Мене важко звинуватити у підігруванні чи захисті пана Шевченка (екс-голови НБУ), але його справа стає взірцем нездатності НАБУ й САП в принципі займатись будь-яким розслідуванням, не говорячи вже про боротьбу з топ-корупцією.
Суспільство поділилось вже на два практично рівні табори. Один готовий закрити очі на всі «витівки» НАБУ, аби була досягнута мета, і корупціонери понесли покарання. Інші, розуміючи методи роботи та наслідки роботи НАБУ, вимагають ліквідації САП, НАБУ та ВАкСу як непотрібних, досить дорогих в утриманні та навіть злочинних по відношенню до України структур, від яких більше шкоди, ніж користі.
При цьому другий табір невпинно зростає, а перший так саме невпинно зменшується, викристалізовуючи тих осіб, які мають пряму матеріальну вигоду від так званої боротьби з корупцією. Бо іншого способу заробити на життя вони не мають та не вміють.
Повертаючись до справи Шевченка, видно, як НАБУ за найкращими традиціями міліції часів Кучми, замість розслідування кримінальних злочинів займається їхнім створенням для виправдання свого існування. Демонструючи якісь відео, схеми, діаграми, таблиці, фантазії прокурорів та детективів та підкріплюючи їх замість реального розслідування щиросердними зізнаннями, отриманими внаслідок залякувань, а не розслідувань.
До речі, на це звернув увагу не я один. Нещодавно і Харківська правозахисна група (ХПГ) прийшла до аналогічних висновків.
З появою в Україні такого інституту, як угода зі слідством, практично зникла будь-яка потреба у розслідуванні та доведенні винуватості особи у скоєнні злочину та доведенні цього у суді. Все, що потрібно детективам та прокурорам, це залякати підозрюваних і примусити їх до зізнання, а суд все це швидко затверджує.
Сумніви в тому, що суд не виконує своєї основної функції з судового контролю, вже повністю зникли після сумісної поїздки голови ВАкС, директора НАБУ та керівника САП, під час війни до Вашингтону, та відсутності будь-яких зрозумілих пояснень мети цієї поїздки для суспільства.
Так і в справі Шевченка: зараз всі бачать виділення кримінальних проваджень в нові, проведення закритих засідань, як і у справі Злочевського, та швидкі угоди зі слідством поряд з перерахуванням коштів застави чи завданої ніби шкоди на потреби ЗСУ.
Звичайно, такі угоди за чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) жодним чином не повинні бути враховані в основній справі, але, як показує практика, у більшості суддів ВАкС якийсь свій КПК, невідомо якої країни, за яким вони розглядають справи та приймають рішення. Тому саме такий спосіб, ймовірно, і використовують прокурори САП, знаючи наперед про той самий «інший» КПК.
З цією метою, для затвердження фактично фіктивних угод, на які підозрювані йдуть під явним примусом та залякуванням, прокурори активно змінюють кваліфікацію злочину на менш тяжкі та заздалегідь домовляються з суддями, щодо чого у більшості громадян, які за цим спостерігають, не виникає навіть сумніву.
Про це свідчить і сама справа, яку розслідують майже 5 років і яка не настільки складна, щоб за цей час її не закінчити. Фактично це може бути черговим підтвердженням невиконання НАБУ й САП своїх функцій, а прийняття виключно політичних замовлень та ручного керування розслідуванням за командою тих, хто від цього отримує свої дивіденди, які, не виключено, потрапляють і в кишені прокурорів з детективами.
Такий стан речей демонструє всьому суспільству (і не тільки в Україні), що ці органи займаються, ймовірно, замовними справами, а для досягнення «результату» застосовують найбрудніші методи, які не мають нічого спільного з Законом та правами людини.
Сама справа більше нагадує політичне переслідування, з огляду на обставини та строки її розслідування, ніж на реальне розслідування ніби скоєного злочину.
З кожним днем та кожною такою справою стає все більш зрозумілим, що НАБУ, САП і ВАкС треба ліквідовувати найшвидше, якщо дійсно стає мета боротьби з корупцією, а не відмивання грошей через ці структури.
Адвокат Ростислав Кравець
