Ефективність конституційної скарги в розумінні Верховного Суду

Не так давно в Україні з’явився інститут конституційної скарги і так сталося, що громадяни активно почали користуватися цією опцією, але очевидно не усім це до вподоби.

Найбільш неочікуваним каменем спотикання в ефективній реалізації прав за конституційної скаргою став Верховний Суд, зокрема його Велика Палата, яка фактично прийшла до висновку, що провадження у справі не може бути зупинено з підстав розгляду конституційного провадження, хоч це й прямо передбачено процесуальним законом, в даному випадку мова йтиме про адміністративне судочинство.

Вже добре відомим є той факт, що проведене оцінювання на відповідність займаній посаді, прикрите необмеженими дискреційними повноваженнями ВККС України призвело як до масових позовів, так і вже до рішень суду та ВРП, в яких констатовано невиправдане зловживання дискрецією, однак жоден з цих органів не має компетенції виправити цю ситуацію.

Поруч з цим, намагаючись виправити даний недолік, який фактично порушує принципи верховенства права було подано декілька конституційних скарг, в яких серед іншого йшлося і про необмежену дискрецію, і про втручання в приватне життя і про обмежений захист в питаннях оцінювання суддів.

З прийняттям нового КАС України з’явились і нові можливості, бо відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Однак на думку Великої Палати Верховного Суду зупинити провадження з підстав розгляду в порядку конституційного провадження іншої справи неможливо, бо відсутній взаємозв’язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається адміністративним судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження; відсутня обумовленість об`єктивної неможливості розгляду справи.

В той же час, слід зазначити, що така позиція тотально знищує інститут конституційної скарги як такої, та відповідно обмежує права людини на ефективний юридичних засіб захисту у вигляді конституційної скарги.

З метою об’єктивного дослідження даного питання вважаємо за необхідне здійснити наступний правовий аналіз.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду

З аналізу цитованої норми вбачається, що зібрані докази мають не лише дозволити встановити, а й оцінити обставини предмету судового розгляду. Варто відразу наголосити на необхідності перевірки судом одночасної наявності двох компонентів – встановлення та оцінки.

В той же час, Велика Палата стверджує про необхідність наявності лише одного компоненту — встановлення фактів преюдиційного значення.

Поруч з цим, відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В даному випадку законодавцем до преюдеційних фактів не віднесено рішення Конституційного Суду України. Така позиція є цілком логічною, бо Конституційний Суду України є судом права, а не факту.

З огляду на зазначене, вимоги надати мотиви наявності преюдиційних фактів під час вирішення питання про зупинення провадження до розгляду справи в порядку конституційного провадження, містять нездійснений обов’язок для сторони, яка заявляє таке клопотання, що достовірно відомо Великій Палаті.

Тобто, судом умисно створено умови, за яких сторона по справі позбавляється права на зупинення провадження.

Крім того, прив’язка в ст. 236 КАС України про наявність доказів, які дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, якраз і свідчить про тлумачення доказів, в їх широкому понятті, а не лише в понятті преюдиційного доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому згідно ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З цитованих норм слідує, що доказами та доказуванню підлягають не лише факти, а й інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, на нашу думку, до таких обставин може бути віднесено обставини відповідності Конституції України норм законодавства, що піддягають застосуванню при вирішенні адміністративної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Тобто, виключно Конституційний Суд України може встановити обставини відповідності Конституції України норм законодавства, що піддягають застосуванню при вирішенні адміністративної справи та чи відповідають норми, які вже було застосовані верховенству права.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про Конституційний Суд України» однією з вимог до конституційної скарги є обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб’єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону;

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При цьому одним з ключових елементів верховенства права є визнання того факту, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України).

З аналізу змісту цитованих норм вбачається, що розгляд Конституційним Судом України конституційної скарги нерозривно пов’язаний із перевіркою Конституційним Судом України дотримання принципів верховенства права, а розгляд такого конституційного провадження матиме в тому числі і факти встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення іншої справи, зокрема щодо того чи порушувало застосовуване законодавство принципи верховенства права в розрізі дотримання основоположних прав людини.

Так, дійсно відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

В той же час, в даній нормі мова йде виключно про втрату чинності, в той же час факт встановлення порушення принципів верховенства при визнані неконституційності норм не обмежено жодним строком.

Зокрема, з проведенням судової реформи зміни було внесено і до ст. 129 Конституції України згідно чинної редакції якої суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В той же час суд, що вирішує адміністративну справу не наділений компетенцією встановити конституційність норми, в тому числі, і щодо визначення відповідності норми вимогам верховенства права, дані обставини можуть бути встановлені виключно Конституційним Судом України, а відмова суду зупинити провадження до вирішення конституційного провадження може свідчити про умисел суддів на здійснення перешкод у реалізацією особою своїх прав зокрема права на ефективний захист та права не зазнавати втручання в інші основоположні права не «згідно із законом», який відповідає вимогам якості, в тому числі і з точки зору його відповідності принципам верховенства права.

Виправдання Великою Палатою такого обмеження посиланням на можливість перегляду справи за виключними обставинами також містить сумнівний характер з огляду на наступне.

Той факт, що п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України визнає підставою для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами встановлену Конституційним Судом України конституційність закону чи його окремих положень, не застосованих судами при вирішенні відповідних справ, не допомагає знайти вихід із описаної проблемної ситуації, оскільки вказаний пункт може бути застосований лише для перегляду судових рішень, які ще не виконані.

В той же час, якщо суд відмовляє в задоволенні позову (всім вже добре відома стала практика з розгляду справ про оцінювання суддів), то рішення суду вже є виконаним, тому не може бути переглянуто судом за виключними обставинами. В той же час, якщо суд задовольнить позов, то одна з вимог – визнати протиправним та скасувати рішення вже також фактично буде виконана на момент прийняття рішення і не може бути переглянута, тому норма ст. 361 КАС України жодним чином не гарантує поновлення прав особи через перегляд справи, що знову ж таки добре відомо Великій палаті.

Таким чином, за відсутності компетенції суду, що розглядає адміністративну справу, щодо встановлення за конституційною скаргою фактів невідповідності Конституції України норм законодавства, які вже були застосовані та які ще мають бути застосовані судом під час розгляду адміністративної справи, з метою вирішення справи саме згідно принципів верховенства права, то суд мав би зупинити провадження у адміністративній до розгляду конституційного провадження, яким будуть встановлені обставин, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, зокрема щодо того чи порушувало застосовуване законодавство принципи верховенства права в розрізі дотримання основоположних прав людини, однак Великою Палатою вирішено по-іншому і конституційна скарга стає не ефективним способом захисту, а набором папірців, які не мають жодного відношення до захисту прав людини.

В той же час, дана стаття була підготована саме для небайдужих, які готові боротися за свої права, бо вода камінь точить, якого б розміру той камінь спотикання не був.

Анна Мартиненко, адвокат, Адвокатське об’єднання Кравець і партнери

Ростислав Кравець, адвокат, старший партнер, Адвокатське об’єднання Кравець і партнери для РЕЗОНАНС