За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ про можливість перегляду рішень після спливу 10 річного строку
Справа № 2-а-256/08
Це дуже цікаве рішення. З одного боку воно демонструє крайню потребу у ліквідації Великої палати з іншого боку демонструє дуже вибірковий підхід до відновлення порушеного права у реорганізовані органи. Варто прочитати як постанову, так і окрему думку.
Суд зазначив, що досвід держав – членів Ради Європи щодо застосування присічних строків звернення до національних судів після встановлення ЄСПЛ порушень договірними сторонами Конвенції. Так, у правових системах Фінляндії та Литви гнучко застосовується процесуальне законодавство й у виключних випадках допускається відновлення національного судового провадження, не зважаючи на встановлений національним законодавством присічний строк, – якщо це необхідно для належного виконання рішення ЄСПЛ і забезпечення ефективного відновлення прав заявника.
59. З огляду на викладене, а також беручи до уваги встановлений пунктом 1 статті 46 Конвенції та частиною першою статті 2 Закону № 3477-IV обов`язок держави виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність перегляду справи за виключними обставинами та відсутність підстав для закриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постановлених у цій справі судових рішень.
У окремій думці частина суддів звернула увагу, що приймаючи постанову у справі № 2-а-256/08, Велика Палата Верховного Суду нівелювала присічний строк, встановлений процесуальним законом. Складається враження, що суди можуть не застосовувати й інші преклюзивні строки, визначені у процесуальному законі, з посиланням на приписи Конвенції задля того, щоби нібито гарантувати певні права людини. Це може породити негативні наслідки, зокрема для застосування принципу res judicata.
Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 2-а-256/08 суперечить її власній практиці. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2020 року у справі № 2-1606/07 застосувала преклюзивний десятирічний строк на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами, закривши провадження у справі. Натомість у пункті 47 своєї постанови у справі за позовом ОСОБА_1 , не застосовуючи преклюзивний 10 річний строк на подачу заяви та не закриваючи провадження за цією заявою у зв`язку з помилковим його відкриттям, виходячи з примату норм міжнародного права над нормами національного права, зазначила, що, ані стаття 46 Конвенції, ані норми Закону № 3477 не ставлять обов`язок виконати рішення ЄСПЛ в залежність від будь-якого строку, що дає підстави для незастосування преклюзивного строку подачі такої заяви.
Суспільні зміни та зміни у порядку формування органів прокуратури зробили за цей час фактично неможливим поновлення позивачки на тій посаді, яку вона займала на час звільнення у зв`язку з відсутністю як прокуратури, у якій вона працювала, так і у зв`язку з конкурсними процедурами добору прокурорів на посади.
Постанова ВП-ВС щодо визначення достатності доказів для визнання договору недійсним
Справа № 910/23097/17
Цим рішенням Велика палата може перекрити штучне створення кредиторів банкрута зазначаючи про необхідність дослідження не тільки податкових накладних, а й спроможності контрагента виконати постачання товару.
Постанова ВП-ВС про неможливість скасування державної реєстрації ОСББ
Справа № 916/964/19
Чергове рогачівське рішення. Велика палата зазначила, що скасування державної реєстрації ОСББ (реєстраційного запису) за рішенням суду не є тотожною самій ліквідації юридичної особи, яка відбувається в порядку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 110 ЦК України, і не призводить до припинення ОСББ з огляду на вимоги статті 25 Закону № 755-IV, якою визначається порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій.
7.25. Отже, позовна вимога щодо скасування державної реєстрації створеної юридичної особи (ОСББ), яка створена у відповідному порядку на захист інтересів співвласників будинку, існує та здійснює свою діяльність тривалий час, за період свого існування набувши відповідних прав і обов`язків, не призведе до поновлення прав і законних інтересів співвласника ОСББ, який звертається з таким позовом. Швидше за все такий позов буде свідчити про втручання суду в діяльність ОСББ та порушення інтересів інших його співвласників, що є недопустимим.
Справа № 916/2813/18
Спочатку я хотів назвати це рішення, як натягнути сову на два глобуси, чи навіть три. Господарська юрисдикція в черговий раз відзначилась зміною і відступом від правових позицій й поверненням до старої більш зручної для цієї справи та перевертанням всього права з ніг на голову, а також довільним трактування рішення КСУ з якимось викривленим розумінням взагалі норм Закону, про що й зазначено в окремій думці.
Господарські суди потрібно ліквідовувати якнайскоріше разом з Великою палатою після цього. Велика плата зазначила, що справа в спорі про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.
8.23. Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку ПП не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до статті 84 ЦК України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю або виробничим кооперативом (сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням).
8.24. Визначальною ознакою кооперативу є те, що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абзац четвертий статті 4 Закону України «Про кооперацію», абзац перший частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), з можливістю мати у певних випадках додаткову кількість голосів (абзац другий частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Отже, оскільки статутом ПП не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то ПП не є кооперативом.
8.25. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ПП «Ніка-2» у цій справі є товариством з обмеженою відповідальністю.
8.58. Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
8.60. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
8.64. З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
8.65. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
8.92. Оскільки рішенням загальних зборів засновників, оформленим протоколом від 09.01.2013 № 1, збільшено статутний капітал до 30 000 000 грн та розподілено його між засновником ПП – одним з подружжя та новими учасниками товариства, у тому числі іншим з подружжя, з точки зору норм сімейного законодавства (статті 63 та 64 СК України) слід дійти до висновку, що між подружжям таким чином відбувся поділ статутного капіталу ПП, який до цього перебував у режимі спільного майна подружжя.
8.94. З огляду на зазначене слід дійти висновку, що після розподілу збільшеного статутного капіталу між подружжям, частки, визначені ним у статутному капіталі приватного підприємства, стали особистою власністю кожного з подружжя, а тому згода ОСОБА_1 на дарування ОСОБА_3 частини власної частки іншому учаснику товариства не потрібна.
Справа № 904/5726/19
Чергове рогачівське рішення. На мій погляд, умову договору не можуть суперечити Закону та встановлювати й трактувати ці норми зі шкодою для споживача. Що ж стосується поновлення строку позовної давності то це, мабуть шедевр.
Велика плата зазначила, що ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.
6.36. Ураховуючи викладене, вимоги про стягнення заборгованості за договором підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідачки заборгованості за платою за користування об`єктом лізингу до припинення дії договору.
6.46. Після припинення дії договору лізингу невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірні дії лізингоодержувача. Тому права та обов`язки лізингодавця та лізингоодержувача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням відповідно до умов договору та положень законодавства, які регламентують наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення предмета лізингу.
6.61. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що в пункті 6.18 Загальних умов сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу, а цивільне законодавство презюмує свободу договору та обов`язковість виконання, зміст якого в силу статті 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
6.62. Разом з тим суд залишив поза увагою зміст договірних відносин сторін та, відповідно, правову природу таких платежів, при цьому дійшовши вірного висновку про стягнення нарахованих платежів.
8.6. Водночас перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
8.7. Урахувавши вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що строк для звернення до господарського суду із цим позовом позивачем пропущено з поважних причин.
Справа № 202/781/14-ц
Дуже спірне рішення з огляду не дослідження умов договору щодо його припинення та настання підстав для повернення всієї суми кредиту. Суддя доповідач, змінивши манеру своїх рішень, не зміг підвести висновки та їх окремо зазначити у постанові, може змінився помічник, що пише рішення, а може просто дуже жарко.
Велика палата зазначила, що оскільки позивач уклав з кожним із чотирьох поручителів окремий договір поруки, у якому не передбачена солідарна відповідальність поручителів між собою, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що спір в цілому треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Солідарною є відповідальність поручителів перед позивачем разом із позичальником як з боржником,що передбачає пункт 2 кожного договору поруки, якідослідили суди першої й апеляційної інстанцій. А відповідальність поручителів між собою перед позивачем солідарною не є.
24. З огляду на вказане, а також враховуючи суб`єктний склад учасників спору, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в частині вимог до юридичних осіб-поручителів, заявлених за правилами ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. На такі вимоги поширювалася юрисдикція господарських судів.
34. Тобто встановлений у частині четвертій статті 559 ЦК України у відповідній редакції шестимісячний строк слід обчислювати за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що є датою виконання основного зобов`язання. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що початок перебігу зазначеного шестимісячного строку слід визначати за датою сплати останнього платежу за кредитним договором.
35. Згідно з дослідженим судами першої й апеляційної інстанцій графіком погашення кредиту, наведеним у додатку № 1 до кредитного договору, позичальник мав внести черговий платіж до 15 серпня 2010 року, а останній платіж – до 15 лютого 2011 року. Отже, з вимогою до поручителів позивач міг звернутися впродовж шести місяців з дати, визначеної для погашення кожного чергового платежу, однак із позовом у справі № 202/781/14-ц звернувся лише 17 січня 2014 року. Тому Велика Палата Верховного Суду в цілому погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про припинення поруки фізичних осіб-поручителів за кредитним договором.
Справа № 346/1305/19
Велика палата дала благословіння на грабування вкладників українських банків та дозволила заробляти мільйони на продажу боргів ліквідованих банків за безцінь. Окрім того судді продемонстрували максимальну гнучкість у трактуванні факторингу.
Велика палата дійшла до наступних висновків:
58. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
59. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
60. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
61. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
62. Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
63. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV). Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем – фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем (пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV).
64. Обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи)права власності на цей об`єкт у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Постанова ВП-ВС про можливість в господарських правовідносинах одночасно стягнути пеню та штраф
Справа № 910/12876/19
Чергове рогачівське рішення, яке повинно стати підставою для скасування як господарської юрисдикції так і Великої палати.
В окремій думці наведено розрахунок витрат на правничу допомогу за подібним алгоритмом у випадках, якщо суд дійде висновку про можливість застосування зазначених процесуальних норм та часткове зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу.
Велика палата прийшла до наступних висновків:
8.1. Як зазначено вище, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
8.2. При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
8.3. Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
8.4. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
8.5. Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. – поп bis in idem – «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі.
Справа № 149/1499/18
Велика палата в чергове відійшла від своїх позицій та не враховуючи позицію висловлену у постанові, що готувала голова Верховного суду зазначила, що:
37. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91)). Підстав для відступу від цих висновків щодо застосування приписів ЦК України про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами немає.
38. З огляду на вказане позивач на підставі частини першої статті 1048 ЦК України не мав права додатково нарахувати проценти за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України за період після настання терміну повернення позики (30 червня 2015 року), тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем. Тому суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні цієї вимоги.
39. Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, сторони договору позики встановили розмір плати за користування нею у твердій сумі. Тому позивач не мав права додатково нарахувати проценти за користування позикою у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України не тільки після настання терміну повернення позики, але і за останній день користування нею (30 червня 2015 року).
43. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
64. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге частини першої статті 1048 ЦК України).
65. Способи визначення плати за користування позикою у твердій сумі та у процентному відношенні є еквівалентними (взаємозамінними). Тому визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Дайджест судової практики ВП-ВС за період за І півріччя 2021 року
У дайджесті зібрано всі ключові правові позиції Великої Палати Верховного Суду за І півріччя 2021 року, систематизовані за видом судової юрисдикції та підставами розгляду Великою Палатою, а також окремі правові позиції щодо вимог, які не підлягають розгляду в судовому порядку.
Дайджест містить лише короткий опис правових позицій із посиланням на Єдиний державний реєстр судових рішень і є зручним для ознайомлення з актуальною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду.
Матеріал напрацьовано управлінням забезпечення роботи судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Огляд містить правові висновки Верховного Суду, які сприятимуть забезпеченню сталості та єдності судової практики у справах щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема, стосовно таких питань:
✅ санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство (ст. 5 КУзПБ);
✅ порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник (ст. 7 КУзПБ);
✅ провадження у справі про банкрутство;
✅ визнання недійсними правочинів боржника (ст. 42 КУзПБ);
✅ розгляд грошових вимог кредиторів (ст. 45 КУзПБ);
✅ щодо вимог поточного характеру, заявлених за період після визнання боржника банкрутом;
✅ про покладання субсидіарної / солідарної відповідальності за зобов’язаннями боржника;
✅ визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута;
✅ щодо поширення на фізичну особу, яка є майновим поручителем, статусу боржника у справі про неплатоспроможність у розумінні КУзПБ;
✅ розгляд грошових вимог кредиторів;
✅ процесуальні питання.
Правові висновки стануть у пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто здійснює професійну діяльність у сфері банкрутства та хоче бути в курсі актуальної судової практики.
Огляд практики ЄСПЛ за травень 2021 року
Пропонуємо ознайомитись із рішеннями, розміщеними в огляді, серед яких особливу увагу звертаємо на такі:
✅ у справі XERO FLOR w POLSCE sp. z o.o. v. Poland підставою порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод став розгляд конституційної скарги підприємства-заявника суддею, якого призначили на посаду судді Конституційного суду з порушенням установленої законом процедури;
✅ у справі BEG S.P.A. v. Italy ЄСПЛ нагадав про важливість дотримання принципу неупередженості під час розгляду справ третейським судом і, встановивши його недотримання, констатував порушення статті 6 Конвенції;
✅ розглянувши справу YOCHEVA AND GANEVA v. Bulgaria, ЄСПЛ констатував порушення статей 14 та 8 Конвенції у їх поєднанні, адже органи влади відмовили заявниці в наданні допомоги як матері-одиначці, оскільки вона не надала документів, які підтверджують смерть батька дітей чи вказують на те, що вони були його спадкоємцями, тоді як інші особи, що такі документи могли надати, цим правом забезпечувалися;
✅ у справі STETSOV v. Ukraine, що стосувалася заборони заявникові виїжджати з країни, застосованої згідно з рішенням суду про стягнення частини боргу за договірним зобов’язанням, ЄСПЛ наголосив на недосконалості національного законодавства й констатував порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, адже обґрунтованість і доцільність застосування такого заходу не могли бути переглянуті. У цьому аспекті ЄСПЛ звернув увагу й на реформу цивільного процесуального законодавства, в результаті якої наразі передбачено право боржника на звернення до суду із заявою про скасування такого обмеження.
Як і зазвичай, огляд містить перелік рішень, ухвалених ЄСПЛ у справах щодо України.
Огляд судової практики ВС-КЦС за червень 2021 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, зауважено, що перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією в розумінні статті 1276 ЦК України є можливим у межах строків для прийняття спадщини та не передбачає перехід права на подання позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини;
✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, вказано, що правовідносини, в яких позивач просить припинити своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, а не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, є відмінними за своєю природою від статті 365 ЦПК України;
✅ у спорах, що виникають із виконання судових рішень, констатовано, що розмір усіх відрахувань з виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати. Однак у разі стягнення аліментів таке обмеження розміру не поширюється на відрахування із заробітної плати на неповнолітніх дітей та не може перевищувати 70 відсотків;
✅ у спорах, що виникають із відшкодування моральної шкоди, зазначено, що вирішення питання про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди в разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України. Винні дії загиблого не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову його матері про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві, оскільки такі дії загиблого підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди;
✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що розгляд заяви щодо забезпечення позову в разі одночасного її подання з позовною заявою не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, а в разі повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.
Справа № 910/20335/20
Це наша справа. Завжди вражає цинізм з внутрішнім переконанням, коли суд зменшує відносно невеликі витрати у господарському процесі. Апеляційний суд з огляду на відсутність взагалі клопотань відповідача про необґрунтованість витрат, апеляційну скаргу задовільнив. Суд зазначив:
Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на послуги адвоката, позивачем заявлено на 10 000,00 грн., згідно із актом надання послуг №643 від 10.12.2020 (вивчення справи, підготовка та подання до суду позовної заяви), в свою чергу в матеріалах справи відсутні будь- які клопотання, заяви чи письмові пояснення відповідача, з яких би вбачалось, що відповідач не згоден з розміром заявленої суми, заперечує та просить зменшити витрати на послуги адвоката.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано зменшив витрати на правничу допомогу з власної ініціативи, без відповідного клопотання відповідача про зменшення адвокатських витрат, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду міста Києва підлягає зміні в частині стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 3 500,00 грн., в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі в розмірі 10 000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, а також заяву з додатковими документами, колегія суддів беручи до уваги, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, відсутність клопотань відповідача про зменшення витрат на послуги адвоката, дійшла висновку, що заява позивача підлягає задоволенню, тому стягненню з відповідача підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн. за подачу апеляційної скарги.
Ухвала КАС про відмову Альфа банку у видачі виконавчого листа на підставі рішення третейського суду
Провадження № 22-вк/824/163/2021
Це наша справа. Суд зазначив, що слід визнати обґрунтованими заперечення боржника про те, що стягувач не навів поважних причин, що об`єктивно перешкоджали стягувачу своєчасно звернутись до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. А та обставина, що боржники оскаржували рішення третейського суду, могла бути підставою для зупинення розгляду заяви, а не забороною щодо такого звернення.
Відтак перевіривши доводи обох сторін у судовому засіданні підстав для визнання причин пропуску стягувачем строку для звернення за видачею виконавчого листа поважними не встановлено.
Постанова КАС про стягнення з Приватбанку депозиту та відсотків
Справа № 757/75444/17-ц
Це наша справа. Суд залиши в силі рішення Печерського районного суду й зазначив з посиланням на практику ЄСПЛ, що відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.
Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або як незабезпечення користуванням цим правом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia» від 16 липня 2014 року, заява № 60642/08, § 102).
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube:Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn:Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
