Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу” було запроваджено правове регулювання двох форм організації праці: надомної та дистанційної роботи.
Для того аби в повній мірі охарактеризувати правову природу дистанційної роботи – необхідно навести визначення вказаним поняттям надомної та дистанційної роботи та провести їхню порівняльну характеристику.
Так, відповідно до приписів ст. 60-1 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) надомна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями роботодавця.
Згідно з положеннями ст. 60-2 КЗпП дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
З аналізу зазначених положень вбачається, як дистанційна, так і надомна робота передбачають можливість працівника виконувати свої трудові обовʼязки поза робочим місцем.
Тим не менш, принципова відмінність між вказаними формами організації праці полягає в тому, що при надомній роботі за місцем проживання або іншим приміщенням місце роботи такого працівника є фіксованим, що свідчить про те, що під час робочого часу працівник повинен виконувати свої трудові обовʼязки виключно у визначеному між роботодавцем та працівником місці. В той час як при дистанційній роботі – як такого фіксованого місця немає, що вказує на те, що працівник вправі виконувати свої трудові обовʼязки в будь-якому місці.
Ще однією відмінністю між надомною та дистанційною формами організації праці є те, що при надомній роботі працівник зобовʼязаний дотримуватись правил внутрішнього розпорядку підприємства, тобто виконувати свою роботу протягом робочого часу, який встановлюється на відповідному підприємстві. Водночас при дистанційній – працівник вправі виконувати свою роботу в будь-який час. При тому, тривалість робочого дня не може перевищувати законодавчо встановлений норматив – 8 годин на день та, відповідно, 40 годин на тиждень.
Що ж до оформлення трудових відносин між роботодавцем та працівником при наявності наміру у останнього виконувати покладені на нього трудові обовʼязки застосовуючи при цьому дистанційний формат роботи на постійній основі, то для цього необхідно із роботодавцем укласти трудовий договір про дистанційну роботу.
Так, на виконання вимог ч. 2 ст. 60-2 КЗпП, закріплено типову форму трудового договору про дистанційну роботу, яка виступає певним законодавчим орієнтиром того, який вигляд та зміст має мати такий вид трудового договору.
Тим не менш, трудовий договір про дистанційну роботу це, перш за все домовленість, а тому працівник та роботодавець вправі прописати будь-які умови, які вважають за потрібне, головне, щоб у ньому було чітко визначено його істотні умови.
Крім того варто наголосити і на тому, що єдиним обмеженням в оформленні трудового договору про дистанційну роботу є специфіка самої роботи, на якій працівник перебуває. Тобто, якщо виконання працівником своїх трудових обовʼязків в дистанційному форматі є неможливим, то і укладення такого договору є неможливим.
Варто звернути увагу і на забезпечення працівника, який працює в дистанційному форматі належними умовами праці.
За загальним правилом, якщо умови договору не врегульовують питання забезпечення працівника необхідними для виконання ним своїх обов’язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами, то такий обовʼязок покладається на роботодавця.
Якщо ж працівник самостійно забезпечує себе усім необхідним обладнанням, програмно-технічними засобами та іншим необхідним засобами для праці, то останній має право на компенсацію витрат, які були ним понесені за умови, що порядок, умови та строки такої компенсації були зазначені в договорі.
Порядок укладання трудового договору про дистанційну роботу є досить простим, позаяк для цього необхідно виконати лише дві умови: 1) виконання працівником своїх трудових обовʼязків є можливим в дистанційному форматі; 2) письмове звернення такого працівника із пропозицією укласти такий договір із обґрунтуванням необхідності переведення останнього на дистанційний формат роботи.
За виконання таких вимог, між роботодавцем та працівником узгоджуються умови трудового договору про дистанційну роботу та, відповідно, такий договір підписується між сторонами.
Також, варто звернути увагу і не те, що інколи “ініціативна” про укладення трудового договору про дистанційну роботу може піти і від роботодавця.
Так, відповідно до ч. 11 ст. 60-2 КЗпП, на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі.
Тим не менш, в такому випадку за роботодавцем залишається обовʼязок ознайомити працівника з таким наказом протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.
Підсумовуючи все вищевикладене, законодавством України було запроваджено правове регулювання двох форм організації праці: надомної та дистанційної роботи. Хоча обидві форми передбачають можливість працівника виконувати трудові обов’язки поза робочим місцем, між ними є принципові відмінності: 1) при надомній роботі місце роботи працівника є фіксованим, тоді як при дистанційній роботі працівник може виконувати обов’язки в будь-якому місці; 2) під час надомної роботи працівник зобов’язаний дотримуватись правил внутрішнього розпорядку та робочого часу, тоді як при дистанційній роботі працівник може виконувати обов’язки в будь-який зручний для нього час.
Для переведення на дистанційну роботу на постійній основі необхідно укласти трудовий договір про дистанційну роботу, в якому мають бути визначені істотні умови.
Укладання трудового договору про дистанційну роботу можливе за умови, якщо виконання трудових обов’язків працівника в дистанційному форматі є можливим, та за письмовим зверненням працівника. Також, дистанційна робота може запроваджуватись наказом роботодавця під час загрози епідемії, пандемії чи надзвичайної ситуації без укладання договору.
Марія Країло,
юрист АО «Кравець і партнери»
+38-044-229-6950
