За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 0306/7567/12
Дуже цікавий підхід суддів Великої палати до вирішення виключної правової проблеми: чи може вважатися неправосудним у кримінально-правовому розумінні й зумовлювати кримінальну відповідальність судді за статтею 375 Кримінального кодексу України (далі – КК) судове рішення, яке не скасоване судом вищого рівня в порядку, встановленому процесуальним законом.
Суд дійшов до висновку, що визнання правової норми неконституційною анулює підстави для формування висновків щодо її застосування. Адже в такому випадку кримінально-правова норма втрачає законну силу, що є безумовною підставою для закриття кримінальної справи за відповідним обвинуваченням. Водночас Велика Палата позбавлена можливості вирішити поставлене перед нею питання по суті з урахуванням Рішення Конституційного Суду України в період збереження статтею 375 КК формальної чинності.
З огляду на зазначене, провадження у справі необхідно зупинити до втрати чинності статтею 375 КК або приведення її законодавцем у відповідність із Конституцією України.
Попри те, що нормами кримінально-процесуального закону відповідну ситуацію прямо не предбачено як підставу для зупинення провадження у справі, Велика Палата вважає за необхідне й можливе застосувати аналогію права. Зазначена можливість встановлена частиною 6 статті 9 КПК, згідно з якою коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються встановлені частиною першою статті 7 КПК загальні засади кримінального провадження.
Справа № 826/3106/18
Велика палата зазначила, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Справа № 804/8836/17
Велика палата в черговий раз довела, що її висновки про неможливість судів адміністративної юрисдикції розглядати спори щодо незаконності перереєстрації майна нічого не варті, як і позиції стосовно неналежності відповідачів реєстраторів. Все це нагадує відверте знущання зі сторін спору коли рішення, що були розглянуті по суті скасовувались, а провадження закривались й направлялись заново розглядатись в суд.
Тут Велика палата зазначила, що постановлення Господарським судом міста Києва ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, обґрунтованої тим, що цей спір не належить розглядати в порядку господарського судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
Тому суд вважає, що непослідовність національного суду створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що розгляд цього спору має завершитись за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, Велика Палата зазначила, що, постановляючи оскаржувані рішення, суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши, що спір про право власності на нежитлові приміщення на момент вчинення реєстратором оскаржуваних дій був вирішений судом господарської юрисдикції у межах справи № 910/12375/13 та оскаржуваним рішенням відповідача накладено обтяження на нерухоме майно позивача на підставі договору іпотеки, предметом якого є інше майно, ніж майно, що перебуває у власності позивача, обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позовних вимог.
Справа № 821/1524/17
Велика палата зробила в цій справі наступні висновки:
1. Позов, предметом оскарження якого, зокрема, є рішення ЦВЛК, оформлене протоколом № 1377 від 30 березня 2016 року, та Херсонської міської МСЕК № 3, якими встановлено, що травма, поранення та захворювання ОСОБА_1 , так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велися бойові дії, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
2. Міністерство оборони України не наділене правом на оскарження рішення Херсонської міської МСЕК № 3, якими встановлено, що травма, поранення та захворювання ОСОБА_1 , так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велися бойові дії.
Вказане узгоджується з приписами пунктів 23-25 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, якими, зокрема, визначено порядок оскарження рішень районної, міжрайонної, міської комісії, як у позасудовому так і судовому порядку. Зокрема, за змістом цих пунктів право оскаржити зазначені рішення має особа з інвалідністю, якої це рішення стосується.
3. Подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії про установлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Справа № 820/11934/15
Велика палата прийшла до наступних висновків:
1. Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Закону № 1105-XIV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, у тому числі спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань, вирішуються в судовому порядку.
Тому Фонд не позбавлений права звернутися до адміністративного суду як суб`єкт владних повноважень для виконання покладених на нього Законом № 1105-XIV функцій за вирішенням спору щодо обов`язку страхувальника виплатити капіталізовані платежі на задоволення вимог, що виникли із зобов`язань відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю громадян, застрахованих у Фонді.
2. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відсутність підстав для стягнення з УДСО на користь Відділення капіталізованих платежів утриманцю ОСОБА_1 не свідчить про те, що такі кошти не мають відшкодовуватися Відділенню взагалі. У випадку ліквідації УДСО страхові виплати утриманцю ОСОБА_1 мають сплачуватися Відділенню правонаступником відповідача.
Справа № 809/1649/15
Велика палата в цьому рішенні продемонструвала свою упередженість. На мій погляд, зробила це зухвало та цинічно. Не дивлячись на те, що в рішенні ЄСПЛ прямо вказано на незаконність процедур люстрації і необхідності встановлення індивідуальної вини кожної особи, судді з піввідсотковим скасуванням власних позицій обмежились виключно питання пропуску строку подачі відповідної декларації та звільненням особи яка перебувала на лікарняному.
Замість прийняття нового рішення про задоволення вимог судді вирішили перекласти цю відповідальність на нижчі інстанції.
Справа № 216/3521/16-ц
Дуже цікава справа яка демонструє всю зухвалість державних банків і нехтування правами вкладників.
В цій справі Велика палата прийшла до наступних висновків:
1. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
2. Відповідно ж до частини першої статті 18 Закону про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Пункт 2 частини третьої статті 18 Закону про захист прав споживачів передбачає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника).
Відповідно до частини п`ятої статті 18 Закону про захист прав споживачів якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Таким чином, положення пункту 7.3 Договору, які обмежують право споживача на відшкодування збитків та майнової шкоди, завданої банком внаслідок невиконання або несвоєчасного виконанням зобов`язань за цим Договором, є несправедливими та підлягають визнанню недійсними.
3. Суд вважає правильним посилання судів попередніх інстанції на правову позицію Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 761/31065/14 (провадження № 6-37цс16) та погоджується з висновками судів в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, ураховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період. Відтак не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов`язань. На час дії постанови Правління НБУ не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, яка передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів, у зв`язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.
4. У постанові Верховного Суду України від 30 квітня 2014 року у справі № 2218/8430/2012 (провадження № 6-38цс14) висловлений правовий висновок, що до правовідносин банківського вкладу в банківському металі золоті положення статті 625 ЦК України не застосовуються.
5. Водночас позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання дрібних злитків з межах встановлених НБУ лімітів в день відповідного звернення до Банку, не позбавлений можливості звернутися до суду саме з такими позовними вимогами.
Справа № 233/3676/19
Велика палата зазначила, що задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.
Особливістю договору оренди земельного паю є й те, що йдеться не про володіння, користування та розпорядження конкретною земельною ділянкою, яку виділено на місцевості, а про право на земельну ділянку, адже сама ділянка перебувала в загальному масиві ділянок, що виділялися учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.
І хоча власник сертифікату, тобто орендодавець, за договором оренди земельного паю, не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір, за договором оренди паю до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки.
Не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає, відбувається лише зміна її правового статусу.
Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.
Укладення договору оренди паю на 20 років, очевидно, свідчить про намір сторін на момент його укладення забезпечити тривалу стабільність свого становища в цих правовідносинах і в такому випадку відмова орендодавця від переукладення та намагання розірвати договір вже через 6 років від початку строку оренди не можна вважати добросовісним.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Оглядом ключових правових позицій Верховного Суду у сфері оподаткування та митної справи
Аналітичний матеріал висвітлює актуальну судову практику з таких питань:
✅ вирішення зразкових справ про скасування рішення щодо застосування штрафних санкцій та застосування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також про сплату цього внеску фізичною особою – підприємцем, яка здійснює незалежну професійну діяльність;
✅ підходів Великої Палати щодо встановлення юрисдикції спорів, а також стосовно порушення норм матеріального права;
✅ вирішення адміністративних справ колегією суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів упродовж 2018–2020 років.
Справа №757/14655/19-ц
Це наша справа. В черговий раз стягнули з Приватбанку депозит, що був розміщений у кримському відділенні з відсотками та витрати на правову допомогу.
Зокрема апеляційний суд погодився з судом першої інстанції й зазначив, що відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивач повинен довести факт знаходження коштів на рахунку Банку та те, що кошти не були зняті позивачем до припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ “ПриватБанк” на території АР Крим у 2014 році, оскільки саме на відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, Банком таких доказів під час розгляду справи суду не надано.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи Банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до банківських документів, оскільки договори укладалися не з філією, а безпосередньо з юридичною особою – ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорах, так і у квитанціях, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.
Справа №761/39166/18
Це наша справа. Дуже приємно, що суд апеляційної інстанції розібрався у суті справи та тих заперечень, які буди нами подані.
Апеляційний суд зазначив, що враховуючи, що пунктом 8.6. Рамкової угоди сторонами визначено обов`язок позичальника у разі виникнення заборгованості понад 30 календарних днів здійснити повне дострокове погашення кредиту, тобто без обов`язкового пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором, а тому з часу виникнення у банку такого права змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом 3 років (як визначено у договорах поруки) від зміненої дати виконання основного зобов`язання.
Зазначені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції у зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ «Прокредит банк» та їх задоволення.
Справа № 755/18777/18
Це наша справа. Суд зазначив, що Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 з інших підстав, вказані вимоги закону врахував, та, встановивши що в іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя,дійшов правильного висновку про те, що іпотечний договір, укладений між позивачем та АТ «Укрсоцбанк», для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті – доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 . Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять, а отже, не може бути примусово стягнута спірна квартира АДРЕСА _1 , з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит від 27 липня 2005 року, укладеного в іноземній валюті.
Отже , у державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк».
З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги АТ «Укрсоцбанк» про те, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, передбаченого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані, є безпідставними.
Справа № 761/3465/17
Це наша справа. Апеляційний суд, після чергового перегляду у Верховному суді зазначив, що у цій справі позивач просила визнати припиненими правовідносини за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнати припиненими поруку та іпотеку у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, а в апеляційній скарзі оскаржила рішення лише в частині відмови у вимогах про припинення правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням.
З урахуванням підстав позову, змісту позовних вимог та змісту апеляційної скарги, стаття 625 ЦК України не застосовується до даних правовідносин, які виникли між сторонами.
Після того, як виконавча служба закінчила виконавче провадження, колегія суддів дійшла висновку, що позивач виконала свої зобов`язання за кредитним договором, відповідно до вимог статтей 526-545 ЦК України, тому її зобов`язання за вказаним договором слід визнати припиненими.
Справа № 826/3719/17
Це наша справа. Верховний суд погодився з судами попередніх інстанцій, які задовольняючи вимоги, виходили з того, що 190000,00 грн. на рахунку позивача № НОМЕР_3 від 22.10.2015 року є його вкладом, а позивач вкладником ПАТ «Банк Михайлівський» у розумінні чинного законодавства. Будь-яких доказів на підтвердження факту надання банком переваг третім особам (в даному випадку ТОВ «Кредитно-Інвестиційний центр») перед іншими кредиторами банку в отриманні відшкодування з Фонду понад законодавчо гарантовану суму коштів всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем суду не надано, як не надано і доказів того, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави та/або про визнання в судовому порядку недійсними.
Справа № 915/2160/19
Це наша справа. Колегія суддів вважає передчасно заявленою банком суму, враховуючи що кредитні кошти за кредитним договором від 14.11.2018 відповідачу 1 були надані 14.11.2018, строком на 12 місяців і остаточне повернення кредиту позичальник зобов`язаний був здійснити до 14.11.2019, отже строк виконання відповідного зобов`язання у відповідача 1 станом на 26.09.2019 ще не настав При цьому для зміни строку виконання зобов`язання, необхідною умовою є надіслання кредитором боржнику вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, чого позивачем виконано не було. Матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачам в порядку ч.2 ст.530 ЦК України вимоги про повернення наданих кредитних коштів, а тому суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимогу позивача про їх стягнення з відповідачів.
Враховуючи, що сторонами в договорі (заявці) та в договорі поруки №POR1542008603306 від 12.11.2018 не передбачено розміру пені, а законом її розмір для такого виду зобов`язань не передбачений, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського вважає безпідставними висновок суду про задоволення вимоги банку про солідарне стягнення з відповідачів пені в сумі 3587,19 грн.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Рада адвокатів України
- та в Instagram: АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
