На цьому тижні Велика палата знову порадувала українців і нічого не виснувала, хоча всі очікують рішення по справі щодо встановлення факту виховання дитини, аби батько дитини міг отримати відстрочку, але, ймовірно, не на часі та й схоже важко прийняти остаточно рішення, тому, скоріше всього, буде як завжди у таких справах і вашим і нашим.
До огляду увійшла практика ВС-КГС, рішення ВС-КЦС щодо захисту честі та ділової репутації, декілька рішень щодо оскарження незаконних відмов у реєстрації податкових накладних і практика щодо питань мобілізації, а саме: кримінальна відповідальність за відмову від мобілізації у зв’язку з релігійними переконаннями, оскарження штрафів у зв’язку з досягненням граничного віку перебування в запасі та оскарження мобілізації заброньованих, а також відмови у відстрочці та багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Огляд судової практики ВС-КГС за червень 2024 року
В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✅Так, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо застосування:
◼️ положень ст. 388 ЦК України у поєднанні з положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за позовом боржника в особі ліквідатора про витребування майна від добросовісного набувача в межах провадження у справі про банкрутство;
◼️ п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України при витребуванні майна у добросовісного набувача;
◼️ ст. 625 ЦК України в разі невиконання рішення суду, ухваленого за наслідками розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності.
✅ У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про:
◼️ неможливість застосування «Правила Болар» з огляду на чинне законодавство України;
◼️ наслідки звернення суб’єкта господарювання до АМКУ з позовною заявою, одна з вимог якої не підпадає під юрисдикцію господарських судів і загалом не підлягає судовому розгляду.
✅ У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів містяться висновки стосовно:
◼️ розмивання частки учасника у статутному капіталі та встановлення кінцевого бенефіціарного власника;
◼️ визначення початку перебігу позовної давності у справах за позовами ФГВФО (як кредитора, що також діє в інтересах інших колишніх кредиторів), застосування ч. 7 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;
◼️ відсутності підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної організації УПЦ через відмову настоятеля брати участь у цих зборах;
◼️ відсутності правових підстав для нарахування та стягнення з державної іпотечної установи інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення сплати відсоткового доходу за облігаціями протягом дії в Україні воєнного стану.
✅ У постанові в справі щодо земельних відносин та права власності викладено правовий висновок про:
◼️ надмірність вимоги про знесення самочинного будівництва у разі погодження при укладенні мирової угоди власником земельної ділянки будівництва на ній.
✅ У постанові в спорі, що виник із правочину, зроблено висновок щодо:
◼️ застосування наказів Міністерства енергетики України від 28 березня 2022 року № 140 та від 15 червня 2022 року № 206 до правовідносин купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану в Україні.
Справа № 361/3910/19
Це наша справа. Довели, що народні депутати не мають імунітет від розповсюдження брехні. Цікавим є те, що позаштатною помічницею цього народного депутата була Радіна (Красносельська), яка разом з іншими Бідосями та Поганцями, КАКами та посіпаками послів G7 приймала активну участь у судовій реформі та фактичному повному знищенні незалежності суддів в Україні, а ця інформація зіграла, як на мене, не останню роль у цій схемі.
Суд зазначив:
Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише саме така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).
Тобто якраз конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівні твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.
Досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачем інформації, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що ОСОБА2 висловився відносно ОСОБА1 , називаючи його причетним до вбивства двох дітей 10 і 12 років, тобто він у стверджувальній формі висловив фактичні дані про вчинення позивачем кримінального (кримінальних) правопорушення (правопорушень).
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що поширені у виступі відповідача народного депутата ОСОБА2 відомості не є оціночними судженнями, оскільки зазначена інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, отже, може бути перевірена на предмет дійсності.
Відповідач ОСОБА2 не довів правдивості висловленої ним інформації, водночас позивач надав докази на її спростування.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що твердження відповідача про вчинення позивачем злочину та відсутність з його боку доказів про достовірність інформації перед її оприлюдненням свідчать про умисний характер таких дій, тобто народний депутат ОСОБА2 поширив негативну інформацію про позивача без надання доказів її достовірності.
Поширення таких неправдивих відомостей, що мають наклепницький характер, за поширення яких відповідач як народний депутат несе юридичну відповідальність, завдає шкоди особистим немайновим правам позивача, оскільки ганьблять честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА1 .
Справа № 120/306/24
Це наша справа. В чергове довели безпідставність зупинення податковою реєстрації податкових накладних й відсутності з боку податкової будь-яких пояснень щодо підстав зупинення. Дуже шкода, що крім платників податків за таке свавілля податкова не несе відповідальності.
Суд зазначив:
Водночас, судом встановлено, що контролюючим органом не наведено належного обґрунтування того, що обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній/розрахунку коригування до податкової накладної на збільшення суми податкових зобов’язань, яку/який подано для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – Реєстр), дорівнює або перевищує величину залишку, що визначається як різниця між обсягом придбання на митній території України такого/такої товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 1 січня 2017 р. в отриманих податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі, і митних деклараціях, збільшеного у 1,5 раза, та обсягом постачання відповідного товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 1 січня 2017 р. у Реєстрі за відсутності такого товару/послуги згідно з кодом УКТЗЕД/Державного класифікатора продукції та послуг/умовного коду товару у врахованій таблиці даних платника податку, що свідчить про необґрунтованість таких квитанцій.
Суд зазначає, що отримані позивачем квитанції про зупинення реєстрації податкових накладних містить загальну фразу про необхідність надання пояснень та копій документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН. При цьому, пропозиція надання документів вказана без конкретизації їх переліку (тобто не наведено переліку документів, які необхідні для розгляду питання щодо реєстрації податкової накладної) та без вказівки на норму права, котра такий містить, що свідчить про невідповідність сформованої квитанції вимогам до таких, що визначені пунктом 11 Порядку №1165.
У частині зазначення критерію ризиковості контролюючий орган зіслався лише на номер пункту та чітко не конкретизував, про який саме ризик платника податку йдеться.
Отже, наведені вказані недоліки квитанцій окрім того, що характеризують рішення як необґрунтоване, ще й фактично ставлять платника податку у стан невизначеності у питанні документального спростування існуючих, на думку контролюючого органу, ризиків.
Справа № 320/46851/23
Чергова наша справа яка доводить свавільність дій податкової при зупиненні податкових накладних. Єдиний неприємний момент це стягнення витрат на правову допомогу та незрозумілість визначення судом достатньої суми. Чомусь витрати встановлюють нижче навіть собівартості роботи.
Щодо суті спору суд зазначив:
Аналіз пункту 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій свідчить про те, що для того, аби встановити наявність у господарської операції такої ознаки мають існувати визначені цим пунктом передумови, а також для підтвердження відповідності господарської операції вказаному критерію слід навести обґрунтований розрахунок за цим критерієм, якому відповідає платник податку, чого вимагає п. 11 Порядку №1165.
Разом із тим, відсутність у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної зазначення конкретного критерію ризиковості здійснення операцій, про які йдеться у пункті 1 додатку 3 до Порядку №1165, із розрахованим показником за відповідним критерієм, якому відповідає платник податку, свідчить про необґрунтованість віднесення господарської операції до відповідного критерію, що визначений пунктом 1 Критеріїв ризиковості господарських операцій.
З огляду на матеріали справи, контролюючим органом не наведено обґрунтування того, що обсяг постачання товару/послуги, зазначений у спірній податковій накладній, яку подано для реєстрації в Реєстрі, дорівнює або перевищує величину залишку, що визначається як різниця між обсягом придбання на митній території України такого/такої товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 1 січня 2017 року в отриманих податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі, і митних деклараціях, збільшеного у 1,5 раза, та обсягом постачання відповідного товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 1 січня 2017 року у Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 50 відсотків) груп товарів (продукції), визначених ДПС та затверджених відповідним наказом, оприлюдненим на офіційному веб-сайті ДПС, що свідчить про необґрунтованість такої квитанції.
Із наведеного слідує, що квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної не відповідає вимогам пункту 11 Порядку №1165 в частині необхідності зазначення критерію (їв) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (их) зупинено реєстрацію податкової накладної в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку.
Тобто, відповідачами не обґрунтовано мотивацію підстав та причин віднесення операцій за спірною податковою накладною до пункту 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій.
Крім того, у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної відсутня інформація, які саме документи слід було надати позивачем до контролюючого органу для реєстрації спірної податкової накладної, що фактично ставить платника податку у стан невизначеності у питанні документального спростування існуючих на думку відповідача ризиків.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що рішення Комісії контролюючого органу повинно містити як чітку підставу для зупинення реєстрації ПН/РК, так і чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної.
Крім того, рішення про зупинення реєстрації податкової накладної не містить вичерпного переліку документів, які необхідно подати платнику податків.
Справа № 583/3259/24
Досить неоднозначне рішення. Суд на свій розсуд протрактував норми Конституції України, міжнародного законодавства, практику ЄСПЛ та Верховного суду (не України).
Суд зазначив:
Ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов’язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Отже, суд дійшов висновку, що призов ОСОБА3 , який є Свідком Єгови, на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним у розумінні законодавства України, його призов переслідував єдину мету це захист незалежності та територіальної цілісності України від країни-агресора, захист європейських цінностей, зупинення російської агресії, яка на території нашої суверенної країни вбиває мирних цивільних громадян.
Тому дії ОСОБА3 по ухиленню від проходження військової служби за релігійними поглядами є злочинними, у зв’язку з чим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову не є втручанням у його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені пунктом 1 статті 9 Європейської конвенції з прав людини.
За таких обставин суд констатує, що під час розгляду кримінального провадження не встановлено існування непереборного конфлікту між релігійними переконаннями ОСОБА3 та його передбаченим статтею 65 Конституції України обов’язком захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України.
У ОСОБА3 відсутні фактичні та юридичні підстави для сумлінної відмови від військової служби, правова оцінка його дій як ухилення від призову за мобілізацією не суперечить вимогам частини 4 статті 35 Конституції України і статті 9 Європейської конвенції з прав людини. Притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії не є примусом, що принижує свободу людини мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір, у розумінні частини 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю поза розумним сумнівом.
За таких обставин суд дії ОСОБА3 кваліфікує за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Справа № 766/10719/19
Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції та зазначив:
За ч.4 ст. 28 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (в редакції, чинній на 07 серпня 2007 року досягнення позивачем 40 річного віку) граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
За п.2 ч.2 ст.28 вищевказаного Закону військовозобов’язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу віднесені до другого розряду запасу рядовий склад – до 40 років.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що ОСОБА2 не є суб’єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.210 КУпАП, оскільки станом на 2007 рік досяг граничного віку перебування в запасі, що було підставою для зняття з військового обліку. При цьому, збільшення граничного віку перебування в запасі у 2014 році, з урахуванням вимог ч.1 ст.58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, не є підставою для продовження перебування на військовому обліку.
Окрім того, колегія суддів наголошує, що Верховний Суд в постановах від 15 березня 2019 року у справі №601/788/16 та від 17 липня 2019 року №601/952/16 вказав, що за п.1 ст.22 Закону №3543-ХІІ та ч.10 ст.1 Закону №2232-ХІІ не передбачено обов’язку особи з’являтися на вимогу військового комісаріату для уточнення військово-облікових даних та проходження медичної комісії для визначення ступеня придатності до військової служби.
Таким чином, відповідачем не доведено правомірності своїх дій, які полягають у притягненні позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.210 КУпАП, оскільки відповідальність за вказаною статтею може наступати у випадку неявки військовозобов’язаної особи чи призовника на виклик до військового комісаріату без поважних причин, включно тоді, коли обов’язок такої явки передбачений законодавством.
Справа № 300/4328/24
Це рішення цікаво з декількох аспектів, окрім того, що суд скасував наказ про мобілізацію та зобов’язав частину звільнити незаконно мобілізованого, судом було ще й забезпечено позов шляхом заборони переводити мобілізованого до іншої частини. Загалом суд зазначив:
Судом встановлено, що відповідно до наказу Мінекономіки №7796 від 28.03.2024 ОСОБА1 заброньовано за ПрАТ «Івано-Франківськцемент» та надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців до 28.09.2024 (а.с.34).
Відтак, на момент винесення наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ1 від 01.04.2024 №57-мд, у відповідності до вимог статті 23 Закону №3543-XII позивач мав відстрочку від призову на військову службу у строк до 28.09.2024 включно, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Проте, відповідачем-1 не було вжито належних заходів щодо з’ясування таких обставин.
Суд зазначає, що відповідно до п.8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 154 (далі також Положення), виконання завдання з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
З наведеного слід дійти висновку, що обов’язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому ІНФОРМАЦІЯ5 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення збоку позивача.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ1 про призов на військову службу під час мобілізації від 01.04.2024 №57-мд.
Водночас, суд звертає увагу, що зарахування позивача з 02.04.2024 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 є похідним від наказу про мобілізацію, а отже такі дії також порушують права позивача, а тому, за таких обставин,слід зобов’язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби.
Справа № 600/530/24-а
В чергове підтверджено протиправність дій та вимог ТЦК та СП при відмові у надані відстрочки. Суд зазначив:
За визначення Закону України “Про зайнятість населення” працездатні особи – особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров’я здатні до активної діяльності у сфері праці.
Як встановлено з матеріалів справи, дружина позивача (інвалід ІІ групи) має двох неповнолітніх дітей, 2016 та 2020 років народження, які станом на час виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду даного спору є непрацездатними особами.
Суд наголошує, що дружина позивача, яка згідно наявних у справі документів, є повнолітньою особою, відповідно у її батьків не має обов’язку, встановленого ст.180 Сімейного кодексу України її утримувати, яка передбачає що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином матеріали справи містять докази того, що позивач, як на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною працездатною особою, яка відповідно до закону зобов’язаний утримувати свою дружину з інвалідністю ІІ групи.
Натомість, відповідач очікував від позивача документу, який не передбачений чинним законодавством.
З огляду на встановлені під час розгляду цієї справи обставини, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу ОСОБА1 та необхідність задоволення позову у цій частині.
З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, керуючись повноваженнями, визначеними ст.245 КАС України, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов’язання відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Справа № 160/1850/24
Чергове підтвердження протиправної відмови у наданні відстрочки та перевищенні повноважень. Суд проаналізував норму з наявністю батьків і вказав за яких підстав вони повинні утримувати свою доньку з інвалідністю ІІ групи.
Суд зазначив:
Аналізуючи зміст абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» суд доходить висновку, що особа, що має дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, не має права на відстрочку від мобілізації лише, якщо є факт, що дружина (чоловік) із числа осіб з інвалідністю має інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати.
Обґрунтовуючи те, що дружина ОСОБА1 , як особа з інвалідністю, має право на утримання своїми батьками, відповідач посилається на положення статті 198 Сімейного кодексу України, відповідно до якої батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Проте суд звертає увагу, що вказана норма створює обов’язок батьків по утриманню дітей не у зв’язку з їх інвалідністю, а у зв’язку з їх потребою матеріальної допомоги, яку вони можуть надати.
Проте, відповідач не стверджував та не обґрунтовував факт потреби дружини ОСОБА1 у матеріальній допомозі так само, як і факт можливості батьків її надати.
Відтак, твердження відповідача, що силу положень статті 198 Сімейного кодексу України наявність у дружини ОСОБА1 працездатних батьків свідчить про їх обов’язок її утримувати та, відповідно, про відсутність у ОСОБА1 права на відстрочку від мобілізації, є необґрунтованими.
За таких обставин, відмова ОСОБА1 у наданні відстрочки від мобілізації є необґрунтованою та неправомірною, а відтак, наступні дії щодо призову по мобілізації також є неправомірними.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
