Зростанню бізнесу старшого сина президента Олександра Януковича можуть позаздрити фінансові акули Нового та Старого світу. Вже кілька років його начебто невелика регіональна будівельна корпорація та “кишеньковий” банк розвиваються шаленими темпами.
Так у лютому прес-служба холдингу “МАКО”, очолюваного президентським сином, повідомила, що аудитори PricewaterhouseCoopers оцінили активи Януковича-молодшого у 1,7 мільярда гривень. І це тільки те, що визнається ним самим.
Олександр Вікторович любить казати, що він не Ілля Муромець і не лежав роками на печі. Однак пояснити таке зростання при батькові-президентові, який нібито завжди був чиновником і жодного дня не займався бізнесом, дещо важкувато.
Тим паче, враховуючи неофіційну сторону бізнесу “Сім’ї”, яка вже кілька років є предметом численних досліджень журналістів та небайдужих. Виявилося, що родина Януковичів є невизнаними олігархами, яким належить купа активів по всій країні. В тому числі, колись державних активів, які дивним чином опинилися в їх руках.
Одним з джерел найбільших тіньових доходів “Сім’ї” завжди називали вугільну галузь. Зокрема, до активів царської родини відносили низку фабрик у Донецькій області, які збагачують вугілля з державних шахт, та десятки вугільних трейдерів, які отримують мільярдні держзамовлення.
Злі язики стверджують, що через ці фабрики проходить вугілля з так званих “копанок”. Нелегальні шахти з середньовічними умовами праці стали в Україні бізнесом з мільярдними оборотами. Як пишуть ЗМІ, цей ринок, зокрема, контролює президентська “Сім’я”.
“Економічна правда” вирішила систематизувати інформацію щодо вугільного бізнесу Януковичів. В рамках цього процесу ми відшукали цікаві факти стосовно того, яким чином державне майно опинилося в руках “сімейних” прокладок з екзотичних островів.
П’ять державних фабрик
Ще минулого року стартував процес приватизації п’яти гірничо-збагачувальних фабрик в Донецькій області – “Комсомольська”, “Узлівська”, “Червона зірка”, “Україна” та “Росія”.
“Фішка” цієї приватизація в тому, що названі фабрики ще з початку 2000-х років контролювалися асоціацією з хитрою назвою “Донбаський розрахунково-фінансовий центр”, або скорочено – “ДРФЦ”.
Структура власності даних структур була більш ніж заплутаною. Але на ринку багато років було відомо, що засновником асоціації виступав екс-депутат від Партії регіонів Едуард Прутнік, за спиною якого стояв сам “лідер” Віктор Янукович.
Варто нагадати, що у 2000-х роках Прутнік був чи не найвпливовішою людиною в оточенні прем’єр-міністра Януковича. Зокрема, серед його активів називалися “УкрБізнесБанк”, телеканал “НТН”, збагачувальна фабрика “Калінінська” та інші.
Дехто казав, що всім цим добром Прутнік володів 50/50 з Януковичем. Інші стверджували, що Прутнік просто виступав “гаманцем” того ж Януковича.
Як би там не було, після перемоги “лідера” на виборах, Прутнік чи не весь свій бізнес відписав президентській “Сім’ї”.
У сьому Верховну раду “регіонал” навіть не балотувався і ще з 2011 року зайнявся видобутком алмазів аж у Африці.
А контроль над асоціацією “ДРФЦ”, разом з державними фабриками, нібито перейшов до старшого сина президента Олександра Януковича.
Після цього справи асоціації майже вертикально пішли вгору. Структури, наближені до неї, почали вигравати мільярдні вугільні тендери державних підприємств.
Видання “Наші гроші” підрахувало, що вугільна група “Сім’ї” тільки у 2012 році заробила на державі більше 7 мільярдів гривень. Для порівнянна – вугільна група Ріната Ахметова за той же рік заробила 3,67 мільярди. Тобто майже вдвічі менше.
При таких результатах питання, хто насправді є найбагатшою людиною країни, видається дурним. Хоча, треба зазначити, що бізнесмен Олександр Янукович всіляко спростовував і спростовує свій зв’язок з “ДРФЦ”.
Хоча, як писала “Українська правда”, він напряму володіє українським ТОВ “МАКО-Трейдінг” та швейцарською компанією “MAKO Trading S.A.”, які є вугільними трейдерами.
Однак навесні минулого року заснована Прутніком асоціація “Донбаський розрахунково-фінансовий центр” була ліквідована. Вугільна група “Сім’ї” змінила структуру власності і фактично приватизувала п’ять держаних фабрик.
“Економічній правді” вдалося з’ясувати деякі подробиці цього процесу. Виявилося, що такій цікавій приватизації держфабрик намагалося “завадити” Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Війна “Сім’ї” проти “Сім’ї” завершилася впевненою перемогою.
Структура власності
Асоціація “ДРФЦ” припинила своє існування ще 1 червня 2010 року “в результаті реорганізації”. Їй на зміну прийшло таке собі ПАТ “Центральна збагачувальна фабрика “Комсомольська”.
Також під кожну з п’яти державних збагачувальних фабрик були створені окремі структури – ПАТ “ЦЗФ” “Узлівська”, ПАТ “ГЗФ “Червона зірка”, ПАТ “ГЗФ “Україна” та ПАТ “ГЗФ “Росія”.
А ще у грудні 2009 року було зареєстровано нове ТОВ “ДРФЦ”, очолюване екс-керівником однойменної асоціації Віталієм Бєляковим. У новостворених товариствах це ТОВ отримало 74-77 відсотків акцій. Відповідно 26-23 відсотки залишилося у держвласності.
Треба розуміти, що акціонерні товариства створювалися державою разом з орендарем. Тож орендар безоплатно отримав свою частку з урахуванням його внеску у підприємство за час оренди. Як завжди, все питання в оцінці “покращень”.
У середині березня 2013 року держава позбулася мікроскопічних часток акцій названих вище ПАТ. Але, наприклад, у ПАТ “ЦЗФ “Узлівська” внаслідок продажу 0,2355% держава втратила блокпакет (було 25,1403, стало 24,9048%).
Як пояснив виданню Forbes начальник регіонального відділення Фонду держмайна у Донецькій області Максим Пампура, це відбулася пільгова приватизація для працівників підприємств. “Не позбавляти ж працівників законного права”, – сказав він.
У звіті ФДМ про хід та результати виконання держпрограми приватизації у 2012 році зазначається, що підготовка до продажу державних акцій цих п’яти збагачувальних фабрик вже завершена. Тож у найближчому майбутньому завершиться й приватизація.
Можна припустити, що ці пакети купить той самий екс-орендар, який вже отримав левову частку акцій. Що держава отримає за свої відсотки, і чи отримає взагалі щось, – питання. Але контроль над підприємствами втрачений вже остаточно.
BVI з “Межигірським корінням”
Що ж це за удачливий орендар, якому вдалося “покращення” аж на 75% збагачувальних фабрик? Як свідчать офіційні документи з держреєстру юросіб, ТОВ “ДРФЦ” має статутний фонд у 932 мільйони 339 тисяч 701 гривню.
93 тисячі з нього належать тому ж екс-керівнику однойменної асоціації, главі наглядових рад названих вище фабрик Віталію Бєлякову. Його іноді називають одним з “сірих кардиналів” вугільної галузі. Але він все ж міноритарій.
Весь інший статутний капітал належить компанії з Британських Віргінських островів – Sarone Holdings Limited.
Як писали журналісти Forbes, цю офшорку реєструвала юридична фірма Aleman, Cordero, Galindo & Lee Trust (BVI) Limited, а документи оформляв пан на імя Блонделл Челленджер. Останній відомий як один з юристів, причетних до відмивання грошей сім’єю Аугусто Піночета.
Дізнатися власника компанії з цієї країни є надважким завданням, однак ЕП дещо вдалося зясувати.
Наприклад, компанія Sarone була створена у листопаді 2010 року. Її першими директорами були призначені кіпрські юристи Ксенія Коустай та Стеліос Панаїдес.
Тут починаються перші “цікавості”. Ці ж юристи фігурували у списках афілійованих осіб низки підприємств російського металургійного гіганту Evraz Group. Наприклад, вони мали відношення до Качканарського гірничо-збагачувального комбінату, Об’єднаного Західно-Сибірського металургійного комбінату і так далі.
Акціонерами Evraz Group, як відомо, є російські бізнесмени Роман Абрамович, Олександр Абрамов, Олександр Фролов та мешканець Женеви Ігор Коломойський. А президентом Evraz Group у 2005-2006 роках був колишній перший віце-прем’єр України Валерій Хорошковський.
Втім, варто зазначити, що юристи з офшорних і подібних до них юрисдикцій, зазвичай, є директорами десятків або навіть сотень компаній по всьому світу.
Більш суттєвим є інший факт. За інформацією ЕП, у листопаді 2010 року кіпрські директори Sarone ухвалили рішення придбати частку у ТОВ “ДРФЦ”. Цим же рішенням кіпріоти призначили своєю довіреною особою мешканку Донецька Ольгу Віталіївну Морську.
Як свідчать документи з системи SMIDA, раніше Ольга Морська працювала директором з правових питань тої ж асоцiацiї “ДРФЦ”. Зараз вона посідає аналогічну посаду у ПАТ “ЦЗФ “Комсомольська” – правонаступника асоціації, та є членом наглядових рад чотирьох інших фабрик – “Узлівська”, “Червона Зірка”, “Росія” та “Україна”.
Але найцікавіше, що раніше Морська була одним з кінцевих бенефіціарів ТОВ “Телестудія “Служба інформації”. Ця компанія більш відома, як телеканал “НТН”, який відносили до сфери впливу Едуарда Прутніка.
Крім того, Ольга Морська є головою ревізійної комісії приватної збагачувальної фабрики “Калінінська”, яку раніше також зараховувала до активів поважного екс-депутата. Зараз 94% “Калінінської” контролює те ж ТОВ “ДРФЦ”, що належить офшорці Sarone.
І саме ця фабрика приводить нас до першої родини країни. Наприклад, ще 2010 року долі у “Калінінській” розподілялись інакше – ТОВ “ДРФЦ” мало 51% акцій. Ще 21% належав ТОВ “Укрпромінвестактив”, а 20% – легендарному ТОВ “СПС-Груп”, яке ще називали “Син-Папа-Син”.
Донедавна дві останні компанії, разом зі структурами Ріната Ахметова, володіли найбільшою транспортно-експедиторською компанією країни “Лемтранс”.
Серед засновників “Укрпромінвестактиву” була одна з топ-менеджерів Олександра Януковича, гендиректор будівельної компанії президентського сина “МАКО” Тетяна Галенко.
А про “СПС-Груп” ЕП писала вже неодноразово. Наприклад, її директором був пан Віктор Різанов, який насправді працював…охоронцем у резиденції Віктора Януковича “Межигір’я”. Також, свого часу, частка цієї компанії належала фірмі “Технопромсервіс”. Остання була записана на “ризьких бомжів” та голову профкому екс-державного будинку відпочинку “Межигір’я” Ірину Щинович.
Як прийнято в сучасній Україні, всі шляхи ведуть до персонального раю чинного президента та його старшого сина.
Втім, у прес-службі самого президентського сина, коментуючи можливі зв’язки з “ДРФЦ”, заявили: “Олександр Янукович і компанії, що входять до групи “МАКО”, не пов’язані відносинами контролю з вказаним вами підприємствами. Пані Морська Ольга Віталіївна ніколи не працювала у компаніях групи “МАКО”.
Війна “Сім’ї” проти “Сім’ї”
Тож тепер ТОВ “ДРФЦ”, яке контролюється банальною офшорною прокладкою і має зв’язки з президентською “Сім’єю”, отримало у середньому по 75% акцій колись державних гірничо-збагачувальних фабрик.
Ще восени минулого року сталася цікава подія. Міністерство енергетики та вугільної промисловості, при підтримці Донецької обласної прокуратури, подало судові позови до Регіонального відділення Фонду держмайна по Донецькій області та новостворених ПАТ “Комсомольська”, “Узлівська”, “Червона зірка”, “Україна” та “Росія”.
Це відбулося ще тоді, коли Міненерго очолював нинішній віце-прем’єр, один з лідерів неформального владного угрупування “РосУкрЕнерго” Юрій Бойко.
Цими позовами Міненерго просило скасувати низку документів, зокрема, щодо затвердження плану приватизації та затвердження акту оцінки майна цих підприємств, а також скасувати накази про утворення відповідних ПАТ.
Зокрема, відомство стверджувало, що при створенні акціонерних товариств і визначенні частки держави у статутному капіталі було допущено порушення норм діючого законодавства, а саме – необґрунтовано завищена частка орендаря.
Однак Господарський суд не задовольнив вимоги Міненерго. На думку суддів, і оцінка майна, на підставі якої розподілялися частки у фабриках, і всі інші документи ФДМ відповідають законодавству.
Суд наголосив, що твердження щодо заниження частки держави “повністю спростовуються матеріалами справи, а тому, є безпідставними”.
Цікаво також те, що після призначення міністром енергетики Едуарда Ставицького, який свого часу вдало відписав Віктору Януковичу “Межигір’я”, державне відомство не відступилося. Міненерго чесно програло апеляцію і навіть подало касацію до Вищого господарського суду.
Але й там спіткала невдача. У квітні цього року касаційна інстанція не задовольнила скарги Міненерго щодо фабрик “Комсомольська” та “Україна”.
Скарги щодо інших фабрик були повернуті міністерству через те, що…позивачем не було надано доказів сплати судового збору у належному розмірі. Втім, про результати майбутнього розгляду можна здогадатися.
Навіщо міністерство, ще й з залученням прокуратури, пішло воювати проти “сімейних” структур за державне майно?
Як пояснив “ЕП” старший партнер адвокатської компанії “Кравець та партнери” Ростислав Кравець, “такий механізм часто застосовується для закріплення досягнутих результатів”. “Так часто роблять, щоб запобігти звинуваченням у заниженні державної частки”, – додав він.
Ми також звернулися з запитом щодо цих позовів до самого Міненерго. Зокрема, ЕП просила повідомити, на яких підставах відомство стверджувало, що частка держави у збагачувальних фабриках була занижена.
Однак відповіді від міністерства Ставицького редакція так і не отримала. Цікаво те, що чиновники міністерства зв’язувалися з журналістом з проханням надати додаткову інформацію по цій історії. А потім сказали, що жодного схожого запиту в їхній базі даних немає і вони про нього нічого не знають.
Зазначимо, що це не перший інформаційний запит ЕП щодо чутливих тем, який безслідно зник у нетрях Міненерго.
Проте відповіла прокуратура Донецької області, яка підтримувала позови Міненерго у суді. Як стверджують у правоохоронному відомстві, позовні вимоги були обґрунтовані нормою закону про управління об’єктами державної власності..
Згідно з нею, створення господарських організацій на базі об’єктів державної власності здійснюється за умови, що розмір корпоративних прав держави перевищуватиме 50% їх статутного капіталу. Як відомо, у новостворених ПАТ держава отримала лише близько 25%.
“Разом з тим, РВ ДФМУ по Донецькій області пори створенні ПАТ керувалося спеціальним нормативним актом – Законом України “Про приватизацію державного майна”, відповідно до ч. 4 ст. 17 якого, до статутного капіталу товариства вноситься державне майно, передане в оренду…, та майно, що є власністю орендаря”, – йдеться у відповіді прокуратури.
Саме на цією нормою, як зазначили у відомстві, зокрема, керувався апеляційний суд, відмовляючи Міненерго.
ЕП здійснила ще одну спробу більше дізнатися про збагачувальні фабрики, які відійшли “Сім’ї”, звернувшись до Регіонального відділення ФДМ по Донецькій області.
Зокрема, ми просили надати копії всіх документів, які оскаржило Міненерго, копію акту про оцінку майна фабрик, на підставі якого розподілялися частки між державою та орендарем, та копію самих договорів оренди. Погодьтеся, цікаво було б дізнатися, скільки сплачували державі структури Прутніка-Януковича за роки оренди державних підприємств.
Але виявилося, що це все – секретні документи. Заступник начальника регіонального відділення ФДМ Ю. Сидельніков відповів наступне:
“З метою безумовного виконання Закону України “Про доступ до публічної інформації” було видано наказ Фонду державного майна України “Про перелік інформації, доступ до якої є обмеженим”. Відповідно до зазначеного наказу, документи, що перелічені в інформаційному запиті, відносяться до внутрішньовідомчої службової інформації, та доступ до них обмежений”.
* * *
Ця історія, напевне, чи не найкраще ілюструє симбіоз влади та бізнесу в Україні Віктора Януковича. Або, якщо точніше, влади та “Сім’ї”, яка семимильними кроками йде шляхом легалізації всіх своїх бізнесів.
З огляду на створення вугільних трейдерів в Україні та Швейцарії, які особисто належать Олександру Януковичу і він це не приховує, не далекий той день, коли президентський син офіційно оголосить про свої інтереси на вугільному ринку.
Але ж не можна напряму світитися у процесі “віджиму” за безцінь державного майна. Для цього потрібні офшорні прокладки, на які будуть виводитися колись державні активи, купа “Фунтів” та ручні уряд з прокуратурою, які “відмиють” всі процеси.
А вже потім це добро можна буде начебто “в білу” придбати у своїх же структур, продемонструвавши кришталево чисті угоди і переклавши гроші з однієї кишені в іншу. Ось тільки “маленьким українцям” доведеться лише спостерігати за просуванням одного прізвища у рейтингу багатіїв, не отримавши з цього жодної копійки.
Сергій Щербина, ЕП
