Стабільність великої кількості окремих думок суддів тієї юрисдикції до якої віднесено розгляд справи в чергове підтверджує повний провал експерименту USAID над Україною щодо створення Великої палати, а може й успіх, залежно від мети їх діяльності. Вже всім зрозуміло, що для збереження єдності судової практики необхідно повертатись до раніше існуючого механізму палат у Верховному суді України, а набраний іноземцями під себе Верховний суд (не України) потрібно ліквідувати як зазначено в рішенні КСУ та ЄСПЛ.
До огляду включено позиції щодо дискримінації та порушення ВРП Конституції України, позиції після ЄСПЛ з питання поновлення строків та сплати судового збору, новий підхід до розірвання договору оренди, оскарження штрафів ТЦК та незаконної мобілізації й відмови у наданні відстрочки, практики ВС-КЦС та суду справедливості ЄС, позиція щодо незаконності заборони перетину кордону й багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 990/68/24
Це наша справа. Велика палата зазначила про грубе порушення ВРП власного регламенту, Закону України про ВРП та Конституції України:
Отже, наявність нереалізованого дисциплінарного стягнення (тим більше не з вини судді) не може бути перешкодою для звільнення судді у відставку, оскільки кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному судів межах дисциплінарного провадження доцільно проводити, якщо суддя виявляє бажання продовжити працювати на посаді судді, проте таке оцінювання втрачає свою мету щодо осіб, які виявили намір звільнитися у відставку чи за власним бажанням.
Слід зауважити, що така підстава для непоновлення розгляду питання про звільнення за заявою судді у відставку, як незавершене дисциплінарне стягнення, а саме непроходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, відсутня в Законі № 1798-VІІІ та Регламенті ВРП.
Більше того, навіть дисциплінарне стягнення у вигляді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді не може бути перешкодою для звільнення судді у відставку чи за власним бажанням, якщо суддя не бажає в подальшому продовжувати здійснювати правосуддя.
Перешкоди у реалізації права на відставку судді чи звільнення за власним бажанням без наявності передумов, які передбачають звільнення такого судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України, можна розцінювати як порушення статті 126 Конституції України щодо гарантій незалежності судді, частини третьої статті 116 Закону № 1402-VIII щодо порядку звільнення судді на виконання конституційних гарантій щодо незалежності судді.
Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновком суду першої інстанції, що ВРП через застосування різного підходу щодо розгляду заяв суддів про звільнення у відставку за наявності нереалізованого дисциплінарного стягнення у вигляді непроходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді допустила дискримінаційний підхід стосовно судді, що призвело до обмеження можливості реалізувати право на відставку.
Суд першої інстанції установив, що ВККС призначила позивачці та іншим суддям, зокрема ОСОБА6 та ОСОБА5 , кваліфікаційне оцінювання в порядку дисциплінарного стягнення, проте останнім задоволено заяви про звільнення у відставку, натомість ОСОБА1 відмовлено у поновленні розгляду такої заяви.
Отже, неоднакове вирішення питання звільнення у відставку стосовно суддів, які перебувають в однакових умовах, а саме знаходяться на етапі кваліфікаційного оцінювання в порядку дисциплінарного стягнення, свідчить про непослідовність практики ВРП при прийнятті аналогічних рішень за тотожних обставин, що виразилось в ухваленні протилежних рішень стосовно питання про звільнена судді у зв’язку з поданням заяви про відставку.
Справа № 914/2823/15
Дивна аргументація, яка фактично зводиться до неналежного обгрунтування відмови у розгляді справи без сплати судового збору. Суд зазначив:
66. У справі «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ зауважив, що самі по собі вимоги про сплату судових витрат у цивільному процесі не можуть розглядатися як такі, що у принципі суперечать частині першій статті 6 Конвенції; вказане конвенційне положення не може тлумачитися як таке, котре надає право на отримання безкоштовної юридичної допомоги від держави у процесі вирішення цивільної справи чи право на «безкоштовний» цивільний процес. Однак розмір судових витрат за обставин конкретної справи слід оцінювати з урахуванням можливості заявника сплатити таку суму та зважаючи на стадію провадження у справі, коли у заявника виник обов’язок по сплаті цих витрат. Саме ці обставини є істотними при вирішенні питання про те, чи було порушено право особи на доступ до суду. З цього приводу Суд відзначив, що хоча остаточна сума судових витрат і була істотно зменшена порівняно з їх попереднім розміром, вона все ж таки дорівнювала середній річній заробітній платі у Польщі, що, ясна річ, було досить обтяжливою для пересічного позивача. Крім того, висновки національних судів щодо фінансових можливостей заявника ґрунтувалися радше на гіпотетичних можливостях його перспективних доходів, аніж на реальних фактах, що на них посилався заявник. Національні суди також відмовилися взяти до уваги аргумент п. Креуза про те, що він не в змозі сплатити судові витрати, без отримання і вивчення будь-яких доказів, котрі б спростовували факти, наведені ним у його фінансовій декларації. Таким чином, національні суди дійшли висновку про фінансовий стан заявника без належного врахування представлених ним матеріалів. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні суди не спромоглися забезпечити належний баланс між інтересами держави щодо отримання судових витрат, з одного боку, і правом заявника на розгляд його справи у судовому порядку – з іншого. Розмір судових витрат, що їх мав сплатити заявник, був надмірним і призвів до неможливості розгляду справи п. Креуза судом, а це, на думку Суду, порушує саму сутність права на доступ до суду. Отже, мало місце порушення частини першої статті 6 Конвенції.
67. На переконання Великої Палати Верховного Суду, суди апеляційної та касаційної інстанцій подібним, формальним, чином розглянули клопотання ОСОБА1 та ОСОБА2 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 914/2823/15,обмежившись загальними висновками про те, що «скаржниками не наведено обґрунтованих та виключних підстав, які б унеможливили сплату ними судового збору у визначеному законом порядку та розмірі».
68. Відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій вказаної статті.
69. Львівський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України не надали належної правової оцінки представленим позивачами документам щодо їх середнього місячного доходу та не обґрунтували, яким чином вони врахували майновий стан позивачів та дійшли висновку, що він дозволяє їм сплатити судовий збір у розмірі їх спільного сукупного доходу за п’ять місяців.
Справа № 22/045-10
Може нарешті суди припинять безпідставно поновлювати строки прокурорам. Суд зазначив:
8.15. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги висновок, викладений у Рішенні ЄСПЛ, про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю належного обґрунтування для задоволення клопотання прокурора про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
8.16. Так, матеріалами справи підтверджується, що Господарський суд Київської області ухвалив рішення в цій справі 24.03.2010, на примусове виконання якого видав наказ (т. 1, а. с. 119) про стягнення з Біржі на користь ВАТ «Сквирасільрибгосп» державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У наказі зазначено, що рішення набрало законної сили 06.04.2010.
8.17. 22.10.2010 заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Сквирської РДАзасобами поштового зв’язку направив до суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій виклав клопотання про відновлення передбаченого статтею 93 ГПК України строку на апеляційне оскарження. За твердженнями апелянта, цей строк був пропущений з поважних причин, оскільки Прокуратура Київської області довідалась про підстави для оскарження рішення суду першої інстанції лише 11.10.2010 після ознайомлення з матеріалами справи на виконання завдання Генеральної прокуратури від 07.07.2010.
8.18. 08.11.2010 Київський апеляційний господарський суд постановив ухвалу т. 1, а. с. 122,123), якою відновив заступнику прокурора Київської області строк на подання апеляційної скарги, прийняв її до розгляду та порушив апеляційне провадження. За змістом цієї ухвали суддя-доповідач відзначив, що вказані у заяві причини пропуску строку на подання скарги є поважними, а заява про відновлення цього строку підлягає задоволенню.
Однак апеляційний суд не перевірив обґрунтованості таких тверджень, зокрема, не дослідив, чи могли органи прокуратури та Сквирська РДА, в особі якої була подана апеляційна скарга, бути обізнаними з рішенням суду першої інстанції раніше з урахуванням того, що клопотання Прокуратури Київської області про ознайомлення з матеріалами справи від 06.08.2010 № 05/1-1972вих надійшло до суду першої інстанції 11.08.2010 (т. 1, а. с. 120); в апеляційній скарзі вказано, що клопотання про ознайомлення з матеріалами справи було подано на виконання завдання Генеральної прокуратури від 07.07.2010 (т. 1, а. с. 136, 137); на звороті останньої сторінки рішення суду першої інстанції (т. 1, а. с. 118) містяться підписи представників Біржі та ВАТ «Сквирасільрибгосп» про отримання його копій 25.03.2010, а також відмітки суду про відправлення ще однієї копії 02.04.2010 та про введення в цей же день рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
8.24. За таких обставин суд апеляційної інстанції здійснив перегляд рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2010 за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області з порушенням вимог статті 93 ГПК України. Під час касаційного перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 це порушення виправлено не було.
Справа № 918/391/23
Щось з цією справою не так. Договір розірвано не дивлячись на сплату орендної плати та заперечення ради в інтересах якої прокурор подав позов, про розірвання договору. Суд зазначив:
176. Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.
177. Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби.
178. У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.
179. Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
180. У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.
181. Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-КЦС за жовтень 2024 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики.
Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
✅ у спорах, що виникають із земельних правовідносин, акцентовано, що встановлення обставин вибуття земельної ділянки із власності поза волею власника є підставою для її витребування в добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України. За таких обставин позбавлення добросовісного набувача права власності на земельну ділянку без надання в будь-якій формі компенсації чи відшкодування не забезпечить справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом власника на мирне володіння своїм майном, з іншого;
✅ у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, наголошено, що в договорах майнового страхування допускається суброгація, правовою підставою її застосування є ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування». Правовідносини, що виникли у зв’язку з виплатою страховиком на користь потерпілого страхового відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних витрат, засновані на суброгації, тобто переході до страховика права вимоги потерпілої особи в деліктному зобов’язанні, тому вимога страхової компанії до завдавача шкоди не є регресною;
✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, констатовано, що працівника, який набув статусу викривача, не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу. Саме роботодавець зобов’язаний доводити, що звільнення викривача не пов’язане зі здійсненням ним повідомлень про можливі факти порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції».
Відсутність працівника на робочому місці за станом здоров’я може бути підтверджена не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами;
✅ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, зауважено, що видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом, у якому зазначено менший розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії, ніж передбачений законом, не є підставою для відмови спадкоємцю в задоволенні позову про стягнення всіх нарахованих сум. Припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості успадкувати право на її отримання;
✅ у справах окремого провадження зазначено, що у зв’язку зі смертю одного з батьків його права та обов’язки припиняються, тому не потребує додаткового підтвердження те, що інший з батьків самостійно виконує їх. Тобто факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини одним із батьків у разі смерті іншого презюмується, а тому не потребує підтвердження рішенням суду;
✅ щодо застосування норм процесуального права вказано, що некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід стосовно дослівного розуміння вимог позову як реалізованого способу захисту суперечить завданням цивільного судочинства. Крім того, зазначено: у приватноправових нормах не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні віндикаційного позову, як визнання предмета віндикаційного позову речовим доказом у кримінальному провадженні.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за травень 2024 року
Верховний Суд підготував огляди практики Суду справедливості ЄС із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду.
Огляд практики Суду справедливості ЄС за червень 2024 року
Верховний Суд підготував огляди практики Суду справедливості ЄС із зазначенням описів ключових обставин справ та обґрунтування Суду.
Справа № 380/11916/22
Сподіваюсь вище керівництво країни коли говорить про шлях в Європу згадає і про це рішення і про висловлювання Міністра освіти, який прирівняв навчання до ухилення від військової служби. Суд зазначив:
31. Повертаючись до обставин у цій справі, в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на закон України про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
32. Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв’язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
33. До того ж використане відповідачем формулювання «відсутність підстав на право перетинання державного кордону» спотворює суть цього права, оскільки приписи статті 14 Закону №1710-VI відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України пов’язують з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон, а не з необхідністю набуття такого права перед виїздом.
Раджу прочитати також окрему думку доповідача у цій справі, який не зрадив присязі судді і не натягував сову на глобус та прямо зазначив про відсутність законів які б забороняли виїзд за кордон.
Справа № 280/7971/24
Дуже важливе рішення, яке чітко зазначає про протиправність мобілізації студентів з послідовною освітою, які не тільки мають право на відстрочку, а фактично, будучи призовниками, мають імунітет від мобілізації. Суди зазначили:
При цьому,ст.23 Закону №3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 1 частиною 3 статті 23 Закону № 3543-XII визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначенійчастиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Таким чином, на позивача на час призову його на військову службу розповсюджувався відповідний імунітет від такого призову, передбачений пунктом 1 частиною 3 статті 23 Закону № 3543-XII.
Аналізуючи вищевикладені норми суд зазначає, що не лише у військовозобов’язаного громадянина є обов’язок щодо повідомлення органів ТЦК про наявність підстав для відстрочки, а й органи ТЦК зобов’язані перевіряти та володіти інформацією щодо статусу особи з метою недопущення протиправних дій щодо особи, а тому відповідач 1 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочу від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення з боку позивача.
Перевірка наявності відстрочки в силу норм Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 є повноваженнями саме ТЦК.
Крім того, необізнаність відповідача 1 про наявність у позивача права на відстрочку від призову не спростовує того факту, що позвиач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 Закону № 3543-XII.
Проте чинне законодавство не дає право командиру військової частини діяти всупереч норм Закону № 3543-XII та Закону № 2232-XII, а саме: призивати призовників на військову службу не у добровільному порядку (за контрактом), а за мобілізацією. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що з позивачем був укладений контракт на проходження військової служби, тобто у добровільному порядку.
Справа № 758/7995/23
Це чергова наш справа, про незаконність розірвання ділових стосунків. Суд першої інстанції без жодних доказів та з посиланням на якісь документи, що відсутні у справі відмовив, апеляція ретельно розібралась та позов задовільнила. Суд зазначив:
Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі – Положення № 65).
Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Право банку як суб’єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Зазначеного обов’язку суд першої інстанції не дотримався, не встановив конкретних підстав встановлення банком позивачу неприйнятно високого ризику та не перевірив обґрунтованість таких підстав, тобто чи ґрунтувались вони на вимогах закону та чи були встановлені банком у спосіб, встановлений законом.
Всупереч вимогам даної норми закону та відповідним правовим висновкам Верховного Суду в частині, що право банку, як суб’єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим (див. постанови суду у справах № 910/18504/20, № 757/57487/20-ц, № 910/10855/21, № 922/1253/23), банк не надав суду внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу суб’єкта первинного фінансового моніторингу, на підставі яких банком застосовано ризик-орієнтований підхід для визначення ризиків фінансових операцій відносно клієнта ОСОБА1 , що позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість оскаржуваного рішення та законність порядку його прийняття.
Всупереч приписам підпунктів 3, 5 пункту 8 Додатку № 12 до Положення № 65 суду не надано визначений банком порядок відмови у передбачених законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, який би містив: складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ у кожному випадку.
Такого висновку з посиланням на вказані конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону матеріали справи не містять.
Разом з тим матеріали справи не містять доказів щодо клієнта ОСОБА1 , які б підтверджували вчинення нею підозрілої діяльності та які б, в свою чергу, давали банку можливість зробити обґрунтовані підозри про здійснення нею операцій ВК/ФТ, інших злочинів.
Із наданого відповідачем витягу з висновку не вбачається дата і обставини складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ) у даному конкретному випадку, як то передбачено Положенням № 65.
Справа № 380/21146/24
Чергове рішення яке встановлює протиправність дій ТЦК по нерозгляду заяви та встановлення вимог, які законом не передбачені. Суд зазначив:
Натомість, за наслідком розгляду заяви позивача відповідне рішення про надання відстрочки чи про відмову у її наданні прийняте не було. Лист від 16.09.2024 № 13560, як відповідь на адвокатський запит, не є рішенням суб’єкта владних повноважень, який породжує певні юридичні наслідки.
Отже, відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації свідчить про протиправну бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
Суд вважає помилковим твердження відповідача про неподання даної заяви позивачем особисто, оскільки дане твердження спростоване наведеними вище обставинами.
Також суд вважає помилковим твердження про неможливість розгляду заяви про відстрочку без оновлення позивачем своїх облікових даних, оскільки із витягу Резерв+, сформованого 07.10.2024, що наявний у матеріалах справи, слідує, що позивач вчасно 10.07.2024 уточнив свої облікові дані.
Справа № 717/2890/24
Це наша чергова справа про скасування незаконних постанов ТЦК. Суд зазначив:
При цьому, в протоколі про адміністративне правопорушення від 25.09.2024 року зазначено, що позивач був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ2 та встановлено, що він не оновлював військово облікові дані протягом 60 днів відповідно до Закону України №3633 від 11.04.2024 року та не має при собі паспорта громадянина України чи будь-яких інших документів, що посвідчують особу та військово облікових документів.
Отже, при винесені оскаржуваної постанови начальник ІНФОРМАЦІЯ2 вийшов за межі зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення №982 від 25 вересня 2024 року обвинувачення, оскільки згідно з оскаржуваною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що він не уточнив свої облікові дані, а в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що він не оновлював свої дані відповідно до закону.
Крім того, в оскаржуваній постанові не зазначено доказів, що відповідач, як держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, не мав можливості отримати доступ до персональних даних призовника, військовозобов’язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, оскільки відповідно до Примітки до ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов’язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні, а представником відповідача не надано суду докази, що позивач отримав повістку і не з’явився відповідно до отриманих ним документів до ІНФОРМАЦІЯ2 , а також докази, що ІНФОРМАЦІЯ3 не мав можливості отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, тим більше, в оскаржуваній постанові зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов’язаних ІНФОРМАЦІЯ2 .
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
