На жаль, Велика палата знову почала вигадувати норми права та не думати про наслідки заради окремо взятих рішень. Тепер рішення судів у нас можна уступати та продавати на стадії виконавчого провадження без жодних ліцензій на фінансові операції. Крім того, випадкові люди досить дивно вирішили і питання з антирейдерською комісією Мін’юсту, існування якої прямо протирічить Конституції України, чим дали можливість рейдерам успішно втілювати всі свої фантазії.
До огляду увійшла практика Верховного Суду з військових питань, огляди практики ВС-КАС та ВС-ККС, тематичний огляд щодо заміни сторони у виконавчому провадженні, судова практика виключення з військового обліку та оскарження штрафів ТЦК й багато іншого.
Перелік рішень та практики, які включені до огляду:
🔷 Огляди судової практики та інші рішення:
🔸 Судова практика Верховного Суду з військових питань
🔸 Огляд судової практики ВС-КАС за серпень 2025 року
🔸 Огляд судової практики ВС-ККС за серпень 2025 року
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 305/1164/16-ц
Велика палата в цій категорії справ зазначила:
45. ЄСПЛ ухвалив рішення в справі «Баран та інші проти України» щодо скарг за пунктом 1 статті 6 і статті 13 Конвенції лише стосовно надмірної тривалості провадження у справі поза межами «розумного строку» та відсутності ефективного засобу юридичного захисту від такої тривалості (пункт 6 підрозділу 3 розділу «Право» Рішення ЄСПЛ). Порушення інших статей Конвенції чи протоколів до неї в скаргах, викладених в об’єднаних заявах, серед яких заява ОСОБА1 від 9 травня 2023 року № 21553/23, ЄСПЛ не встановив.
46. Зміст повного тексту рішення ЄСПЛ не дає підстав для висновку, що встановлені ЄСПЛ порушення можна виправити лише через повторний розгляд справи за позовом про стягнення заборгованості, тобто не можна зробити висновок про те, що зміст ухвалених у цій справі судових рішень, які заявник просить переглянути, суперечить Конвенції або що в основі визнаного ЄСПЛ порушення лежали допущені судами під час розгляду цієї справи суттєві процедурні помилки, які поставили під серйозний сумнів результат такого розгляду.
47. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає законних підстав для застосування додаткового заходу індивідуального характеру, як-от повторний розгляд справи позивача. Зокрема, немає підстав для перегляду рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 січня 2022 року та ухвали Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року у зв’язку з виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України та скасування цих судових актів.
Cправа № 910/2546/22
Рішення, хоча і за самою суттю спору вірно, але висновки, що зроблені, досить сумніві й внесуть великі проблеми у правозастосуванні. Велика палата зазначила:
9.48. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом абзацу другого частини третьої статті 26 Закону у чинній редакції в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Реєстрі, у тому числі в його невід’ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, припинені у зв’язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.
Крім того, чинний абзац третій частини третьої статті 26 Закону містить вказівку на те, що в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, відповідні права повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Мін’юсту, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Мін’юсту. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв’язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Реєстрі, у тому числі в його невід’ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що речове право позивача було порушене та підлягає поновленню зі скасуванням рішення Мін’юсту, прийнятого згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону, посадова особа Мін’юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права.
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судове рішення про задоволення вказаних вище позовних вимог є підставою для державної реєстрації відповідного речового права за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. У подібних спорах вжиття заходів забезпечення позову (глава 10 розділу І ГПК України) може не допустити подальший перехід речових прав, тим самим забезпечивши позивачу ефективну можливість захистити свої права без необхідності повторного звернення до суду [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 116, 120, 127-132 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
9.52. Натомість для забезпечення ефективного функціонування відносин у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також єдності та передбачуваності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 18.06.2024 у справі № 910/6143/23, від 25.06.2024 у справі № 910/3017/23, від 04.06.2024 у справі № 910/12439/22, від 16.04.2024 у справі № 910/20417/21, від 10.04.2024 у справі № 910/8568/23, від 17.04.2024 у справі № 910/2438/23, від 31.10.2023 у справі № 910/3134/22, від 17.05.2023 у справі № 910/12859/20, оскільки сформульований у них підхід, за якого в подібних спорах єдиним відповідачем може бути Мін’юст, суперечить викладеним у цій постанові висновкам з посиланням на інші висновки Великої Палати Верховного Суду, від яких вона не відступала, зокрема про склад сторін такого спору.
9.53. Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків КГС ВС, викладених у постановах від 09.08.2023 у справі № 910/18929/21 та від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19, про те, що позовна вимога про оскарження наказу Мін’юсту в разі її задоволення не приводить до повного захисту прав позивача, а судове рішення про визнання незаконним чи про скасування такого наказу само собою не може бути підставою для державної реєстрації речових прав, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи таку вимогу можна інтерпретувати як спрямовану на введення позивача у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права на підставі судового рішення згідно з положеннями частини третьої статті 26 Закону. Відтак зазначена вимога не має щоразу розцінюватись судами як неналежний спосіб захисту з відмовою в її задоволенні виключно з формальних міркувань.
Справа № 369/13444/20
Досить дивне рішення, яке, на мою думку, свідчить про нерозуміння випадковими людьми процедури відступлення права вимоги та її природи, а також неможливості укладати такі угоди між фізичними особами. Велика палата зазначила:
98. Чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов’язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов’язання та підстав виникнення відповідного боргу.
99. Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов’язання за договором – новим зобов’язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов’язків сторін зобов’язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов’язання у процедурах виконавчого провадження.
100. Оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, а відступлення права вимоги допускається на будь-якій стадії судового процесу, то договір відступлення права вимоги кредитор може укласти і після ухвалення судового рішення, яким вирішено спір між сторонами матеріальних правовідносин (зобов’язання), до моменту виконання боржником зобов’язання або настання інших обставин, що є підставою для його припинення.
101. Незалежно від того, як сторони договору відступлення права вимоги охарактеризували (найменували) наявне зобов’язання: як таке, що належить кредиторові на підставі правочину, чи таке, що випливає із судового рішення, яким вирішено спір з приводу виконання відповідного правочину, – зазначена обставина не змінює правової природи наявного зобов’язання. У зв’язку із наведеним укладення договору цесії після ухвалення судового рішення так само має наслідком заміну сторони у матеріальних правовідносинах.
102. Під час розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі (сторони виконавчого провадження, сторони у справі) суд не може порушити межі судового розгляду і вийти за межі вирішуваного процесуального питання, констатувати (встановлювати) недійсність договору відступлення прав вимоги, який не є нікчемним згідно з імперативним приписом закону або не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору.
103. Суд має з’ясувати, чи загалом належало первісному кредиторові право вимоги до боржника станом на момент його відступлення, перевірити чинність вимоги на час звернення до суду з відповідною заявою, а також дослідити, чи закон не встановлює заборони на відступлення права вимоги у конкретних правовідносинах.
104. Висновки у цій справі стосуються відступлення кредиторами прав за оборотноздатними вимогами.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Судова практика Верховного Суду з військових питань
В умовах повномасштабної збройної агресії проти України та запровадженого воєнного стану правозастосовна практика набула нового змісту й особливого значення. Верховний Суд як найвища судова інстанція відіграє ключову роль у формуванні сталої та передбачуваної судової практики, що враховує специфіку правовідносин зокрема і у період дії воєнного стану.
З огляду на велику кількість спорів, що виникають у сфері військової служби, соціального захисту військовослужбовців, їхніх родин, а також у кримінальних та адміністративних провадженнях щодо військовозобов’язаних осіб, надзвичайно важливо забезпечити систематизацію правових позицій Верховного Суду, які стосуються цих питань.
У цьому збірнику представлені актуальні правові позиції Верховного Суду, сформульовані в процесі розгляду справ, що безпосередньо пов’язані в тому числі з дією воєнного стану.
Для зручності користувачів правові висновки згруповано за юрисдикціями та тематичними категоріями, зокрема:
• військовий облік та призов на військову службу;
• прийняття та звільнення з військової служби;
• призначення і виплата грошового, пенсійного забезпечення та допомог;
• пільги військовослужбовцям;
• проходження військової служби в особливий період;
• юридична відповідальність військовослужбовців;
• юрисдикція спорів;
• реалізація соціальних гарантій родинами загиблих військових;
• процесуальні питання розгляду справ з військових питань.
Джерелом добору судової практики є рішення Верховного Суду (як Касаційних судів у його складі, так і Великої Палати). Збірник створено на основі матеріалів аналітично-правової системи ZAKONONLINE, що гарантує достовірність, повноту і своєчасність інформації.
Видання призначене для практикуючих адвокатів, суддів, військових юристів, представників органів державної влади, а також усіх правників, які здійснюють правовий супровід у справах, що виникають у період дії воєнного стану
Огляд судової практики ВС-КАС за серпень 2025 року
В огляді відображено правові позиції колегій суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді, які матимуть значення для формування єдності судової практики при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема про:
✅ правомірність податкової вимоги, сформованої на підставі самостійно задекларованого та несплаченого податкового зобов’язання в умовах воєнного стану;
✅ відсутність обов’язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку в разі відсутності чинного договору оренди;
✅ критерії класифікації алкогольної продукції для цілей акцизного оподаткування;
✅ припинення зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог;
✅ наслідки зарахування закладом вищої освіти осіб на навчання понад ліцензований обсяг;
✅ дотримання процедури голосування під час проведення дистанційного засідання місцевих рад в умовах воєнного стану;
✅ правове значення ідентифікації та закріплення меж територій природно-заповідного фонду;
✅ недопустимість звільнення держслужбовця лише через зміну назви органу чи посади;
✅ відсутність у виконавця обов’язку перевіряти цільове призначення рахунків боржника до накладення арешту.
Огляд судової практики ВС-ККС за серпень 2025 року
У сфері кримінального права акцентовано, що:
– кримінальна відповідальність за одержання неправомірної вигоди, як і за вчинення інших альтернативних діянь, визначених у диспозиції ст. 368 КК України, настає незалежно від факту вчинення або невчинення певних дій одержувачем неправомірної вигоди в інтересах іншої особи (інших осіб);
– військовослужбовець, який вперше вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, під час дії воєнного стану, може бути звільнений, в тому числі судом касаційної інстанції, від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України за умови добровільного звернення до суду з відповідним клопотанням та згоди командира військової частини на подальше проходження засудженим військової служби в цій частині.
У сфері кримінального процесуального права вказано, що:
– якщо досудове розслідування здійснюється в межах компетенції одного органу досудового розслідування, однак іншим територіальним підрозділом, то правил підслідності не порушено;
– перебіг строку досудового розслідування зупиняється з моменту належного повідомлення підозрюваних про завершення досудового розслідування та надання доступу до його матеріалів. Подальше повідомлення захисників про завершення досудового розслідування не впливає на факт його зупинення, оскільки повторне зупинення строку досудового розслідування КПК України не передбачено;
– стан здоров’я особи та необхідність у застосуванні того чи іншого примусового заходу медичного характеру має бути встановлено саме на момент судового розгляду. Надалі доцільність у застосуванні таких заходів перевіряється через кожні 6 місяців.
Виконавче провадження – завершальна стадія судового процесу, і саме від його ефективності залежить реальне виконання судових рішень. Одним із найважливіших питань, що виникають на цій стадії, є заміна сторони у випадках смерті фізичної особи, ліквідації чи реорганізації юридичної особи, заміни кредитора чи боржника тощо.
Правильне та своєчасне вирішення цих питань забезпечує безперервність виконавчого провадження, відсутність невиправданих затримок у виконанні рішень, а також захист прав учасників виконавчого провадження.
Впродовж своєї діяльності ВС сформував ключові підходи щодо:
– заміни сторони виконавчого провадження, яке було закінчене виконавцем, зокрема у зв’язку зі смертю боржника;
– заміни сторони виконавчого провадження в разі смерті ФОП;
– заміни первісного боржника у виконавчому провадженні в разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника;
– заміни божника у виконавчому провадженні у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на який перейшло до іншої особи;
– заборони заміни стягувача у виконавчому провадженні для юридичних осіб, пов’язаних із державою-агресором, тощо.
Окрему увагу ВС приділив вирішенню проблемних питань у різних видах правовідносин, зокрема щодо заміни сторони виконавчого провадження в разі смерті матері дитини, на користь якої стягнуто аліменти на утримання дитини, або ж у разі смерті пенсіонера, на користь якого судовим рішенням були стягнуті пенсійні виплати, а також визначенню юрисдикції та процесуальних особливостей, пов’язаних із заміною сторони виконавчого провадження. Усі ці та інші правові висновки систематизовано в дайджесті.
Особливістю дайджесту є те, що він містить ключові правові висновки як Великої Палати, так і касаційних судів ВС (КАС, КГС та КЦС), які комплексно демонструють підходи до вирішення найбільш дискусійних питань заміни сторони у виконавчому провадженні.
Справа № 910/5698/23
Це наша справа і висновки зроблені в ній є дуже важливими і для інших правовідносин. Найголовніше, суд зазначив, що розглядати правовідносини і встановлювати факт самочинного будівництва потрібно на час його здійснення і відповідно законодавчого регулювання, а не на момент розгляду справи чи його реєстрацію І друге, це знову ж застосування закону на момент правовідносин в частині відсутності обов’язку передавати земельні ділянки в оренду тільки на підставі торгів.
Зокрема суд зазначив:
Натомість, відповідно до ч. 3 ст. 105 ЦК УРСР, чинної на момент будівництва гаражів, господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що самочинним вважалось будівництво без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил. Відведення земельної ділянки під будівництво не було визначальним для віднесення будівлі до самочинної.
У зв’язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора у цій частині, відповідно висновки суду першої інстанції про протилежне, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору.
Надаючи власну оцінку формулюванню абз. 13 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, колегія суддів переконана, що продажу на конкурентних засадах підлягають земельні ділянки призначені саме для будівництва, обслуговування та ремонту об’єктів дорожнього сервісу, тобто стосуються новостворених обєктів дорожнього сервісу, а не автомобільних стоянок, будівництво яких відбулось задовго до введення у дію цієї норми. Така логіка законодавця видається зрозумілою та передбачуваною, а також відповідає принципу верховенства права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що право користування на земельну ділянку, вільну від забудови, що не знаходиться під об’єктом нерухомості Кооператив міг набути лише на конкурентних засадах у порядку, передбаченому ст.134, 135 Земельного кодексу України.
За таких обставин, а також оскільки лише цей висновок було покладено судом першої інстанції як підставу для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4139/4180 та визнання у зв’язку з цим недійсним договору оренди, укладеним на його виконання та повернення спірної земельної ділянки Раді, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора і у цій частині.
Отже, доводи Кооперативу та Ради про неправильне застосування судом першої інстанції ст. 134 ЗК України є обґрунтованими.
Справа № 420/60/25
Чергове рішення про протиправність поновлення військового обліку особам, які раніше були виключені з військового обліку, зокрема, у зв’язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. Чуд зазначив:
Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України “Про військовий обов’язок та військову службу” в редакції, яка діяла станом на 04.01.2008, військовозобов’язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд:рядовий склад – до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини – до 45 років; прапорщики і мічмани – до 50 років.
Згідно з ч. 4 вказаного Закону граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 зазначеного закону, військовозобов’язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
У військовому квитку НОМЕР1 наявний запис про виключення з військового обліку 04.01.2008, тобто набув статусу особи, яка вже не є військовозобов’язаною.
Позивач по досягненню ним граночного віку перебування в запасі, перестав відноситися до жодної з цих двох категорій, тож перестав перебувати на військовому обліку автоматично.
Отже, після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов’язаним, а тому на неї не поширюються закони про військовий обов’язок та військову службу. Зокрема, така особа не може бути призвана під час мобілізації, не зобов’язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, їй не можна вручити повістку. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним – особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно. Заяву на взяття його на військовий облік позивач до ТЦК та СП не подавав. Обов’язку самостійно оновити персональні дані для виключених з військового обліку осіб нормативно-правовими актами не встановлено. Уточнення даних в за стосунку “Резерв+” не означає постановку на військовий облік.
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України “Про військовий обов’язок та військову службу” взяттю на військовий облік військовозобов’язаних підлягають громадяни, які були зняті, звільнені, але не виключені з військового обліку.
Оскільки позивач був саме виключений з військового обліку, то повторному взяттю на такий облік він не підлягає.
Справа № 758/7867/25
Це чергова наша справа про скасування незаконного штрафу ТЦК. Суд зазначив:
Суд установив, що оскаржувана постанова не містить посилання на докази, що підтверджують отримання позивачем повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ1, або надіслання такої повістки позивачу засобами поштового зв’язку тощо, а так саме, такі докази не надані відповідачем суду. Позивач у позовній заяві зазначив, що жодних повісток він не отримував, та на адресу його місця реєстрації та проживання такі повістки не надходили.
З огляду на відсутність у справі доказів надсилання на адресу місця проживання позивача належним чином оформленої повістки, у суду є обґрунтований сумнів в тому, що ця повістка взагалі існувала, так само і щодо належної форми її направлення позивачу.
Отже, після набрання чинності змінами до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, особа вважається належним чином повідомленою про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ1, якщо повістка про виклик згенерована в електронному вигляді, підписана кваліфікованим підписом керівника ІНФОРМАЦІЯ1, направлена рекомендованим листом з описом вкладення за адресою, повідомленою військовозобов’язаним під час оновлення облікових даних, однак не була отримана військовозобов’язаним, про що працівниками Укрпошти проставлено відповідну відмітку: «відмова отримати поштове відправлення» чи «відсутність адресата за адресою».
У конкретному випадку не вбачається, що працівниками пошти здійснювалася спроба вручити позивачу повістку ІНФОРМАЦІЯ1. Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач взагалі був обізнаний про те, що на його адресу надійшла така повістка.
Суд виходить з того, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ІНФОРМАЦІЯ1 необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов’язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов’язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Сам по собі той факт, що повістка була сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, містить унікальний електронний ідентифікатор у вигляді QR-коду, не дає підстав констатувати належність повідомлення відповідно до підпункту 2) пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.
З трекінгу відправлення № 0600293818778 та копії відміток з конверту вбачається, що поштове відправлення 07.10.2024 було відправлено з відділення пошти 04108 а вже 15.10.2024 працівниками пошти було проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою» та ніяких відомостей про спроби вручення даної повістки відповідач суду не надав, а тому наведене вище не дає підстав констатувати належність повідомлення позивача відповідно до підпункту 2) пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.
Відтак, суд вважає позов ОСОБА1 обґрунтованим, а відтак таким, що підлягає задоволенню.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
