Останнім часом кількість окремих думок в рази перевищує кількість прийнятих Великою палатою Верховного суду (без України) постанов. На мій погляд, це свідчить про повний крах ідеї зі створення Великої палати й фактичною необхідністю її розформування, особливо на кількість ще й відступів від власних правових позицій, що буди прийняті декілька тижнів назад. Така діяльність більше підштовхує до думки вибіркового підходу та виконання конкретного замовлення ніж формування єдиної судової практики.
До огляду увійшла окрема думка у справі про відсторонення де Велика палата замість формування єдиного підходу просто підіграла, на мій погляд, шахраям та злочинцям. Судді, що ще зберегли честь та совість прямо зазначили про порушення конституційних прав, про що інші судді вирішили промовчати та приховати. Дуже цікава позиція, замість законотворця, про стягнення шкоду у разі незаконності блокування податкових накладних, правил підсудності та перегляду після ЄСПЛ.
Також включена практика Верховного суду (без України) у справах про відсторонення, практика у спорах, що виникають із спадкових правовідносин й багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 130/3548/21
З’явилась окрема думка суддів у справі про відсторонення, які прямо зазначають про порушення конституційних прав громадян, відсутність повної і достовірної інформації щодо вакцинації, відсутність взагалі в Україні будь-якої статистики щодо наслідків вакцинації експериментальною вакциною, відсутності подання головного санітарного лікаря та повне зняття відповідальності з виробників й лікарів, та відповідно до роз’яснень Мінекономіки та Резолюції ПАРЕ 2361 – відсторонення від роботи є незаконним.
Справа № 925/556/21
Дуже цікава справа і актуальна, але суд в чергове маніпулює і захищає не платників податків, а чиновників, що зловживають правами. Якщо, договором передбачено штраф у 10-кратному розмірі і сторона договору його платить у зв’язку з неправомірними діями податкової, то чому цей штраф не стягнути з держави чи врегулювати на рівні закону його розмір, щоб сторони розуміли свої ризики.
Суд зазначив:
10.1. Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 22, 1166, 1173 ЦК України, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, підпункту 114.3.2. пункту 114.2 статті 114 та пункту 201.10 статті 201 ПК України, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем у публічно-правових відносинах з державою обов’язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну.
10.2. Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів / послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов’язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.
10.3. Оскільки саме від продавця, який має законом визначений обов’язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов’язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов’язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
10.4. Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.
10.5. Оскарження рішення, дії або бездіяльності контролюючого органу як таке, що спрямоване на відновлення суб’єктивного права чи законного інтересу, і вимога про відшкодування шкоди, завданої втратою цього права чи інтересу, є зверненням до конкуруючих способів захисту, одночасно надати які суд не може.
Справа № 215/3640/22
Нарешті Велика палата вирішила застосовувати Закон, а не вигадувати не існуючи норми. Суд зазначив, що зі змісту позову вбачається, що ОСОБА1 об’єднав позовні вимоги як до Верховної Ради України, які з урахуванням вимог дотримання інстанційної підсудності, визначеної статтею 22 КАС, підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, так і до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України, які мають розглядатись місцевими адміністративними судами як судами першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 172 КАС в одній позовній заяві може бути об’єднано декілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Однак відповідно до частини п’ятої цієї статті не допускається об’єднання в одне провадження декількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об’єднання в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різної підсудності.
Справа № 826/7921/13-а
Велика палата зазначила, що наслідки судових рішень, про перегляд яких просить Товариство, не пов’язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв’язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».
Таким чином, ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
У дайджесті наведені рішення, що були прийняті Касаційним цивільним судом у складі Верховного суду після прийняття рішення Великою палатою Верховного суду від 14.12.2022 по справі № 130/3548/21.
Зазначені суди першої та апеляційної інстанції, що приймали рішення у цій категорії справ та посилання на рішення Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду.
Дайджест складено станом на 11.03.2023 та він буде постійно доповнюватись для формування єдиної практики у цій категорії справ та відновленню порушених прав людини. Приєднуйтесь та можете його самостійно наповнювати.
Огляд судової практики ВС-КЦС щодо розгляду справ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин
Огляд охоплює важливі правові висновки, висловлені Верховним Судом під час розгляду цивільних справ протягом 2018–2023 років.
Зокрема, КЦС ВС звернув увагу на позиції, які стосуються важливих питань, щодо:
✅ визнання заповіту недійсним, його тлумачення;
✅ черговості спадкування за законом;
✅ спадкування права на земельну ділянку;
✅ усунення від права на спадкування;
✅ пропущення строку для прийняття спадщини;
✅ отримання права на обов’язкову частку в спадщині;
✅ встановлення факту прийняття спадщини;
✅ визнання спадщини відумерлою;
✅ визнання права власності в порядку спадкування;
✅ спадкування корпоративних прав, а також процесуальних питань, що виникають із спадкових правовідносин.
Дайджест судової практики ВП ВС за січень-лютий 2023 року
У ньому містяться правові висновки щодо:
✅застосування гарантій, передбачених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», до державних підприємств, які включені до переліку об’єктів, що підлягають приватизації;
✅обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності в разі ухилення особи від досудового розслідування або суду;
✅порядку відсторонення від роботи певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19;
✅строків звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб’єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість;
✅переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання в разі повернення його без прийняття;
✅повторної сплати судового збору в разі передачі справи до іншого суду за належною підсудністю;
✅можливості оскарження повідомлення НАЗК про необхідність подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та порядок її подання тощо.
Огляд основних правових висновків ОП КЦС ВС за 2022 рік
В огляді зібрано найважливіші правові висновки ОП КЦС ВС за минулий рік, які для зручності користування систематизовано за різними категоріями справ, зокрема ті, що стосуються сімейних, спадкових правовідносин, а також правовідносин, які виникають із питань захисту права власності, з недоговірних зобов’язань, із правочинів (зокрема договорів), із питань відшкодування шкоди, окремого провадження та важливих питань процесуального права.
Серед правових висновків, містяться такі:
✅ у разі скасування рішення суду про позбавлення батьківських прав втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають, зокрема і право іншої особи на усиновлення дитини. Ігнорування приписів закону щодо обов’язкової згоди на усиновлення батька / матері дитини є підставою для визнання такого усиновлення недійсним;
✅ припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю;
✅ у разі неясності умов договору їх тлумачення має здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проєкт договору або запропонувала формулювання відповідної умови;
✅ розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов’язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Зведений огляд актуальної судової практики ВС-КГС за 2022 рік
Видання містить короткий огляд судових рішень КГС ВС. У кожному з них викладено основний висновок щодо правового питання, яке виникло у справі. Для правильного розуміння висловленої в судовому рішенні правової позиції необхідно ознайомитися з його повним текстом, розміщеним у ЄДРСР.
Для зручності в користуванні матеріал систематизовано за правовими категоріями.
Справа № 613/1947/21
Це наша справа, суд касаційної інстанції зазначив, що суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивачки на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.
Справа № 565/1559/21
Це наша справа. Касаційний суд зазначив, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов’язків, зокрема об’єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров’я населення та самої позивачки;
За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивачки на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.
Справа № 757/66369/21-ц
Це наша справа. Такими суддями та таким судом можна пишатись. Суд зазначив, що суд вважає, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов’язків, зокрема об’єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, кількість соціальних контактів позивача на робочому місці (прямих/непрямих). Відповідачем не було надано жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи займану посаду позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників університету (не було надано розклад зайнять, які позивач повинен був проводити, тощо), можливість переведення позивача на дистанційну форму роботи, та інше. ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював у Національному університеті фізичного виховання і спорту України, всі працівники якого підлягали обов’язковому щепленню проти COVID-19. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров’я населення та самого позивача.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач прийняв рішення про відсторонення позивача від роботи 02 листопада 2021 року, в той час, як Наказ МОЗ №2153 набрав чинності 08 листопада 2021 року. Отже, станом на 02 листопада 2021 року законом не було визначено обов’язку позивача, як працівника закладу освіти, вакцинуватись проти COVID-19, а тому відсутні підстави стверджувати, що на час прийняття оскаржуваного наказу ОСОБА_1 відмовився або ухилився від проведення такого щеплення, у зв’язку з чим підлягав відстороненню від роботи.
Враховуючи наведене, суд вважає, що відсторонення позивача від роботи відбулось з порушенням вимог Закону, в зв’язку з чим позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №554-К від 02 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та зобов’язання Національного університету фізичного виховання і спорту України допустити позивача до роботи на посаді викладача кафедри хореографії і танцювальних видів спорту підлягають до задоволення.
Справа № 420/15254/22
Суди в Україні бояться застосовувати норми Конституції України. В цьому рішенні суд хоча й задовільнив позов, однак це не вирішує питання порушення оргнами влади прямих норм Конституції України. Суд зазначив:
Суд вказує на те, що відсутність правового регулювання та визначеності на законодавчому рівні, зокрема відсутність певного порядку не може бути перешкодою для реалізації права позивача на звернення до суб’єкта владних повноважень, в даному випадку Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України з питань що входять до його компетенції.
Крім того суд вказує на те, що відповідачем у листі (рішенні) від 11.10.2022 року №3980 не вказувалось позивачу про необхідність у наданні конкретних документів які б слугували підставою для обґрунтування необхідності видачі позивачу дозволу, тоді як у відзиві відповідач посилається на не підтвердженість певних обставин щодо особи позивача який звертався із відповідною заявою.
Враховуючи все вищевикладене суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною відмови Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України викладену в листі від 11.10.2022 року №3980 у наданні ОСОБА_1 дозволу на виїзд з місця проживання.
Суд враховує, що жодним нормативним актом не визначено, що моряки у період воєнного стану не підлягають призиву на воєнну службу, або мають право на відстрочку від призиву.
Тобто моряки мають право виїхати за кордон надавши необхідні для цього документи серед яких дозвіл територіального центру комплектування та соціальної підтримки, проте вони не є особами, які не підлягають призиву, а тому питання щодо надання дозволу на виїзд за кордон залишається у кожному випадку індивідуальним виходячи з потреб Збройних сил України, які доведені до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та є у воєнний час правом суб’єкта владних повноважень, а не обов’язком.
За таких підстав суд для належного захисту порушених прав та інтересів позивача є необхідність у зобов’язанні відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.09.2022 року №б/н в якій він просив видати йому дозвіл для виїзду призовника, військовозобов’язаного та резервіста за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, з урахуванням висновків суду у даному рішенні.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравца
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
