Питання щодо застосування строків позовної давності завжди було дискусійним та не дуже простим при практичному застосуванні. Ще більше труднощів виникло у зв’язку з пандемією та військовим станом, через які було внесено низку змін в тому числі і до питань строків позовної давності.
Дана стаття буде присвячена тому, що вже четвертий рік продовжується загальний трирічний строк позовної давності, а от чи застосовується продовження строків на вже продовжені строки поки відповіді не має, тому пропонуємо в цьому розібратися.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
30.03.2020 року ЦК України було доповнено п. 12 Перехідних та прикінцевих положень, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вже існує досить багато сталої судової з приводу того, що введення карантину є безумовною підставою для продовження строків позовної давності.
Однак, ні норми процесуального, ні норми матеріального права не містять положень, які б могли роз’яснити, що являє собою подовження, так, наприклад, у випадку переривання строку – строк рахується спочатку (ст. 264 ЦК України), у випадку зупинення строку – продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ст. 263 ЦК України).
В той же час, враховуючи конструкцію норми п. 12 Перехідних та прикінцевих ЦК України «строки…продовжуються на строк дії такого карантину» можна зробити логічний висновок, що продовження не є ні перериванням, ні зупиненням, а тому строк позовної давності обраховується у звичайному порядку, а от, якщо завершення такого строку відбудеться в період дії карантину, то строк, який завершився продовжується і продовжується виключно на період карантину і після закінчення карантину такий строк не відновлюється і не рахується спочатку.
27.06.2023 року було прийнято постанову КМУ «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651, якою відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, строк позовної давності, завершення якого припадало на карантинний період, подовжений за п. 12 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України завершився 01.07.2023 року.
Варто відмітити, що 15.03.2022 року ЦК України було доповнено п. 19 Перехідних та прикінцевих положень, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Формулювання п. 19 Перехідних та прикінцевих ЦК України знову ж таки говорить саме про продовження, тому і в цьому випадку актуальним є те, що продовження не є ні перериванням, ні зупиненням, а тому строк позовної давності обраховується у звичайному порядку.
В даному розрізі варто звернути увагу на те, що, за даною редакцією від 15.03.2022 року п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України було подовжено виключний перелік строків, а саме строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, без застереження про можливість подовження вже подовжених за п. 12 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України.
Отже, п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України не було продовжено строки, які продовжувались за п. 12 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, оскільки п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України містив закритий перелік строків та не містив будь-якого застереження за п. 12 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, якщо сказати простіше, то п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України не передбачає можливості продовження вже продовжених строків.
Тобто, п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України продовжував лише строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, які припадали або завершувались в період воєнного стану.
Отже, строк позовної давності, що визначений у ст. 257 ЦК України, завершення якого припадало на час воєнного стану у період з 15.03.2022 року по 08.11.2023 року (подальші редакційні зміни, про них буде вказано нижче) є продовженим тільки до 08.11.2023 року.
Такий висновок ґрунтується саме з урахуванням редакційних змін п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, оскільки після доповнення 15.03.2022 року Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, п. 19 зазнав суттєвих редакційних змін 08.11.2023 року.
Так, 08.11.2023 року п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України було змінено наступним чином – у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Варто відмітити, що редакційні зміни віл 08.11.2023 року вже чітко окреслили який саме воєнний стан мається на увазі, однак замість чіткого переліку строків вжили загальне поняття «строк позовної давності» і змінили правовий режим продовження, на зупинення строків.
Отже, в даному випадку з 08.11.2023 року і по даний час діє редакція, яка вказує, що перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії воєнного стану і тут знову постає не легке питання чи можна зупинити строки позовної давності, які завершились, але були продовжені.
Відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/3405/19 зупинення перебігу позовної давності має тимчасовий характер, коли до її строку не зараховується час існування визначених законодавством обставин, за наявності яких цей строк не спливає.
Аналізуючи підстави для зупинення можна стверджувати про те, що зупинення строків було запроваджено саме з тою метою, що через існування певних обставин особа не має фактичної реальної спроможної звернутися до суду, а не з метою надання додаткового невиправданого часу для звернення за простроченими вимогами, які були прострочені без поважних причин.
З наведеного також можна зробити цілком логічний висновок про те, що зупинити можна лише ті строки, які не завершились станом на 08.11.2023 року при цьому мова йде саме про строки, які визначені в основній частині ЦК України, а не в Перехідних та прикінцевих положеннях ЦК України, тобто не можна зупинити продовжені строки, адже, по-перше, про них не заначено в редакційних змінах, а по-друге, зупинити можна лише те, що можна відновити на визначений строк, в той час як продовження такого строку не має, тобто не можна відновити те, що завершилось.
Отже, строк позовної давності, що визначений у ст. 257 ЦК України, завершення якого припадало на час воєнного стану у період з 08.11.2023 року є зупиненим з цього часу на період дії воєнного стану та має бути відновленим з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
В більшості залишиться також питання, а що робити зі строками, які, наприклад завершувались і в період дії карантину, і в період дії воєнного стану, то в даному випадку дійсно має місце колізія норм, яка, на наше переконання, має бути подолана саме за темпоральним принципом, тобто на такий строк має поширювати свою дію п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України у відповідній редакції.
Що ж до власного ставлення до означених строків, то слід заначити, що, на жаль, все частіші такі «пільги» використовуються саме за простроченими вимогами, які до того ж були прострочені без будь-яких поважних причин.
До прикладу варто згадати адміністративний процес, де строк звернення до суду на даний час є незмінним (не продовженим, не зупинним) це при тому, що та ж сама військова служба є публічною службою для якої взагалі передбачений місячний строк звернення до суду. Тобто, військовослужбовець, у якого є дійсно поважні причини, які пов’язані з військовим станом, має неухильно дотримуватися строку звернення до суду протягом місяця, а от наприклад комерційні структури чи банки у своїх спорах, чи приватні майнові спори мають уже в сукупності майже 7-річний пільговий строк звернення, що якось виглядає несправедливо, недоцільно та й необґрунтовано.
Так, дійсно, карантин та воєнний стан мають свій негативний вплив, однак доцільно було б все ж таки, щоб суд встановлював чи дійсно ці обставини були поважними причинами та враховували пропуск строку, що відновило б справедливий баланс та принципи демократичної країни й правової визначеності.
Анна Мартиненко, партнер, адвокат АО Кравець і партнери
Ростислав Кравець, старший партнер, адвокат АО Кравець і партнери
тел. +380-44-229-6950
