24 лютого 2022 року. Ранок. Цивілізована європейська незалежна держава Україна. Мільйони мирних українців прокинулись не від сонячних променів, телефонних дзвінків рідних з вітаннями «Доброго ранку», а від страшних вибухів…вибухів, які пролунали по всій країні.
Саме цього дня російська федерація розпочала збройну воєнну кампанію проти цивілізованого світу, уособленням якого є Український Народ.
24 лютого 2022 року ввійде в історію Української державності як день всенародного єднання, братерства, взаємодопомоги, підтримки та спільної ненависті. Українці по всьому світу об’єдналися задля досягнення спільної мети – захистити свій Дім від російських окупантів та доказати всьому світу, що Україна – це не лише контури на карті Європи, а велична, незламна і нескорена країна…країна вільних і незалежних людей…країна добра і світла…країна свободи!
«Спецоперація», як називає політичне керівництво російської федерації, війну в Україні повинна була успішно закінчитись (за планами воєнного керівництва країни-агресора) через декілька днів після вступу російських військових на територію України.
Проте, не вийшло.
Українські військові – вже тридцять шостий день (на момент написання даної статті) героїчно захищають Українські міста, села, селища від навали російської орди. І кожен новий день героїчного супротиву наближає російську федерацію до поразки, адже під жорсткими санкціями світового співтовариства та в результаті величезних втрат, завданих нашими військовими, російський агресор з кожним днем втрачає можливість повноцінно продовжувати воєнні дії на території України.
Однак, незважаючи на мужню стійкість Українців, російськими окупантами вже зруйновані Маріуполь, Харків, Волноваха, Чернігів, Буча, Ірпінь, Гостомель та десятки інших населених пунктів. Через вторгнення російської федерації на територію України втрати України досягли за повідомленням прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля понад 500 млрд дол. США. (станом на 16 березня 2022 року). Є неоціненними та безповоротними втрати рідних, близьких, родичів…
А що ж буде далі?
Далі – перемога, тільки перемога. І наразі все частіше почали лунати вислови щодо можливих виплат репарацій та відшкодування завданої російською федерацією шкоди.
В даній статті пропоную розглянути світовий досвід виплат репарацій та відшкодування завданої країною-агресором шкоди.
Саме поняття «репарації» з’явилось в міжнародному праві більш як сто років тому. За наслідками підписання Версальського мирного договору 28 червня 1919 року (був підписаний державами-переможницями у Першій світовій війні – США, Великою Британією, Французькою республікою, Королівством Італія, Японською імперією, Бельгією тощо – з одного боку, і переможеною Німеччиною — з іншого), серед інших умов Німеччина зобов’язувалась здійснювати виплати величезних сум країнам, які формували блок держав Антанти, розмір яких невдовзі визначила Міжсоюзницька Комісія з репарацій (269 млрд. золотих марок упродовж 42 років). Згодом розмір виплат було зменшено до 132 млрд. золотих марок, що на той час становило 31,4 млрд. дол. США.
Можна говорити про те, що репарації – це відшкодування переможеною державою завданих нею під час воєнних дій країні, що зазнала нападу збитків.
Реальні збитки, спричинені Першою світовою війною Європі, підрахувати було нереально, проте приблизна сума дорівнювала 33 млрд. дол. США.
Репарації, встановлені Версальським мирним договором носили різні форми, включаючи вугілля, сталь, сільськогосподарську продукцію тощо, більшою мірою через те, що грошові відшкодування такого розміру могли призвести до гіперінфляції (яка насправді сталася в повоєнній Німеччині), що було в край не вигідно для Франції та Великої Британії.
Версальський мирний договір підтвердив той факт, що Німеччина несе відповідальність за руйнування вугільних шахт на півночі Французької республіки й частині Бельгії, частині Королівства Італія. У зв’язку з цим, Французька республіка отримала у користування вугленосний басейн Німеччини Саар. Крім того, Німеччина змушена була передавати Французькій республіці, Бельгії та Королівству Італія мільйони тонн вугілля протягом 10 років.
Однак, за часів Адольфа Гітлера, Німеччина порушувала умови Версальського мирного договору. Виплати були знову відновлені в 1953 році.
Останні платежі на виконання умов Версальського мирного договору були зроблені Німеччиною в жовтні 2010 року.
За результатами Першої світової війни не тільки Німеччина зобов’язана була виплачувати репарації, а й її союзники.
Так, в результаті укладення Сен-Жерменського мирного договору 10 вересня 1919 року Австрія зобов’язувалась передати переможцям у рахунок репарацій весь торговельний і риболовецький флот.
27 листопада 1919 року у Неї-сюр-Сен (поблизу Парижа) між Болгарією, яка зазнала поразки в Першій світовій війні та державами-переможницями – членами блоку Антанти та їхніми союзниками був підписаний Нейїський мирний договір, за яким Болгарія зобов’язана була виплачувати впродовж 37 років репарації на суму 2,25 млрд. золотих франків. Після Другої світової війни Нейїський мирний договір повністю втратив чинність.
За результатами укладеного 04 червня 1920 року між союзними державами Антанти у Першій світовій війні та Королівством Угорщина Тріанонського мирного договору Угорщина зобов’язана була виплатити репарації переможцям загальною сумою 200 млн. золотих крон.
Севрський мирний договір був підписаний 10 серпня 1920 року у Севрі (поблизу Парижа) султанським урядом Османської імперії й союзними державами — переможницями в Першій світовій війні. Проте, його підписання викликало величезне обурення турецького народу. У 1923 році у м. Лозанні Севрський мирний договір був скасований й підписано між Великою Британією, Французькою республікою, Королівством Італія, Японською імперією, Королівством Греція, Королівством Румунія, Королівством Сербів, Хорватів і Словенців, з одного боку, і Туреччиною — з іншого, новий Лозаннський мирний договір, за яким Туреччина погодилась виплатити країнам-переможцям частину зовнішнього боргу вже неіснуючої Османської імперії. Остаточно за цими зобов’язаннями розрахувалися в 1954 році.
Виплата репарацій була передбачена і за результатами Другої світової війни. Так, на Ялтинській та на Потсдамській конференціях в 1945 роках були визначені форми й розміри репарацій, які повинна була виплатити Німеччина країнам-переможцям. Згідно з домовленостями Німеччина зобов’язувалась виплатити репарації у розмірі 20 млрд. дол. США. Передбачалось вивезення в рахунок репарацій устаткування, промислових виробів, продукції сільського господарства та інших цінностей.
На Потсдамській конференції в 1945 році була досягнута наступна домовленість – репараційні претензії СРСР будуть задоволені шляхом вилучення зі східної зони Німеччини і за рахунок німецьких активів у Болгарії, Фінляндії, Угорщині, Румунії та Східній Австрії; претензії США, Великої Британії та інших країн, що мали право на репарації, будуть задоволені із західних зон; репараційні претензії Польщі СРСР задовольнить зі своєї частки; деяку долю репараційних платежів СРСР додатково мав отримати з західних зон Німеччини.
Згідно з оприлюдненими в 1990-ті роки даними Головного трофейного управління, в СРСР з Німеччини було вивезено близько 400 тис. залізничних вагонів, в тому числі 72 тис. вагонів будівельних матеріалів, 2885 заводів, 96 електростанцій, 340 тис. верстатів, 200 тис. електродвигунів, 1 млн. 335 тис. голів худоби, 2,3 млн тонн зерна, мільйон тонн картоплі та овочів, по півмільйона тонн жиру та цукру, 20 млн літрів спирту, 16 тонн тютюну.
У мешканців радянської зони окупації Німеччини офіційно конфіскували 60 тис. роялів, 460 тис. радіоприймачів, 190 тис. килимів, 940 тис. предметів меблів, 265 тис. настінних і наручних годинників, які здебільшого були розподілені за невелику плату між радянськими номенклатурними чинами та старшими офіцерами. В документах трофейного відомства рахується також 1,2 млн чоловічих і жіночих пальт, 1 млн головних уборів і 186 вагонів вина.
Стягнення репарацій з Німецької Демократичної Республіки було припинено з 01 січня 1954 року.
10 лютого 1947 року в Парижі союзниками по антигітлерівській коаліції підписано договір з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією і Фінляндією, серед ключових умов було також і вирішено питання щодо виплат репарацій.
Найбільші репарації (360 млн. доларів) були накладені на Італію, яка зобов’язана була виплатити їх Югославії (третина загальної суми), Греції, СРСР, Ефіопії та Албанії; 300 млн. доларів Фінляндія мала виплатити Радянському Союзу у вигляді поставок товарів, а Угорщина — СРСР, Чехословаччині та Югославії, і Румунія — СРСР; найменші репарації припали на Болгарію, котра зобов’язувалась виплатити 70 млн Греції і Югославії.
08 вересня 1951 року у Сан-Франциско 48 країн-союзниць підписали з Японією мирний договір, що визначав серед іншого виплату репарацій державам-переможцям, розмір яких не був встановлений і мав вирішуватися у двосторонніх відносинах Японії із тими державами, яким була нанесена шкода.
Отже, репарації – це повне або часткове відшкодування переможеною державою завданих нею збитків іншій або іншим державам у грошовій чи іншій формах. Виплата репарацій передбачається в мирному договорі після закінчення війни.
Світовий досвід виплат репарацій показує, що країна, яка розпочинає війну в кінцевому результаті її закінчує переможеною. І за зруйновані житлові будинки, дитячі садки, школи, пологові будинки, адміністративні будівлі, техніку, мости, дороги, цілі міста…життя людей – необхідно платити.
Проте рашистського фюрера історія нічому не навчила. Кремлівський голова вирішив скорити Український народ, однак прорахувався.
Ми на своїй землі! Ми – українці! Ми переможемо!
Слава Україні!
Адвокат Сергій Пушок АО Кравець і партнери
