Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 06 по 28 лютого 2021 року

Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 06 по 28 лютого 2021 року

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору щодо оскарження зайняття посади керівника державного підприємства до призначення позивача

Справа № 635/551/17

Велика палата зазначила, що процедура зайняття посади керівника державного підприємства не відбувається у порядку звичайних трудових (контрактних) правовідносин, а у рамках реалізації міністерством, Фондом державного майна, іншим органом, який здійснює управління об`єктами державної власності, на основі спеціального законодавства, у даному випадку відповідно до Порядку № 777, владних функцій щодо організаційно-кадрового забезпечення ефективного функціювання державного сектору економіки.

Тобто спори з приводу зайняття посади керівника державного підприємства, до видання адміністративно-правового акту щодо призначення на посаду, у разі, якщо призначення на таку посаду за законодавством здійснюється міністерством, іншим органом виконавчої влади, не є такими, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Із урахуванням наведених норм процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Постанова ВП-ВС про порядок продовження відпустки у разі тимчасової непрацездатності під час самої відпустки

Справа № 712/9213/18

Дуже приємно читати професійно підготовлене рішення та детальний аналіз законодавства. В цій постанові Велика палата відійшла від правових позицій, що були прийняті раніше.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов`язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності, а тим більше не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин.

Аналізуючи вказані обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом щодо продовження щорічної відпустки.

У разі відсутності у роботодавця можливості продовжити відпустку він може скористатися правом відкликання працівника з відпустки, якщо для цього існують законодавчо встановлені підстави.

Постанова ВП-ВС про спосіб захисту у разі визнання припиненими відносин іпотеки та можливості відмови у позові

Справа № 916/1415/19

З огляду на невеликий досвід і безмежне бажання увійти в історію зі своєю позицією Велика палата в чергове внесла певні проблеми у питання визнання припиненою іпотеки та способу захисту порушеного права. Крім того, все це призвело до чергового безглуздя і позбавлення права на захист.

Втішає, що є досить слушна та виважена окрема думка.

Суд зазначив, що у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (стаття 1 Закону № 898-IV. Отже, заінтересованою особою, яка може звертатися з позовом про визнання відсутності права іпотеки, є перш за все власник предмета іпотеки, оскільки саме за рахунок його майна іпотекодержатель може одержати задоволення своїх вимог. Позивач у цій справі не стверджує, що він є власником спірних предметів іпотеки. Позивачем за вимогою про визнання відсутності права іпотеки може бути також інша особа, чиє право чи інтерес порушується. Зокрема, позивачем може бути особа, якій належить право іпотеки, яке виникло за іншим договором. Позивач у цій справі вважає себе такою особою.

Отже, виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення таких вимог є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей як про припинення права іпотеки відповідача (якщо таке право зареєстроване), так і про право іпотеки позивача.

Ураховуючи вищевикладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову позивачу в позові з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав.

Постанова ВП-ВС про цивільну юрисдикцію спору з повернення депозиту з Кредитної спілки при укладені мирової угоди у справі про банкрутство, яке було припинено

Справа № 916/661/20

Господарська юрисдикція Великої палати продовжує продукувати дуже сумнівні за якістю та логічною послідовністю постанови. До речі, суд навіть не може у висновку сформувати саму правову позицію.

В черговий раз тішать окремі думки, хоча й вони протирічать як рішенню, так і одна одній. Крім того, вони, мабуть, забули про свої раніше зроблені геніальні висновки, що спір члена кредитної спілки з повернення депозиту є корпоративним та розглядається у господарському суді.

Тобто зараз, завдяки господарській юрисдикції виникла чергова невизначеність з юрисдикцією в залежності від температури, фази луни, чи направлення вітру.

Суд прийшов до висновку, що спеціальними нормами Закону № 2343-XII, які регламентують взаємини кредиторів та боржника у справі про банкрутство останнього, було передбачено право кредитора захистити свої права у випадку невиконання боржником мирової угоди як шляхом її розірвання за рішенням суду, так і шляхом пред`явлення своїх вимог до боржника.

З наведених норм права вбачається, що, на відміну від ухвали суду про затвердження мирової угоди у позовному провадженні, ухвала про затвердження мирової угоди у процедурі банкрутства не є виконавчим документом та не підлягає примусовому виконанню виконавчою службою. Невиконання боржником своїх договірних зобов`язань у строки, зазначені у мировій угоді, затвердженій у процедурі банкрутства, може мати наслідком звернення кредитора до суду з вимогами до боржника про стягнення заборгованості в розмірі, передбаченому мировою угодою, в позовному або наказному провадженні, встановленому процесуальним законодавством.

На відміну від Закону № 2343-XII, що передбачав можливість укладення мирової угоди у справі про банкрутство, у КУзПБ такої судової процедури банкрутства, як мирова угода, та порядку її укладення не встановлено. Як наслідок, у випадку невиконання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, КУзПБ не передбачено і процедури звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсною такої мирової угоди або її розірвання.

Спір між фізичною особою ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» виник у цивільних правовідносинах внаслідок невиконання останнім цивільного зобов`язання зі сплати заборгованості (повернення депозиту) у строки, розстрочені в мировій угоді, затвердженій ухвалою Господарського суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у справі № 7/17-2087-2011.

Такий спір має бути вирішений судом у порядку цивільного судочинства за вимогою фізичної особи про стягнення з боржника заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання останнім зобов`язання з повернення коштів за депозитним договором у строки, передбачені мировою угодою, а не про спонукання до виконання мирової угоди. Цей спір виник не в господарських відносинах, позивач не є підприємцем, отже, за предметною та суб’єктною юрисдикцією цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:

Огляд практики ВС-КЦС за грудень 2020 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

✅ у спорах, що виникають зі спадкових правовідносин, КЦС звернув увагу, що сам по собі факт виявлення ознак тяжкого психічного розладу спадкодавця не свідчить про його безпорадний стан, що є необхідною умовою для усунення від права на спадкування за законом;

✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, установлено, що, наприклад, заподіяння педагогічним працівником шкоди психічному здоров’ю учня внаслідок булінгу, факт якого документально підтверджено, є підставою для звільнення такого працівника за вчинення аморального проступку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України;

✅ у спорах щодо визнання правочинів дійсними / недійсними сформульовано висновок про те, що недійсність паспорта сторони договору купівлі-продажу не є підставою для визнання такого договору недійсним, якщо під час укладення договору його сторони не мали сумніву в ідентичності особи, знали про наявність дефекту паспорта однієї зі сторін та вчинили договір за взаємною згодою;

✅ у спорах, що виникають із виконання чи невиконання договірних зобов’язань, констатовано, що грошові кошти, узяті в борг за договором позики без визначеного в розписці строку повернення цих коштів, мають бути повернені в порядку та строки, встановлені ч. 1 ст. 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це;

✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, звернено увагу на те, що апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, має обов’язково мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама лише вказівка на те, що є поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження, не є належним мотивуванням для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Зведений дайджест судової практики ВП-ВС за 2020 рік

У дайджесті зібрано всі ключові правові позиції Великої Палати Верховного Суду за 2020 рік, систематизовані за видом судової юрисдикції та підставами розгляду Великою Палатою, а також окремі правові позиції, зокрема, щодо вимог, які не підлягають розгляду в судовому порядку.

Для зручності в користуванні дайджест містить лише короткий опис правових позицій із посиланням на ЄДРСР, що дає змогу швидко ознайомитися з найактуальнішою судовою практикою Великої Палати Верховного Суду.

Річний огляд судової практики ВС-ККС за 2020 рік

В огляді зібрано найважливіші правові позиції ККС ВС за 2020 рік, які для зручності користування систематизовано за назвами розділів Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України.

Огляд судової практики ВС-КАС щодо реєстрації податкових накладних / розрахунків коригувань

Фахівці управління забезпечення роботи судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів секретаріату Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та правового управління (I) департаменту аналітичної та правової роботи апарату Верховного Суду ретельно вивчили та систематизували актуальні правові позиції щодо:

✅ віднесення особи до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості;

✅ блокування реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування;

✅ застосування штрафних санкцій у частині процедури при порушенні граничного строку реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Зведений огляд судової практики ВС-КЦС за 2020 рік

До огляду увійшли найважливіші правові позиції КЦС ВС за 2020 рік, які для зручності користування систематизовано за різними категоріями справ.

Видання містить лише короткий огляд правових позицій із посиланням на ЄДРСР для ознайомлення та може стати в пригоді всім представникам юридичних професій.

Огляд практики ВС-КАС за 2020 рік

Для зручності користування правові позиції систематизовано за характером і категоріями спорів відповідно до визначених спеціалізацій судових палат КАС ВС.

Огляд практики ВС-КГС за 2020 рік

Видання містить лише короткий огляд найважливіших правових позицій, які для зручності користування систематизовано за правовими категоріями.

Рішення ОАСК щодо визнання протиправною та нечинною постанови КМУ № 437 від 22.05.2019 «Питання українського правопису»

Справа № 640/9824/19

Це наша справа. Відверто вражає підтримка незаконних та протиправних дій уряду Гройсмана, який порушив в черговий раз Закон і Конституцію України. Саме це намагаються не помічати.

Суд не вдавався в правила правопису та архаїчні знахідки слів. Рішення побудовано суто на порушенні урядом Гройсмана Закону. Зокрема суд зазначив.

Що Рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018 № 2-р/2018 у справі № 1-1/2018 за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засади державної мовної політики» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 № 5029-VI, зі змінами (пункт 1), який втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення (пункт 2).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що з 28.02.2018 відповідач не наділений, передбаченими ч. 4 ст. 6 Закону України «Про засади державної мовної політики» повноваженнями, в той час, як Постанова № 437 прийнята 22.05.2019, тобто вже після втрати вказаним Законом чинності.

Крім того, з п. 9 пояснювальної записки до проекту Постанови № 437 (т. 1 а.с. 58-61) та п. 9 висновку Мін’юсту за результатами правової експертизи до проекту Постанови № 437 (т. 1 а.с. 64-66) вбачається, що Мін’юстом висловлено застереження, що законами України відповідних повноважень Уряду не передбачено.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач, при прийнятті Постанови № 437, діяв поза межами своєї компетенції (повноважень), що є порушенням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Вказані порушення за висновком суду є самостійними та достатніми для твердження про протиправність та нечинність спірної постанови.

Рішення Печерського райсуду про визнання виконавчого напису нотаріуса Швець Руслана Олеговича на користь Приватбанку таким, що не підлягає виконанню й стягнення витрат на правову допомогу

Справа № 757/45649/20-ц

Це наша справа, окрім визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд стягнув ще й витрати на правову допомогу.

Зокрема суд зазначив, що нотаріус перш ніж вчинити виконавчий напис повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов`язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису. Аналогічну позицію викладено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2017 р. у справі № 201/1662/16-ц.

З матеріалів справи слідує і дана обставина була встановлена в судовому засіданні, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не дотримано вимог щодо безспірності заборгованості відповідача перед банком, у виконавчому написі нотаріуса зазначено період стягнення, який перевищує загальний строк позовної давності, тобто включає вимоги, з дня виникнення яких минуло більше трьох років. Аналізуючи вищезазначене, виконавчий напис може бути вчинений за наявності одночасно двох умов, а саме: з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років та підтверджено безспірність заборгованості.

Враховуючи, що стягнення заборгованості за виконавчим написом провадиться за період з 21.02.2007 р. по 31.03.2017 р., означене свідчить, що боржник не сплачував борг з цієї дати і банк був обізнаний про порушення свого права та у нього виникло право вчиняти дії для захисту порушеного права.

Суд звертає увагу, що частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), втім в порушення вищезазначеної норми виконавчим написом нотаріуса поза межами річного строку спеціальної позовної давності з позивача стягнуто заборгованість за період з 21.02.2007 р. по 31.03.2017 р., отже у даному випадку нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку, а тому приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог. За встановлених обставин оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Рішення ОАСК про скасування відмови в реєстрації податкової накладної та зобов`язання ДПСУ здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкові накладні

Справа № 640/1877/20

Це наша справа, суд зазначив, що пунктом 21 Постанови № 170 передбачено, що підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Разом з тим, з аналізу рішення про відмову у реєстрації податкової накладної контролюючого органу не вбачається, яких саме первинних документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Державну податкову службу України здійснити реєстрацію податкових накладних від 16.09.2019 №70, №71, від 25.09.2019 №72, від 10.10.2019 №74, №75, від 22.10.2019 №76, від 28.10.2019 №77, в Єдиному реєстрі податкових накладних, датою їх фактичного подання.

Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.

Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2021

Оставьте комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пролистать наверх

Заказ обратного звонка