За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 800/235/17
Велика палата в ігноруванні норм Конституції України та рішення ЄСПЛ, проводячи аналогію з порушенням целібату священниками, прирівняла до таких священників і українських суддів.
Судячи з усього, доповідач у цій справі відмовився готувати це ганебне рішення, що свідчить про керованість більшістю суддів великої палати минулою владою, на мій погляд.
Судді, які голосували за цю явно протизаконну постанову прийшли до висновку, що раз у рішенні ЄСПЛ, що стосується незаконності люстрації, не було суддів, а також те що до цього часу Конституційний суд України не визнав люстрацію неконституційною, то до суддів вона не застосовується.
Й для виправдання своїх дій ще навели підставу люстрації – прийняття рішення стосовно судді Олександра Волкова, яке було визнано ЄСПЛ таким, що порушує норми конвенції.
Таким чином, судді, що голосували за таке рішення, довели, на мій погляд, що в українському судді навіть найвищої ланки можна довести будь-що, посилаючись на обставини та обґрунтовуючи рішення найфантастичнішими аргументами, як в цій справі – порушення суддями целібату.
Справа № 809/756/17
Велика палата зазначила, що відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 23 Закону № 1478-ІІІ право користування мисливськими угіддями припиняється у разі систематичного невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Абзацом третім частини другої статті 23 Закону № 1478-III встановлено, що рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються: у випадках, передбачених абзацами п`ятим, шостим частини першої цієї статті, – адміністративним судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, або органів, уповноважених на надання у користування мисливських угідь щодо застосування такого заходу реагування.
Системний аналіз наведених норм КАС та Закону № 1478-III дає підстави для висновку, що позови уповноваженого органу про припинення права користування мисливськими угіддями повинні розглядатися адміністративними судами.
Як установлено матеріалами справи, предметом заявленого адміністративного позову є припинення права користування відповідача мисливськими угіддями, а не оскарження рішення ради про надання їх у користування.
Справа № 826/10249/18
Це рішення можна розбирати на цитати. Просто фантастичні висновки зробила Велика палата. Зокрема, суд зазначив, що статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19).
Тому запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує.
Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до ЄДР. Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, у тому числі якщо він виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
Унесення державним реєстратором до ЄДР запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є виконанням судового рішення про задоволення відповідної позовної вимоги. Натомість згідно з пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» судове рішення, що набрало законної сили, про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є підставою для внесення запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи будь-яким державним реєстратором.
Отже, спір у цій справі має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Справа № 910/5953/17
Чергове рішення, яке демонструє прямий зв’язок між зменшенням зарплати суддям Великої палати та відступом від правових позицій, що прийнятті у десятках справ раніше.
Велика палата зробила наступні висновки:
1. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності. У процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов`язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника – АТ «Укрзалізниця». Держава не має права вилучити якусь частину майна, зокрема ту, що знаходиться на неконтрольованій території, і не передати її (частину) правонаступнику.
2. Лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Відсутність у передавальному акті ДП «Донецька залізниця» від 05 серпня 2015 року певного майна чи зобов`язань не свідчить про те, що відповідач не став правонаступником за ними, оскільки АТ «Укрзалізниця» як єдиним правонаступником прийнято усе майно та усі зобов`язання підприємств, які припиняються шляхом злиття.
3. Положення постанов КМУ № 200 та № 604 взагалі не регулюють питання правонаступництва, не призупиняють реорганізацію і не визначають те, що певне майно чи зобов`язання не переходить до АТ «Укрзалізниця», як помилково вважали суди попередніх інстанцій; вони лише описують порядок обліку такого майна – за якою вартістю воно обліковується, відображається в балансі чи обліковується на позабалансових рахунках.
4. Законодавець встановив для кредиторів юридичних осіб, які припиняються шляхом злиття, інші гарантії захисту законних інтересів їх прав, аніж встановлені статтями 105 і 107 ЦК України. Такий підхід зумовлений унікальним статусом АТ «Укрзалізниця» для економіки України як монополіста на ринку перевезень залізничним транспортом, будь-які процеси реорганізації якого не повинні перешкоджати роботі такого підприємства, зокрема перевезенням вантажів та пасажирів. Права кредиторів можуть вважатися належним чином захищеними закріпленням в частині шостій статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці положень про правонаступництво АТ «Укрзалізниця» щодо усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
5. АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця».
6. Якщо ж певні дії щодо виконання господарських договорів вчинялися керівником чи представниками ДП «Донецька залізниця» після державної реєстрації АТ «Укрзалізниця», то суди мали б визначити правові наслідки таких дій, тобто чи зумовили вони виникнення прав та обов`язків у АТ «Укрзалізниця» відповідно до Багатостороннього та Двостороннього договорів як вчинені особою чи особами, не уповноваженими на представництво відповідача у договірних відносинах після 21 жовтня 2015 року.
Справа № 910/13109/18
Велика палата відійшла від раніше прийнятих позицій й зазначила, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.
За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Таким чином, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі.
Справа № 815/209/18
Велика палата зазначила, що за об`єктивним розумінням такого юридичного утворення, як Кваліфікаційна рада, цей постійно діючий, колегіальний, незалежний орган у відносинах з видачі кваліфікаційних документів (відкритих листів) за унормованою процедурою, співвідноситься (уподібнюється) з поняттям суб`єкта владних повноважень, а рішення, дії чи акти цього органу набувають рис індивідуального акта, є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.
Провідні вчені й висококваліфіковані фахівці-археологи, які працюють у наукових установах, діяльність яких пов`язана з археологічними дослідженнями, від того, що входять до складу Кваліфікаційної ради, не втрачають властивостей знавців у галузі археології, але поряд із цим, коли здійснюють повноваження членів Кваліфікаційної ради, набувають характерних публічних, управлінських правоможностей на ухвалення рішень у сфері публічно-правових відносин, які зачіпають чи порушують права, свободи та інтереси особи, захист або відновлення яких можливо реалізувати через оскарження їх до суду.
Про те, що рішення Кваліфікаційної ради можуть бути оскаржені, передбачено в Положенні про Кваліфікаційну раду.
Велика Палата Верховного Суду на підставі аналізу фактичних обставин цієї справи та нормативного регулювання спірних правовідносин лише конкретизувала, що рішення Кваліфікаційної ради мають оскаржуватися до адміністративного суду.
Справа № 910/7674/18
Велика палата зазначила, що згідно зі змінами до законодавства, яке регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб – підприємців, право ініціювати реєстрацію змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю надано відповідним учасникам товариства.
Така реєстрація в державному реєстрі здійснюється (за ініціативи як товариства так і учасника) з метою фіксації змін відомостей про юридичну особу, засвідчення державою змін у статутних документах товариства, що відбулися на підставі відповідних юридичних фактів.
Реєстрація внесених змін до статутних документів товариства здійснюється в межах правовідносин з державної реєстрації юридичних осіб, а не в межах зобов`язальних правовідносин між товариством та його колишнім учасником.
У разі якщо всупереч законодавству, яке діяло на час звернення позивача до суду, товариство не вчиняло дії у зв`язку з виходом учасника з товариства, у тому числі не вирішувало питання про внесення змін до установчих документів товариства, то підстави для виникнення в товариства перед учасником обов`язку внести до ЄДР такі зміни відсутні. А учасник товариства мав право встановлювати фактичні обставини свого виходу з товариства у спорі з товариством про виконання обов`язків, пов`язаних з таким виходом, спростовуючи дані, внесені до ЄДР.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд практики ВС-КЦС за травень 2020 року
До Огляду вміщено низку правових висновків:
✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, зокрема, роботодавець не може в односторонньому порядку змінювати строки попередження при звільненні працівника за власним бажанням тощо;
✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, наприклад, надання малолітній дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку не звільняє батька від його обов’язку утримувати дитину;
✅ у спорах, що виникають з питань захисту права власності КЦС сформулював висновок, що існування між сторонами договірних відносин, виключає можливість витребування майна на підставі положень статей 387, 388 ЦК України;
✅ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, а саме те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку;
✅ у спорах про захист честі, гідності та ділової репутації сформульовано висновок, що спростування даних, які містяться в повідомленні про підозру, у порядку цивільного судочинства є неприпустимим.
Предметом розгляду КЦС також були спори що виникають із житлових правовідносин, щодо надання дозволу на примусове виконання судових рішень іноземного суду на території України, що виникають із загальних положень про договір (правочин), щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, що виникають з питань у сфері нотаріальної діяльності, щодо не договірних зобов’язань, в яких також сформульовано правові висновки, які, власне, і пропонуються до вашої уваги.
Огляд практики ВС-ККС за травень 2020 року
Огляд містить ряд важливих правових позицій Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, висловлених під час розгляду кримінальних проваджень у травні 2020 року, зокрема щодо:
✅ оскарження у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про продовження застосування примусових заходів медичного характеру після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатами такого перегляду;
✅ оскарження до апеляційного суду вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості, іншою особою, яка не була учасником судового провадження; поняття вироку, який стосується інтересів іншої особи;
✅ встановлення кола потерпілих від злочину, передбаченого ст. 164 «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» КК;
✅ впливу на підставу кримінальної відповідальності за ст. 191 КК відсутності правового механізму оформлення відряджень з метою виконання службових обов’язків на тимчасово окуповані території;
✅ умов допустимості матеріалів НСРД, якщо у процесі досудового розслідування зміна закону про кримінальну відповідальність вплинула на встановлення тяжкості злочину, стосовно якого проводилося НСРД;
✅ ухвалення суддею вироку у кримінальному провадженні одночасно з розглядом іншої справи про адміністративне правопорушення, що не становить порушення таємниці наради суддів тощо.
Рішення КСУ 7-р(І)/2020 щодо строків вчинення виконавчих написів нотаріуса
Встановлюючи порядок нормативного регулювання діяльності нотаріату в частині визначення строків, у межах яких нотаріус може вчинити виконавчий напис, законодавець запровадив чітку їх диференціацію залежно від суб’єктного складу учасників правовідносин, – йдеться у Рішенні.
Суд вважає, що оспорювані положення Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами – не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними.
Таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності.
Отже, положення частини першої статті 88 Закону не суперечать приписам статті 6, частини першої статті 8, статті 19, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.
Огляд судової практики ВС-ККС щодо злочинів у сфері обігу наркотичних засобів
Огляд містить ряд важливих правових позицій Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, висловлених під час розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення.
Висловлено правову позицію, зокрема, стосовно змісту такого діяння, як вирощування конопель; необхідності врахування сукупності доказів, які вказують на наявність в особи умислу на збут наркотичних засобів; юридичної оцінки кількох злочинів, вчинених однією особою, які виступають предметом різних кримінальних проваджень; призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, за вчинення злочинів проти здоров’я населення тощо.
Серед кримінальних процесуальних питань містяться правові позиції стосовно забезпечення права на захист у кримінальних провадженнях щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів проти здоров’я населення та перебувають на спеціальних обліках і на стаціонарному лікуванні з відповідними діагнозами; оцінки поведінки працівників правоохоронних органів під час проведення оперативної закупки наркотичного засобу або психотропної речовини та ін.
Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство КГС ВС здійснено Огляд практики застосування Верховним Судом норм про субсидіарну відповідальність у справах про банкрутство на основі судових рішень, внесених до ЄДРСР протягом січня 2018 року – квітня 2020 року.
Субсидіарна відповідальність – це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов’язаннями у випадках, передбачених, зокрема, Законом про банкрутство.
Згідно з приписами частини першої статті 619 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договором або законом може бути передбачена субсидіарна (додаткова) відповідальність іншої особи поряд із відповідальністю основного боржника як різновид цивільно-правової відповідальності.
Норма про субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства вже існувала в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Зазначений Закон втратив чинність з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), частиною другою статті 61 якого визначено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявляти вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства.
Положення частини п’ятої статті 41 Закону про банкрутство та частини другої статті 61 КУзПБ є тотожними, тому наведена в Огляді судова практика застосування норм про субсидіарну відповідальність у справах про банкрутство наразі є актуальною.
Постанова ВС-КАС щодо підстав поновлення строків у зв`язку з порушенням юрисдикції при подачі позову
Справа №826/17687/16
Це наша справа. Дуже яскравий приклад вакханалії влаштованої Великою палатою. Треба судитись 4 роки (!!!) тільки для того, щоб відкрити провадження у справі.
Сама справа пов`язана з незаконністю, на мій погляд, передачі Київською міською радою в оренду 5,4 га землі у м. Києві по проспекту Возз’єднання, 19 компанії «Нео Віта» під будівництво житлово-офісного торгівельного комплексу строком на 10 років. Дана земельна ділянка, за наданою інформацією, належить до санітарно-захисної зони й будівництво житлових приміщень на ній заборонено. Крім того, девелопером виявилась компанія К.А.Н Девелопмент, що зареєстровано за цією ж адресою та одним з власників якої є екс-заступник мера Кличко – Ігор Ніконов. Тому, у разі задоволення позову, в осіб що придбають нерухомість за цією адресою можуть виникнути проблеми з правом власності.
Верховний суд зазначив, що судами залишено поза увагою, що до Дніпровського районного суду м. Києва позивач звертався в порядку цивільного судочинства, у якому строк звернення до суду обмежено строком позовної давності і позивач не повинен був при такому зверненні дотримуватись строку звернення до суду, передбаченого для адміністративного судочинства.
Одночасно судами не враховано, що позивач хоч і дізнався про наявність оскаржуваного рішення 24.01.2016р., однак самого рішення не отримав, а офіційно оприлюднене таке рішення було лише 22.04.2016р. При цьому, позивач вживав заходи спрямовані на захист порушених на його думку прав, вчиняв для цього активні дії, однак звернувся до суду з порушенням правил юрисдикції.
У своїй сукупності такі обставини свідчать, що передбачений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду пропущено позивачем з поважних причин.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Рада адвокатів України
- та в Instagram: АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
