Руйнування українського бастіону. Заради євразійського простору?

На часі — інтелектуальний етичний спротив. На особистісному рівні.

«День» уже багато писав про ризики, які несе ухвалений «мовний» закон. Нам здається, що тепер настав час етичного інтелектуального спротиву на особистісному рівні. Ваш власний рецепт спротиву.

Відтепер ми житимемо в іншій країні.

Немає жодного сумніву в тому, що «мовне» питання було одним із пунктів Харківських угод. І навіть якщо з точки зору ПР призначення цього закону виключно агітаційно-передвиборче, то Кремль вважає інакше. Він та його палкі прихильники в Україні неодмінно спробують використати цей, по суті своїй, нелегітимний документ, щоб розшарпати країну та зіштовхнути українців лобами. І головне питання полягає в тому, чи готове суспільство чинити опір цим намірам?

У вівторок гостріше, ніж будь-коли відчувалося, що ми ходимо колом і що, за влучним висловом головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, історія знову відправила нас на «переекзаменовку». Навряд чи на цьому етапі процес ухвалювання «мовного» закону — зворотний. І тому слова гаранта про створення комісії для розробки програми захисту української мови, куди увійдуть Колесніченко та Ківалов (ну, звісно, ми ж демократична країна!), поглиблюють враження приреченості Президента.

Як «мовним» законом намагатиметься скористатися Росія, ми скоро побачимо. Хоча приготована для України роль «невістки» в євразійській спільноті — вже очевидна. Із нещодавнього: російський коментатор «Олімпійських пристрастей», рекордсмен світу та СРСР із плавання Дмитро Волков назвав українську діалектом слов’янської мови. Або таке: за версією Слідчого комітету Росії, українські найманці причетні до дискредитації російської армії під час збройного протистояння з Грузією в серпні 2008 року. Наше МЗС, щоправда, спростувало цю інформацію, але хто його почує?

До речі, дехто в Росії 8 серпня вже називає днем перемоги. «8 серпня, день початку війни з Грузією, сьогодні ж Президент Янукович підписав закон про мовну політику в Україні. Деякі російські патріоти, в тому числі й патріоти лінгвістичні, цей день тепер вважають днем перемоги, чергової перемоги міфу — великого «Русского мира». Не повірите, навіть дзвонять і вітають один одного», — пише в своєму блозі на «Українській правді» російський журналіст Сакен Аймурзаєв.

Активній політиці дискредитації всього українського нашим націонал-демократичним силам немає чого протиставити. Вони вже довели свою неповносправність. Більше того, підпис Януковича засвідчив поразку української націонал-демократії доби незалежності як явища. Нехай усі, хто до цієї поразки причетний, відчують гостроту моменту.

Що тепер?

Пом’якшити удар може активність російськомовних українців, багато з яких довели, що вони є громадянами. Шансів змінити напрям руху державного маховика мало, тому боротьба точитиметься за кожну живу душу. За спробу її оживити. Або приспати. Зміни «клімату» в країні, які може спричинити закон «Ка-Ка», вимагають від «живого» сегменту неординарних ідей і рішень.

Є відчуття, що час декларацій і палких промов давно вичерпано. І саме зараз це стало як ніколи очевидним. Натомість — настав час для інтелектуального етичного спротиву. На особистісному рівні. Це не пафос, а життєва необхідність.

Коли суспільство це усвідомить, тоді, можливо, поразку нам вдасться перетворити на перемогу.

Євген ПРИХОДЬКО, журналіст-блогер, Херсон:

— Не вважаю рецептом спротиву просто спілкування українською мовою. Люди повинні розмовляти солов’їною завжди, а не тільки тоді, коли її утискають. Казав і казатиму: сидячи вдома, спілкуючись на кухні із друзями, родичами й знайомими, ситуації в країні ми не змінимо. Потрібні вагоміші аргументи у вигляді згуртованості інтелігенції, яка б не боялася відверто висловлювати свій спротив цьому закону на всіх рівнях.

Володимир ПРИТУЛА, політолог, Сімферополь:

— Настає час, коли спротив антидержавним діям влади, хоч це дико звучить, має бути не на загальнополітичному, а на особистісному рівні й на рівні громад. Треба використовувати всі можливості, які дає чинне законодавство, — всупереч владі завжди і всюди вживати лише державну мову, законними шляхами домагатися створення українських шкіл там, де їх нема, і українських класів у російських школах, відкриття українських дитячих садочків тощо. Наприклад, у Сімферополі, як і в інших містах Криму, немає жодного дитячого садочка, де б виховання й навчання вели українською мовою. І я як батько двох маленьких синів-українців, проживаючи на Батьківщині, в Україні, не маю змоги реалізувати своє право віддати їх до українського садочка і їхнє право виховуватися українською мовою. І разом зі мною не мають можливості реалізувати своє конституційне право ще багато сімферопольців. Тут понад 8% жителів є українськомовними, але лише 2% можуть віддати своїх дітей в українські групи, бо в місті тільки в сімох садочках є кілька дитячих груп, де виховання відбувається українською мовою. Ці групи переповнені, до них велика черга, а російськомовні — навіть не заповнені, але влада чомусь усупереч реальній ситуації створює російсько-, а не українськомовні садочки. І це проблема. Нині десятки людей дзвонять, пишуть, звертаються до органів влади з вимогою відкрити саме україномовні дитячі заклади. І ось саме так нам сьогодні слід діяти, щоб люди на особистісному рівні вимагали від влади реалізації своїх національних прав. Наприклад, усім українцям варто послідовно домагатися, щоб, наприклад, сайт «Чорноморнафтогазу» публікував свої матеріали українською, адже це державна компанія, і ми як платники податків маємо діставати від них інформацію державною мовою. Щоб Верховна Рада й Рада Міністрів АРК свої постанови публікували українською.

Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом» телеканалу ЗіК, Львів:

— Жодного рецепту й жодного спротиву. Просто треба бути собою, даючи повне право російськомовним українцям теж залишатися собою. Ось і все. Ухвалення «мовного» закону нічого в цій державі не змінює. Україна як була двомовною, так і буде. Цілі регіони як послуговувалися своєю рідною російською, так і послуговуватимуться. Тепер слово — за україномовною Україною. В основі пошукової справи лежить істина: відсутність сигналу — це теж сигнал. Я раджу і собі, й іншим українськомовним українцям не помічати цього закону. Жодних мітингів і голодувань, адже вони не принесуть українську мову в Одесу чи Крим. Українськомовна частина країни повинна перестати поводитися як ображена. Жодних образ. Українська мова — наша, вона державна, сильна, тому що наша. Основний виклик для українськомовних — прийняти українську дійсність як двомовну. Хто на це вперто заплющує очі, нехай проводить молебні біля статуй Богородиці. Гадаю, що більше буде мовної істерики, то більше від українського нудитиме. Треба визнати: найбільш активний, впливовий і принциповий сегмент суспільства — це якраз російськомовна спільнота. Вона природно хоче легалізувати себе в чужих, некомфортних українських реаліях. Російськомовні — сильніші, багатші, впливовіші, ідеологічніші. Російська мова — сильна, багата, впливова, ідеологічна. Вона вже перемогла, бо стала мовою влади, грошей, моди, престижу, термінів, успіху, відпочинку, гумору й молоді. Кому це не подобається, той продовжує писати віртуальні протести у віртуальному «Фейсбуці». Таке враження, що найслабші, найпластиліновіші, найбезхребетніші люди в цій країні — українськомовні. Кожен мчить до столиці заробляти на 2000 більше, ніж удома, і залишає рідну мову в купе на київському вокзалі. Поки українство є кволим, ображеним і неуспішним, залишається хіба що голодувати. Титульна нація ще мусить добряче попітніти, щоб перестати бути нацією невдах.

Українськомовні абсолютно нічого не зробили за 20 років, щоб українська стала мовою влади, грошей, моди і далі за списком. А якщо так, нема чого качати права в цій країні. Тому не варто шукати якихось рецептів внутрішнього спротиву. Україна не буде суцільно українськомовною. Просто треба все українськомовне робити кращим.

Юрій САС, експерт дослідницько-аналітичного центру «Енігма», Черкаси:

— Мій рецепт протидії спробам знищити мою мову й культуру — поширювати й обстоювати українську в побуті. Ми з дружиною із дитинства й до університету були російськомовними. Але дітей змалечку навчили української як рідної. Просто як тумблер у голові перемкнули. Наполягаємо, щоб діти не переходили на російську в розмовах зі своїми однолітками. Я також намагаюся спонукати моїх російськомовних батьків спілкуватися з онуками нашою калиновою. Навіть мультики дітям добираю переважно з українським озвученням. Головне — це виховати й навчити українськомовне покоління. На жаль, не всі батьки роблять так, тому з садочку діти приносять російську й суржик. Поширюйте й обороняйте українську навколо себе. Ну і, звісно, купуйте українські книжки, газети, часописи. Вони потребують підтримки.

Сергій ДОВГАЛЬ, голова Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта»:

— Я завжди розмовляв і розмовляю українською мовою за будь-яких обставин. Так робив у радянські часи й роблю сьогодні, незважаючи на те, що в Дніпропетровську більшість людей розмовляє російською. Це і є моя принципова відповідь новому «мовному» закону, який щойно підписав Президент В. Янукович. Мене втішає той факт, що опитування серед студентів свідчать: популярність української мови зростає. Багато молодих людей висловлюються за те, щоб викладання дисциплін вели українською мовою. Вважаю це головним зрушенням за роки незалежності. Нове покоління українців не сприймає нав’язування російської мови. Мине двадцять років — і ми побачимо ще більші зміни в самосвідомості громадян України. Пригадую, як недавно люди, присутні на одному офіційному заході, почали скандувати «Ганьба!», коли керівник області розпочав свій виступ російською. Такого раніше не було. Як юрист за освітою можу сказати, що будь-який закон, ухвалений усупереч громадській думці, повноцінно не працюватиме, і його рано чи пізно доведеться змінити.

Отець ІГНАТIЙ, (Олександр ВОЛОВЕНКО), священик Української православної церкви Київського патріархату, блогер, Донецьк:

— Гадаю, що в цьому разі не тільки інтелектуальній еліті, а й молоді і всім, хто виступав проти цього закону: громадам, об’єднанням тощо, слід переходити на спілкування українською мовою. У побуті, у транспорті, із друзями на вулиці й так далі. І таким чином поступово переходили на спілкування українською на всіх рівнях. Це особисто мій рецепт інтелектуального спротиву окремо для нашого регіону.

Олена МАЛАНIЙ, виконавчий директор Асоціації випускників Волинського національного університету ім. Лесі Українки, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури:

— Особистий етичний інтелектуальний спротив кожного українця в умовах «лінгвістичної» війни, спрямованої викликати агресію, невдоволення і численні конфлікти-протистояння мешканців великої країни, повинен мати під собою певне підѓрунтя. Варто, на мою думку, почати із себе й чітко визначитися національно — без фальшу, приміряння масок, гри на публіку: хто я, якого роду, чий нащадок? Головне — не бути байдужим, не стояти осторонь, не боятися власних бажань та емоцій, що переповнюють єство, висловлювати власну позицію й давати приклад тим, хто поруч, хто боїться або вагається. Щодня у своєму місті, селищі, на робочому місті, на відпочинку протистояти засиллю чужого, агресивного й підступного. Мій рецепт — розмовляти українською, мислити й уболівати українською, читати, слухати й дивитися українське, вірити в майбутнє України.

Анна ХОРОЛЕЦЬ, учитель, Херсон:

— Особисто я щодня, починаючи зранку в маршрутці, на роботі і в побуті почала розмовляти лише українською мовою. Наразі маю змогу часто відвідувати села Херсонщини. Так ось там більшість мешканців говорить українською. Хай не літературною, не унормованою, але українською. Тоді чому ж наша область потрапила до переліку російськомовних? Ті, хто створював і злочинно ухвалював цей закон, не були біля людей, чиї права він нібито повинен захищати.

Владислав ТРОЇЦЬКИЙ, театральний режисер і продюсер, засновник Центру сучасного мистецтва «ДАХ» і фестивалю ГОГОЛЬfest, творець етно-гурту «Даха-Браха»:

— Хоча я російськомовна людина, але підписаний Президентом В. Януковичем закон «Про засади державної мовної політики» викликає кілька запитань. На мій погляд — це радше крок політичний, з оглядкою на вибори. Мова — стратегічне питання у формуванні державності, а цей закон лише розколює нашу країну. Я не знаю, яким чином Кабмін з робочою групою розробить пропозиції щодо його вдосконалення. Але знаю, що поки що нічого не робиться для захисту української мови, а так не повинно бути! Дивним видалося й те, що після зустрічі глави держави з представниками інтелігенції, Янукович одразу підписує закон, який вельми неоднозначно сприйнятий в Україні. У мене багато друзів і знайомих україномовних, і я впевнений, що цей закон лише спонукатиме людей частіше розмовляти українською, активно захищати мову. Я теж вирішив активно вивчити українську мову, підтримуючи своїх друзів. Не думаю, що ми підемо шляхом Білорусі, у нас свій шлях, і українська мова не зникне. Шкода, що наші керівники не зберігають спадкоємності, а зійшовши на політичний Олімп, відмітають усе, нехай і хороше, що було до них. Руйнування ніколи не дає гарних сходів! Нам потрібні господарники, що думають про майбутнє, а не «временщики». Реально займатися тим, щоб Україна стала сильною країною, а без мови її ніколи не збудуєш! Я не думаю, що закон розколить нашу країну, хоча, використовуючи «чорні» піар-технології, можна добитися навіть смути. Ось тільки кому це потрібно? Я впевнений, що у нас більше думаючих людей і жодні закони і всілякі провокації не зруйнують Україну!

Віктор ЛИСИЦЬКИЙ, перший віце-президент Асоціації суднобудівників України «Укрсудпром»:

— Я проти цього закону. Такі закони не можна ухвалювати на хвилі протистояння, яка тепер сформувалася. Не можна Президентові держави брати на себе таку відповідальність, бо цей документ розколює суспільство. Щоправда, із вуст Віктора Януковича пролунало, що будуть проголосовані зміни до цього закону. Добре, але чому не внести їх через вето? Коли я почув про підписання закону, то вирішив діяти кардинально: відтепер намагаюся розмовляти в побуті українською, почав відразу зі свого водія. На мій погляд, російськомовні люди (і не тільки), що живуть в Україні, мають підтримувати розвиток української літератури й мови тепер ще сильніше в різних виявах. Починати треба зі спілкування в магазині. Але мій власний досвід показав, що 50% столичних продавців на звертання українською мовою відповідають російською. У Вінниці взагалі був мовний казус: шукаючи певну вулицю міста, п’ять разів запитував тамтешніх мешканців, як туди дістатися. І всі відповідали російською.

Українці не ідуть на конфлікти, але це не означає, що вони забудуть мовний ляпас Колесніченка — Ківалова. На мій погляд, у підсумку — це велика втрата для влади. Навіть у традиційно російськомовному Криму без прямої агітації це не дасть Партії регіонів очевидної підтримки виборців. Не можна ухвалювати важливі для нації закони на хвилі протистояння. Треба домовлятися. Можна не домовитися щодо податків тощо, але національні ідеї мають бути єдиними для всієї країни. І тут не може бути жодних компромісів.

Олена СКИРТА, студентка факультету журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»:

— Потрібно створювати навколо себе простір українськості. Якщо кожен усвідомить значущість своїх символічних зусиль, тоді такий простір поширюватиметься і не матиме кордонів. Закоханий заговорить до своєї другої половинки українською. Мама, яка виховує дитину, навчить її першого віршика з абетки «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Ги» або Шевченка «Садок вишневий коло хати». Той, хто вміє знімати відео, здивує друзів роликом, як це зробила Христина Данилова своєю соціальною рекламою про українську мову. Творчі люди мають особливо багато способів висловити й поширити свої думки. Людину неможливо переконати любити українське, але можна створити умови, за яких люди від малого до великого зрозуміють, що воно їм близьке, захочуть говорити українською.

Юлія САБАДИШИНА, студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. I. Франка, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»:

— На моє глибоке переконання, українцям вже давно пора засвоїти урок Матері Терези. Вона вчила мислити приблизно в такому напрямі: «Я не проти зла, я — за Добро». Ця сентенція буде актуальною завжди й усюди. Так, безперечно, російськомовна окупація України — річ серйозна, тому залишатися байдужим неприпустимо. Але давайте подивімося на проблему з іншого ракурсу. Борімося не ПРОТИ чогось чужорідного, а ЗА українське! Як це практично втілити в життя? Просто: цікавитися самому та зацікавлювати інших, не нав’язувати, а показувати й доводити на власному прикладі, що розмовляти рідною мовою на рідній землі — це не лише природно, а й модно.

Повернувшись додому після Літньої школи журналістики, я щиро здивувалася появі великої кількості вишиванок у магазинах. Для мого міста це, повірте, великий прогрес. Є попит, і є пропозиція. І це не данина Євро — просто настав час. Мої однолітки все частіше у спілкуванні переходять на українську мову. Це теж факт. А влада… влада може довго ухвалювати та скасовувати всілякі закони. Довго, однак не вічно. Бо наше суспільство зараз дозріває, а в недалекому майбутньому таки дозріє до кардинальних змін.

Катерина IВКОВА, студентка філологічного факультету Севастопольського міського гуманітарного університету, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»:

— Треба взяти курс на культуру, тобто кожен пересічний українець має більше читати, подорожувати, вчити іноземні мови, самовдосконалюватися кожного дня, тобто має стати ще більш інтелігентнішим, вихованішим, культурнішим. Потрібно це для того, щоб зберегти себе, свою націю, свою культуру і мову, адже, якщо кожен діятиме за цим правилом, українська нація нічим не відрізнятиметься від європейських. А ті, хто не може, окрім російської, вивчити жодної іншої мови і продовжує жити в державі, мовою якої не володіє, скоро залишаться в російськомовному гетто, де поступово деградуватиме. Майбутнє буде за нами, і сьогодні ми неодмінно маємо це усвідомити для того, щоб діяти вже зараз і поступово рухатися до Європи.

Також на території України кожен українець має розмовляти виключно українською мовою для того, щоб продемонструвати всім співрозмовникам (незалежно від того, де перебуває, — на Сході чи на Заході) свою принципову позицію. Зараз всі повинні розуміти, що така поведінка — це вимушений, але вкрай необхідний крок в цій абсурдній ситуації, в яку поставило нас керівництво держави. Окрім цього, потрібно долучатися до ініціативи народного депутата Олеся Донія, який розпочав акцію «Навчи друга розмовляти українською» і в рамках цієї акції створює безкоштовні курси української мови для всіх російськомовних громадян, що мають бажання навчитися української або ж покращити свої знання. Такі кроки є надзвичайно корисними як на Сході, так і на Заході, адже вони сприяють культурному відродженню нації, популяризують українську мову, об’єднують країну.

Ростислав КРАВЕЦЬ, адвокат, старший партнер адвокатської компанії «Кравець і Партнери»:

— Найбільший резонанс від ухваленого і підписаного Закону України «Про засади державної мовної політики» було викликано не стільки його змістом, скільки самою процедурою його прийняття. Крім того, всі ми прекрасно пам’ятаємо, як зовсім нещодавно на території УРСР усіляко намагались ущемити українську мову, обмежити її використання як у побуті, так і в офіційному обігу та використанні. Ухвалений же закон фактично відновлює подібну політику «розмивання» української мови. На мій погляд, хоча в ньому і вказано на обов’язковість застосування української мови, проте з’являється можливість використовувати регіональні мови, при цьому в деяких випадках доходить до абсурду, як, скажімо, внесення в документ, що засвідчує особу, запису мовою регіональних меншин.

На мою думку, ідентифікація країни і народу, його самовизначення відбувається саме через наявність державної мови. Без власної мови не може бути нації. І саме сьогодні необхідно докласти максимум зусиль для розвитку української мови, яка дасть поштовх до самосвідомості українського народу. Фактично цим законом ставиться під загрозу розвиток української мови. І сьогодні одним з основних стержнів і фундаментальних засад для подальшого розвитку України як незалежної держави є саме мова. Тому викладання, оформлення офіційних документів тощо обов’язково має здійснюватися виключно українською мовою.

Підготували Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів, Микола СЕМЕНА, «День», Сімферополь, Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси, Іван АНТИПЕНКО, Херсон, Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк, Катерина ЯКОВЛЕНКО, Донецьк, Анна ЧЕРЕВКО, Наталія БІЛОУСОВА, Вікторія СКУБА, «День»