Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 28 травня по 10 червня 2022 року

Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 28 травня по 10 червня 2022 року

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП-ВС щодо звільнення від сплати судового збору у разі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Справа № 755/12623/19

Висновки щодо застосування норм права

Середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України мають різну правову природу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв’язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред’явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, висловлений у цій постанові, узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 та не узгоджується з висновком об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 від якого Велика Палата Верховного Суду відступає.

Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України, викладений у цій постанові, узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:

Огляд судової практики ВС-КЦС за січень – квітень 2022 року

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, звернено увагу на те, що дія трудового договору з керівником попереднього комунального закладу охорони здоров’я, реорганізованого шляхом перетворення в нову юридичну особу, не продовжується автоматично на посаду керівника в новоутвореному підприємстві;

✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, указано, що при здійсненні часткових платежів аліментів грошові кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла в попередньому місяці (місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а потім у разі відсутності заборгованості на погашення платежу за поточний місяць. Формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується;

✅ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, акцентовано, що чинне законодавство не позбавляє спадкоємця права направити заяву про прийняття спадщини за допомогою засобів поштового зв’язку, а також подати її через орган місцевого самоврядування;

✅ у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зауважено, що відшкодування банком за рахунок свого резерву кредиторської заборгованості позичальника та подальше її стягнення не припиняє зобов’язання боржника перед кредитором;

✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, встановлено, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Огляд практики КГС-ВС справ про оскарження рішень третейських судів та видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів

Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство.

Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо:

✅ підстав оскарження і скасування рішення третейського суду (застосування положень статей 350, 351 ГПК України, статті 51 Закону України «Про третейські суди»);

✅ видачі наказів на примусове виконання рішень третейських судів (застосування положень статей 352–356 ГПК України, статті 56 Закону України «Про третейські суди»);

✅ застосування положень статей 6, 12 Закону України «Про третейські суди» тощо.

Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері третейського судочинства та хоче бути в курсі актуальної судової практики.

Огляд судової практики ВС-КЦС щодо вирішення спорів, пов’язаних з укладенням, розірванням та визнанням недійсним договору дарування

Огляд містить низку важливих правових висновків КЦС ВС, які матимуть значення для формування єдиної правозастосовної практики. Серед цих висновків слід виокремити такі:

✅ у спорах, пов’язаних з укладенням договору дарування, норми ЦК України не передбачають обов’язку одного зі співвласників у праві спільної часткової власності отримувати згоду від іншого співвласника на відчуження належної йому частки, зокрема шляхом її дарування;

✅ у спорах, пов’язаних із розірванням договору дарування, наявність кредитної заборгованості в особи, яка отримала в дар нерухоме майно, не є обставиною, що свідчить про наявність загрози безповоротної втрати дарунка в розумінні частини другої статті 727 ЦК України, та не може бути підставою для розірвання договору дарування;

✅ у спорах щодо визнання недійсним договору дарування укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить про те, що цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Огляд актуальної судової практики ВС-КАС за січень – квітень 2022 року

У ньому вміщено низку важливих правових позицій КАС ВС, сформульованих під час розгляду адміністративних справ.

У справах щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів наведено висновки судової палати, зокрема, щодо:

✅ дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень у разі, коли платник податків не проводив процедуру адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору;

✅ застосування принципу стабільності у балансі з принципами загальності оподаткування, фіскальної достатності та соціальної справедливості щодо грошових зобов’язань з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу;

✅ визначення коду товару за УКТ ЗЕД і застосування ставок акцизного податку до імпортованого товару (суміші на основі зброджених напоїв).

Також викладено правові позиції про:

✅ наслідки передачі третім особам обов’язку платника зі сплати єдиного внеску у взаємовідносинах між платником і повіреними за договорами доручення;

✅ повноваження митних органів після отримання результатів перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару;

✅ визначення товарної позиції гільз згідно з УКТ ЗЕД.

У справах щодо захисту соціальних прав містяться висновки, зокрема, про:

✅ дискреційні повноваження Держпродспоживслужби щодо підтвердження міжнародного сертифікату;

✅ неправомірність відмови у призначенні субсидії за житлово-комунальні послуги у зв’язку з відсутністю реєстрації місця проживання;

✅ підстави кваліфікації розповсюджувача продукції як особи, котра ввела продукцію в обіг;

✅ можливість врахувати при призначенні пенсії заробіток, отриманий за межами України.

У справах щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян – висновки, зокрема, щодо:

✅ підстав прийняття рішення про заборону особі в’їзду в Україну у зв’язку з невиконанням такою особою рішень суду або органів державної влади саме під час попереднього перебування на території України;

✅ порядку проведення опитування, заповнення форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства та винесення термінового заборонного припису;

✅ порядку проведення індексації грошового забезпечення;

✅ порядку реєстрації місця проживання.

Предметом розгляду Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду були також інші питання застосування законодавчих норм, зокрема й процесуального характеру, стосовно можливості подання представником довіреності в електронній формі без нотаріального посвідчення, мети продовження процесуального строку, встановленого судом, підстав роз’яснення судового рішення, підстав прийняття додаткового судового рішення.

Рішення КСУ 3-р(ІІ)/2022 справа щодо презумпції невинуватості

Конституційний Суд України визнав пункт 4 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України неконституційним (справа щодо презумпції невинуватості).

Конституційний Суд України зазначив, що ця норма Кодексу, порушує зокрема такі принципи, як презумпція невинуватості, незворотність дії в часі (заборона ретроактивності) кримінального закону, принцип nullum crimen, nulla poena sine lege („немає закону – немає злочину, немає закону – немає кари“), а також право викласти свою позицію та право на справедливий судовий розгляд, оскільки, особа, стосовно якої закрили кримінальне провадження позбавлена можливості довести свою невинуватість у законному порядку.

Ухвалюючи Рішення, Конституційний Суд України врахував власні юридичні позиції, правозахисні міжнародні акти та практику Європейського суду з прав людини та позиції Конституційного Суду Литовської Республіки, які стосуються найважливіших гарантій захисту особи від необґрунтованого кримінального переслідування.

Конституційний Суд України у Рішенні відтермінував втрату чинності пунктом 4 частини першої статті 284 Кодексу, що визнаний неконституційним, на три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а також установив Верховній Раді України привести нормативне регулювання, встановлене пунктом 4 частини першої статті 284 Кодексу, що визнаний неконституційним, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Рішення Шевченківського райсуду Києва про скасування наказу, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Справа № 761/42723/21

Це наша справа. Суд детально вивчив підстави оскарження наказу та законодавчу базу, що регулює це питання і застосував саме законодавство до вирішення спору, а не припущення та бажання.

Суд зазначив, що за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Одним із таких «інших випадків, передбачених законодавством» передбачено в статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Календар профілактичних щеплень є єдиним визначеним нормативно-правовим актом, який містить перелік видів обов’язкового щеплення, в тому числі, і за епідемічними показниками, при цьому суд враховує, що Наказ МОЗ № 2153 від 04.10.2021 р., який став підставою для винесення наказу про відсторонення позивачки від роботи, містить лише перелік професій та не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов’язкових щеплень, оскільки такі повноваження не передбачені ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно застосовано до позивачки статтю 46 КЗпП України, оскільки норма статті містить вичерпний перелік підстав для відсторонення від роботи, а така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки а ні в ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а ні в Календарі профілактичних щеплень в Україні не віднесено щеплення проти гострої респіраторної Covid-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, до щеплень, які в певній епідеміологічній ситуації стають обов’язковими для населення і у зв’язку з чим працівник може бути відсторонений від посади.

Крім цього, навіть у разі застосування роботодавцем до працівника процедури відсторонення з підстав зазначених у наказі ректора Київського університету імені Бориса Грінченка Огнев’юка В.О. від 05.11.2021 р. № 1964-к/тр, вона повинна відповідати вимогам Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» , а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом МОЗ України № 66 від 14.04.1995 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.08.1995 р. за № 270/806.

Пунктом 2.5 Інструкції визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов’язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток 1 до Інструкції.

Отже, обов’язковим фактом, який має бути виявлений власником чи уповноваженим ним органом для відсторонення працівника від роботи, є наявність подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення від роботи особи, яка ухиляється від щеплення, крім того, з даної норми також вбачається, що єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення від щеплення є виключно посадова особа державної санітарно-епідеміологічної служби, а не роботодавець.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 р. не встановлює обов’язковості щеплення працівників проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки не є нормативно-правовим актом, який має імперативний характер, крім того, відповідачами при відстороненні позивачки від роботи було порушено норми КЗпП України, суд приходить до висновку, що необхідно визнати неправомірним та скасувати наказ ректора Київського університету імені Бориса Грінченка Огнев’юка В.О. від 05.11.2021 р. № 1994-к/тр у частині відсторонення від роботи доцента кафедри публічного та приватного права факультету права та міжнародних відносин Особа_1.

Рішення Вінницького міськсуду про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Справа № 127/34633/21

Це наша справа. Суд фактично вказав на протиправність дій посадових осіб при відстороненні від роботи працівників на підставі Постанови КМУ та наказу МОЗ, що не відповідають конституції України. Варто ознайомитись з позицією суду всім хто займається цією категорією справ.

Рішення Полтавського ОАС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу

Справа № 440/16364/21

Це наша справа. Це вже рішення адміністративної юрисдикції, якої так бояться Кабмін та інші органи виконавчої влади. Суд дуже ретельно зазначив про порушення порядку відсторонення і відсутності підстав для відсторонення з огляду на діюче законодавство. Раджу ознайомитись всім, хто займається такою категорією справ.

Рішення Деснянського райсуду Києва про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу

Справа №754/18592/21

Це наша справа. окрім досить докладних посилань на необхідність дотримання Конституції України та прав людини, заборону у проведенні медичних дослідів на людях без їх згоди, порушення порядку введення карантину, завідомої незаконності дій уряду та МОЗ суд ретельно дослідив і зазначив про порушення і самого порядку відсторонення. Раджу ознайомитись всім хто захищає власні права та права інших у такій категорії справ.

Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.

Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.

Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.

Також раджу звернути увагу на:

Таблиця строків позовної давності

Ставки судового збору з 01.01.2022

Оставьте комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Пролистать наверх

Заказ обратного звонка