Відпустка без збереження заробітної плати у період карантину

Законом України «Про відпустки», зокрема п. 3-1 ч. 1 ст. 25 передбачено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території.

В свою чергу, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про відпустки» визначено, що ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

Таким чином, законодавчо визначено, що на період оголошення карантину на відповідній території працівник (матір, батько, баба, дід чи інші родичи, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів) мають право отримати відпустку.

Разом з тим, варто зазначити, що така відпустка має свої переваги та недоліки. Звісно, серед переваг отримання відпуски у період карантину є те, що особа у законному порядку має змогу перебувати зі своєю дитиною вдома під час карантину. Однак, серед недоліків отриманої відпустки є те, що особа позбавляється права на отримання заробітної плати, враховуючи те, що відпустка надається без збереження заробітної плати.

У разі якщо особа має бажання отримати відпустку у період карантину, перш за все необхідно подати заяву про надання такої відпустки, до якої долучити копію свідоцтва про народження дитини та документ, який посвідчує відповідний статус працівника. Ознайомившись із заявою про відпуску та документами, долученими до неї, роботодавець зобов’язаний видати наказ.

Також, варто зазначити, що окрім відпустки батьки малолітніх дітей у період оголошення карантину можуть скористатися іншими правами і гарантіями, а саме:

— оформити у медичному закладі листок непрацездатності, що оплачується у встановленому порядку, якщо дитина захворіла у період карантину;

— використати щорічну відпустку, а також додаткову соціальну відпустку, якщо вони мають на них право;

— отримати відпустку без збереження зарплати, що надається за угодою сторін тривалістю до 15 календарних днів.

У листі від 29.04.2016 №242/13/116-16 Мінсоцполітики роз’яснює, що роботодавці за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Зокрема, інші види оплачуваних відпусток або відпусток більшої тривалості, ніж встановлено законодавством, на умовах, визначених у колективному договорі.

Серед зазначеного вище, особа у період карантину може скористатися правом працювати на умовах неповного робочого часу відповідно до ст. 56 Кодексу законів про працю України (за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників).

У цьому ж листі від 29.04.2016 №242/13/116-16 Мінсоцполітики наголошує на тому, що роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на прохання:

— вагітної жінки;

— жінки, яка має дітей віком до 14 років або дитину інваліда;

— осіб, які виховують малолітніх дітей без матері.

Для інших категорій працівників неповний робочий час встановлюється за угодою між працівником і роботодавцем.

Також, працівник не позбавлений права укладати трудові договори про роботу вдома з додержанням норм чинного законодавства.

Отже, окрім зазначеної відпустки у період карантину працівник може узгодити з керівництвом питання і про роботу вдома у разі якщо порядок та умови роботи вдома врегульовані в колективному чи трудовому договорі.

Праця таких осіб регулюється Положенням про умови праці надомників. Трудовий договір з надомниками — це своєрідний вид трудового договору про виконання роботи вдома, особистою працею, з матеріалів та з використанням знарядь і засобів праці, виділених підприємством або придбаних за рахунок його коштів.

Водночас, звертаємо увагу на те, що оплата праці надомників провадиться за фактично виконану роботу, табель обліку робочого часу на таких працівників не ведеться. У коментованому листі Мінсоцполітики зазначає, що укладення трудового договору про роботу вдома на час карантину належить до компетенції роботодавця.

Наостанок, слід зазначити, що для одержання відпустки одного тільки бажання працівника замало, оскільки, обов’язковою умовою тут є згода сторін. У заяві на ім’я роботодавця про надання відпустки працівник має зазначити причини, що спричинили потребу в такій відпустці. Перелік цих причин законодавством не встановлено, оскільки, поважність їх залежить від конкретних обставин в житті того чи іншого працівника. Тому рішення, надавати чи не надавати працівникові з тієї чи іншої причини зазначену відпустку, належить виключно до компетенції роботодавця.

Старший юрист АК «Кравець і партнери»,
Назаренко Мар’яна для журналу Кадровик