Собі надприбутки, а дітей — на вулицю

Україна ризикує стати країною безпритульних, якщо держава не захистить споживачів фінансових послуг.

Із початку фінансової кризи минуло вже майже чотири роки. На відміну від інших країн, в Україні вона найбільше вдарила по  курсу національної валюти. Як наслідок — доходи населення скоротилися в рази. Це призвело до непоправних для позичальників наслідків. Вони об’єктивно втратили можливість  обслуговувати кредити, насамперед в іноземній валюті. На межі втрати єдиного житла і виселення на вулицю опинились сотні тисяч українських родин, чимало з них — із дітьми.

Як у світі

У країнах із розвиненою і сильнішою економікою кредити видавали під відсотки, на порядок нижчі, ніж в Україні й у національних валютах, але й там громадяни не змогли обслуговувати позики і опинилися на межі втрати житла і виселення. Та уряди цих країн для захисту своїх громадян, недопущення зростання безпритульних внесли відповідні зміни у національні законодавства. Зокрема мораторій на виселення з єдиного житла. На жаль, найчастіше таких заходів було вжито після хвилі самогубств позичальників, які втратили єдине житло. Найсвіжіший приклад цього — Іспанія.

Варто також зазначити, що контролюючі органи багатьох країн почали розслідування щодо фінансових інститутів. Зокрема зі  зловживання ними довірою громадян і введення їх в оману щодо умов кредитування і відсоткових ставок. Яскравими прикладами можуть слугувати розслідування і багатомільярдні штрафи фінансовим установам США, Великобританії та Австралії за маніпулювання ставками LIBOR, а також нав’язування позичальникам непотрібних страховок.

Водночас для недопущення порушення прав неповнолітніх на житло наша північно-східна сусідка Російська Федерація закріпила у своєму законодавстві механізм отримання обов’язкового дозволу органів опіки і піклування для відчуження такого майна.

Як у нас

Наші ж законодавці й контролюючі органи пустили все на самоплив і доклали чимало зусиль для збільшення прав і гарантій кредиторів.  А ось контролю за останніми  встановлено як не було, так, очевидно, і не буде. Яскравим прикладом цього  може слугувати введення тимчасових адміністрацій у деяких банках за останні два місяці. І це попри те, що набув чинності окремий закон про фонд гарантування вкладів фізичних осіб, якому надано додаткові на рівні з Нацбанком права з контролю за діяльністю банків.

У більшості випадків саме нехтування контролюючими органами своїми обов’язками і є причиною зростання заборгованості позичальників за іпотечними кредитами і неможливості їх обслуговування. Приклад цього — повна відсутність відповідальності фінустанов за діяльність забудовників. Непоодинокі випадки, коли особи взяли кредит у банку, який фінансує будівництво, натомість будинок вчасно не введено в експлуатацію і «заморожено» на невизначений термін, але це не позбавляє позичальника обов’язку повертати кредит.   І це на тлі зменшення вартості ще не побудованого житла.

Досі не врегульовано питання й зі споживчими договорами і штрафами за несвоєчасне погашення кредиту. Умови договорів для пересічних громадян заплутані й непрозорі, що теж впливає на повернення позики.  Чимало банків під час видачі кредитів приховують, вказуючи процентну ставку в умовах договору, що відсотки нараховуються не на суму залишку кредиту, а на всю суму кредиту незалежно від залишку. А також що за будь-яку необ?рунтовану, на думку банку, претензію стягують із позичальника додаткову плату. Крім цього, на практиці часто буває, що розмір штрафу та пені в десятки разів перевищує розмір самого кредиту, що робить неможливим погашення споживчої позики на квартиру.

Усе це на тлі повної бездіяльності законодавця і регуляторів може призвести до появи тисяч безпритульних. Для недопущення цього на початку року Мін’юст ухвалив Інструкцію з організації примусового виконання рішень. Одним із її пунктів якраз і передбачено потребу попереднього отримання дозволу органів опіки та піклування у разі передачі на реалізацію виконавчою службою нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні.

Усе заради вигоди банків

Як відомо, стаття 3 Конвенції «Про права дитини» (схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року № 789-XII) передбачає, що чи то державні, чи то приватні установи, суди, адміністративні й законодавчі органи мають першочергову увагу приділяти у своїх діях якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Попри це, нещодавно одна з кредитних спілок, на боці якої виступили 17 банків на чолі з НБУ, визнали цей пункт інструкції незаконним і недійсним. У зв’язку з чим було подано відповідний позов до Окружного адміністративного суду Києва, який в свою чергу його задовольнив.

Проте надалі цю постанову було скасовано апеляційним судом з посиланням на норми Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства» та постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, якою затверджено «Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов’язаної із захистом майнових прав дитини».

У цій ситуації дуже здивувала позиція саме Нацбанку, основною функцією якого, за законодавством, є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Її, до слова, регулятор не виконує. Як порушення прав дітей пов’язані зі стабільністю грошової одиниці України, не зрозуміло. Аргументами ж банків у суді слугували доводи про обов’язковість судових рішень, які самі банки часто порушують, а також неможливість подальшого кредитування сімей з дітьми та подальший крах усієї фінансової системи країни.

Цей судовий процес повністю розкрив усю неспроможність аргументів про крах і явне небажання самого регулятора дотримуватися чинного законодавства. Попри прибуток, який постійно зростає, про що свідчить статистика НБУ, банки для його збільшення не гребують навіть виселенням дітей на вулиці.

Хоч як фінансисти намагалися впродовж останніх чотирьох років звинуватити позичальників у всіх невдачах фінансової системи і всіляко очорнити їх, але картина, яка вимальовується, свідчить про зворотне.

В Україні не було і навряд чи буде хоч один банк, який ліквідували б через неповернення споживчих кредитів рядовими позичальниками. Усі процеси ліквідації банків нерозривно пов’язані з неповерненням інсайдерських кредитів, на які НБУ заплющує очі, і кредитів корпоративних клієнтів, під час видачі яких банки йдуть на значні ризики.

Сподіватимемося, що у держави і судової системи вистачить здорового глузду не перетворювати Україну на країну безпритульних заради вигоди фінансових установ. Адже насправді, як показує практика, вирішити питання з неповерненням іпотечного кредиту легко, потрібно лише зробити крок назустріч позичальникові, який потрапив у скрутну фінансову ситуацію, а не намагатися заробити на цьому надприбуток.

Ростислав КРАВЕЦЬ,
адвокат, старший партнер
Адвокатської компанії «Кравець і Партнери»,

спеціально для «Урядового кур’єра»