За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення та огляди:
Серед цих висновків слід виокремити такі:
✅ у справах, пов’язаних із заміною сторони у виконавчому провадженні, зауважено, що до нового власника іпотечного майна переходять усі права та обов’язки іпотекодавця за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, на яких вони належали іпотекодавцю на момент укладення договору про відчуження іпотечного майна, зокрема права й обов’язки боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для заміни боржника у виконавчому провадженні;
✅ у справах, пов’язаних із визначенням вартості та оцінкою майна у виконавчому провадженні, зазначено, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа – сам виконавець чи залучений ним суб’єкт оціночної діяльності – здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів, тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців;
✅ у справах, пов’язаних із визначенням строків у виконавчому провадженні, акцентовано, що триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв’язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена впродовж усього часу її перебігу;
✅ у справах щодо оскарження до суду заходів забезпечення скарги на дії державного / приватного виконавця, констатовано, що дії приватного виконавця щодо виконання судового рішення шляхом накладення арештів, які прямо не передбачені розділом VІІІ Закону України «Про виконавче провадження», та без дотримання порядку зміни способу виконання рішення суду є втручанням у право боржника на розпорядження своїм майном.
Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо покладення субсидіарної відповідальності на засновника / власника боржника, органів управління його майном, а також щодо встановлення підстав і обставин (наявності вини й причинно-наслідкових негативних наслідків для боржника), з якими законодавець пов’язує застосування інституту субсидіарної відповідальності, тощо.
Огляд судової практики ВС-ККС щодо вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні
Огляд судової практики ККС ВС щодо вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні здійснено на підставі опрацювання судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, починаючи з січня 2018 року, закінчуючи лютим 2022 року.
При цьому ККС ВС звернув увагу на кримінально-правові та кримінальні процесуальні проблеми вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, обумовлені застосуванням положень законодавства про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та про страхування під час розгляду кримінального провадження, а також на особливості стягнення процесуальних витрат та інші процесуальні питання при вирішенні цивільного позову.
Зокрема, в огляді вміщено правові позиції ККС ВС, що розкривають питання:
✅ співвідношення суми відшкодування за цивільним позовом у кримінальному провадженні та розміру завданої злочином шкоди, що вказаний в обвинуваченні;
✅ вирішення цивільного позову при звільненні особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України та закритті кримінального провадження;
✅ оцінки обставин, які суд враховує при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості;
✅ порядку застосування положень Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у кримінальному судочинстві.
Огляд вміщує й інші актуальні правові позиції щодо вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні.
Огляд актуальної судової практики основних правових висновків Об’єднаної палати ВС-КЦС за 2021 рік
В огляді зібрано найважливіші правові висновки Об’єднаної палати КЦС ВС за минулий рік, які для зручності користування систематизовано за різними категоріями справ, зокрема такі, що стосуються житлових, сімейних, спадкових правовідносин, а також які виникають із питань щодо відшкодування шкоди, із загальних положень про договір (правочин), із виконання судових рішень, із важливих питань процесуального права.
Серед правових висновків, містяться, зокрема, такі:
✅ виселення з іпотечного житла, набутого частково за кредитні, а частково за власні кошти, без надання іншого житла не допускається;
✅ виручені платником аліментів кошти від продажу нерухомого майна не є видом заробітку (доходу), з якого можуть стягуватися аліментні платежі, а є грошовим еквівалентом вартості майна, що належало йому до продажу;
✅ боржник під час примусового виконання судового рішення не може пред’являти позов про зняття арешту з майна, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України;
✅ ухвала суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Матеріал може стати у пригоді всім представникам юридичних професій.
У матеріалі подано низку важливих висновків КАС ВС, сформульованих під час розгляду цієї категорії адміністративних справ.
Зокрема, в огляді вміщено правові позиції у провадженнях у справах за адміністративними позовами, пов’язаними з розміщенням зовнішньої реклами, щодо:
✅ повноважень органів місцевого самоврядування на встановлення порядку демонтажу рекламних конструкцій;
✅ меж компетенції органів Державної інспекції з питань захисту прав споживачів здійснення функції контролю за дотриманням суб’єктами господарювання законодавства про рекламу;
✅ обов’язку здійснення суб’єктом владних повноважень перевірки місця розташування рекламного засобу перед наданням особі пріоритетів на нього;
✅ участі контролюючих органів у процедурі погодження дозвільної документації на розміщення зовнішньої реклами;
✅ визначення критеріїв відмінності інформаційних вивісок від реклами;
✅ притягнення до відповідальності за порушення законодавства у сфері розміщення реклами;
✅ визначення суб’єкта відповідальності у сфері розміщення реклами.
Справа № 473/644/22
Це наша справа. Суд професійно підійшов до вирішення спору, замість переписування ліричної думки Бориса Гулька, суд розібрався ц діючому законодавстві та зазначив про порушення саме порядку відсторонення, який чітко визначений Законом. Такі порушення є типовими у всіх справах. Дуже радий, що в Україні є такі судді, які мають власну думку, поважають Закон та права людини і якими можна пишатись. Це вже не перший суддя, який демонструє взірець правосуддя, на відміну від копіпастеров ліричних листів з “верху”.
Суд зазначив, що відсторонення працівника від виконання робіт у разі відмови від обов`язкового профілактичного щеплення має бути проведено саме в порядку, встановленому законом.
Більш детально Ви можете ознайомитись у самому рішенні.
Справа 465/998/22
Це наша справа. Рішення дуже ретельно виписано з посиланням на релевантну практику ЄСПЛ та зазначенням прямих норм законодавства, які не були дотриманні при відсторонені особи від роботи. Це рішення надало відповідь на всі аргументи щодо відсторонення. Раджу прочитати його і порівняти з ліричним листом Бориса Гулька, вибір буде очевидним, Закон проти загальних лозунгів.
Суд зазначив, що згідно пунктів 1,2,3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що Календар профілактичних щеплень в Україні (далі – Календар) – нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, яким встановлюються перелік обов’язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
За відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним.
Щодо посилань представника відповідача та третьої особи на роз’яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.12.2021 р № 3223/0/208-21 про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави – тобто було виправданим. Таке роз’яснення має рекомендаційний характер.
Водночас, у справі Jehovah’s Witnesses of Moscow and Others v. Russia (2010) ЄСПЛ на основі аналізу національної практики також зазначив: «… хоча публічний інтерес у збереженні життя чи здоров’я пацієнта є безсумнівно легітимним і сильним, він має поступитися сильнішому інтересу пацієнта у контролі над своїм власним життям. … вільний вибір і самовизначення є самі по собі основоположними складовими життя і, за відсутності будь-якої потреби у захисті третіх сторін – наприклад, у випадку обов’язкової вакцинації у період епідемії, держава має утриматися від втручання у особисту свободу вибору в сфері охорони здоров’я, адже таке втручання може тільки зменшити, а не посилити цінність життя» (п. 136 рішення).
Отже, сучасні міжнародні принципи та стандарти вимагають, що будь – яке медичне втручання, включаючи вакцинацію, має супроводжуватись попередньою вільною і поінформованою згодою.
Справа № 400/181/22
Це наша справа. Суд ретельно вивчив правовідносини державної служби та на відміну від Бориса Гулька розібрався у законодавстві України, що регулює боротьбу з інфекційними хворобами.
Суд зазначив, що конструкція норми статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», дає підстави для висновку, що відстороненню від виконання робіт підлягають саме працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, а не працівники, включені до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.
Втім, як встановлено судом, на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відстороненню від виконання робіт підлягають лише працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб. Тобто, обов`язковими умовами для здійснення відсторонення працівників від роботи на підставі вказаної норми є належність таких працівників до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.
При цьому, а ні Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а ні інші закони не містять положень, згідно яких відстороненню від роботи підлягали б працівники за формальною ознакою, а саме лише за фактом включенням таких працівників до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.
Суд зауважує, що включення до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зокрема, працівників центральних органів виконавчої влади, не є тотожним належності працівників центральних органів виконавчої влади до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.
Таким чином, враховуючи, що положення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачають відсторонення від виконання робіт лише працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, зважаючи на відсутність закріплення на законодавчому рівні належності працівників Державної служби статистики України до окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, суд дійшов висновку про незаконність відсторонення позивача від роботи на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у зв’язку із відмовою позивача від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Справа №176/2438/21
Це наша справа. В чергове, суд дуже ретельно вивчив та описав законодавство, що регулює питання щеплення та відсторонення від роботи та саме з цих підстав і задовільнив позов. Таким суддею та судом можна пишатись, на відміну від тих суддів, які без жодних посилань на діюче законодавство відмовляють у позові, беручі за аргумент просто внутрішнє переконання та лист Бориса Гулька, що не грунтується ні на законі, ні на будь-якому логічному поясненні. Нещодавно таке зустрів, на свій смуток, у Бориспільському міськрайонному суді Київської області, але сподіваюсь вони виправляться.
На обгрунтування свого рішення суд зазначив, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Разом з тим, згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування», та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов’язковим.
Так, зокрема, у даній резолюції ПАРЄ зазначено: «Вакцини проти СОVID-19: етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація НЕ є обов’язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров’я або небажання пройти вакцинацію» (ст.7.3.2).
Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 не містить положень про обов’язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням».
Обов’язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров’я та профілактики захворюваності і який, відповідно, не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.
Тобто фактично обов’язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням».
Частиною 1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов’язковими і включаються до календаря щеплень.
Тобто фактично з прийняттям наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов’язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, є незаконним.
Окрім того, за змістом ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Таким чином, із системного аналізу даної норми випливає те, що відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень відбувається тільки у порядку, встановленому ЗАКОНОМ, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.
Крім того, суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв’язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов’язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
Положення п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, даний наказ є безпідставним та підлягає скасуванню.
Відповідач прийняв оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов’язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов’язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров’я.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивачки про визнання протиправним та скасування Наказу №156/к/тр від 05.11.2021 про відсторонення її від роботи, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Справа №308/9708/19
З огляду на наявність резонансного рішення, Верховний суд вирішив самостійно оприлюднити повний текст рішення щодо судового імунітету країни-агресора. Раджу прочитати повний текст рішення для розуміння подальшої процедури захисту прав. Не забувайте, що попередньо, юридичний факт не завжди потрібно буде встановлювати, а зазначати про це у самому позові про відшкодування шкоди.
Суд прийшов до висновку, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:
– предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;
– місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
– передбачається, шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави – України;
– вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено у Статуті ООН;
– національне законодавство України виходить з того, що, за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб’єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
Верховний Суд виходить із того, шо у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.
Справа №754/18814/21
Це наша справа. Дуже приємно, що суд ретельно вивчивши матеріали справи та обставини правовідносин, що розглядаються, прийняв рішення з огляду на норми законодавства, а не фантазії викладенні в особистій вказівці пана Гулька, як роблять деякі судді, бездумно виконуючи накази зверху. Велика повага суддям, що виконують свою присягу та захищають права людини.
Суд зазначив, що статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Сам наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує “Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням”.
Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише “Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням”.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
За відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним.
Отже, Дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) № 797 Деснянського району м. Києва перед видачею оскаржуваного наказу не було документально зафіксовано факту відмови чи ухилення позивача від щеплення та, відповідно, оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення щеплення, тобто не було дотримано порядку відсторонення від роботи на підставі наведених вище законодавчих актів, що є підставою для скасування такого наказу.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube:Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn:Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
