Не всі хочуть втрапити в кредитну історію

Ухвалення закону щодо створення реєстру позик при Нацбанку викликало шквал негативних емоцій у позичальників, а фінустанови це вітають.

Нещодавно Верховна Рада ухвалила законопроект №7114-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення та ведення кредитного реєстру Національного банку України та вдосконалення процесів управління кредитними ризиками банків». Що позитивного і негативного буде в суспільстві після того, як Нацбанк сформує такий реєстр?

Згідно із законом, регулятор має отримувати від банків і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) інформацію до кредитного реєстру про кредитні операції боржника, загальна заборгованість якого перед одним банком (за основною сумою та відсотками) дорівнює або перевищує 100 розмірів мінімальної зарплати. Також обумовлено, що після виконання зобов’язань перед конкретною фінансовою установою інформація про боржників видаляється з кредитного реєстру.

Крім традиційного набору документів, реєстр збиратиме і такі відомості: місце роботи (найменування роботодавця), розмір підприємства (кількість працівників), середній регулятивний дохід за 6 місяців, сімейний стан, кількість членів родини, дата народження боржника, його адреса, середньомісячні витрати за банківськими рахунками, місце розташування нерухомого майна тощо.

Лідер «Кредитного майдану» Тетяна Руденко ставиться до такого документа лише негативно: «Таку розлогу інформацію збирає кожен банк. Так, будь-який власник депозиту чи кредитоотримувач заповнює спеціальні анкети. До речі, у договорах є пункт, де написано, що інформацію, яку надає для банку його клієнт, не можна розголошувати. А тут на тобі… Нацбанк все збирає і акумулює». За її словами, банки й раніше не дотримувалися обов’язку конфіденційності та продавали чи подавали інформацію про боржників або навіть чесних кредитоотримувачів до колекторських компаній. Більше того, кредитомайданівці кажуть, що можуть навести сотні, а можливо, й тисячі прикладів, коли представники колекторів дзвонили клієнтам банків і усіляко їх залякували, вибиваючи борги. І таке часто трапляється навіть із чесними позичальниками, які вчасно сплачують частини боргів.

Тетяна Руденко переконана: тепер Нацбанк може (гіпотетично, а можливо, й практично) «зливати» всю розлогу інформацію про боржників зі свого реєстру третім чи четвертим особам. А це буде просто жахливо.

Подібним чином налаштовані на майбутні негативи й інші експерти. Так, приміром, юрист Рости­слав Кравець заявляє, що в жодній цивілізованій країні держава не збирає такого великого масиву інформації, як робитимуть у нас в Нацбанку: «Таким чином, регулятор порушуватиме і Конституцію України, і багато законів. Про який захист персональних даних може тоді йтися?!» — ставить він риторичне питання.

Слід додати, що в країні вже існує чотири кредитних приватних бюро і, звісно, їхні керівники побоюються, що тепер Нацбанк зі своїм реєстром створюватиме їм конкуренцію.

Прес-служба НБУ на це відповідає так: «Національний банк України підтримує роботу приватних бюро кредитних історій на ринку. Тож створення кредитного реєстру НБУ жодним чином не передбачає ліквідацію приватних бюро кредитних історій, що функціонують в Україні, або монополізацію цього ринку. Кредитний реєстр Нацбанку не буде їх конкурентом, бо його завдання — посилення функції нагляду Нацбанку і зменшення рівня кредитного ризику в банках».

Також у прес-службі регулятора зазначають, що банки надаватимуть інформацію про фізичних (всього 26 параметрів) і юридичних (всього 60 параметрів) осіб, що містить інформацію про самого позичальника, поручителів, заставу, кредити, а також фінансові показники. Ці параметри було повністю узгоджено з банківським співтовариством, вони корелюють із найкращим світовим досвідом.

Звісно, що ухвалення нового закону і створення кредитного реєстру при Нацбанку вітають і банкіри — це їхнє дітище. Проте ніде правди діти: за новий перелік регулятора виступають і відомі економісти. Як вважає економічний експерт Іван Нікітченко, для запуску згаслого в країні кредитування такий реєстр є просто необхідним: «Щоби зрозуміти, чому банки так вітають цей реєстр, треба просто ще раз згадати, з чого складається вартість кредитних коштів для позичальника. Це вартість залучення коштів банком (наприклад, ставка за депозитами) плюс собівартість видачі кредиту (зарплата працівникам банку, витрати на утримання відділень, розробка та обслуговування скорингових систем банку тощо), плюс заробіток банку та премія за ризик.

Таким чином, пан Нікітченко аргументовано пояснює, що банки, надаючи кредити бізнесу чи фізичним особам, стикаються з великими ризиками. А частка «токсичних» позик становить від 40 до 60% загального кредитного портфеля того чи іншого банку.

Олег ГРОМОВ, Урядовий кур`єр