Ще на початку листопада головний санітарний лікар України Віктор Ляшко сказав, що планові госпіталізації в Україні заборонили. Лікарям дозволили приймати лише ургентних хворих — тобто можна оперувати тих пацієнтів, захворювання яких становить загрозу для життя. А от усім іншим доводиться просто чекати.
“Мого чоловіка торік оперували — встановили 10 сантиметрів імпланта в артерію на нозі, — розповідає пані Світлана із Чопа, що на Закарпатті. — Нещодавно він знову потрапив у лікарню — почався тромбоз. Чоловіка готували до операції, але через низький рівень гемоглобіну її не зробили. Призначили ліки і відправили додому. Проте вдома чоловікові стало ще гірше. Я зателефонувала лікареві, та він сказав потерпіти, тому що у найближчий місяць операції не будуть проводити. А скільки ще чекати, скільки терпіти біль?!”
Через невчасно проведену операцію раніше постраждала і трирічна дитина киянки Наталії Шумко (прізвище жінки на її прохання змінено).
“У дитини — патологія нирок та сечовивідних шляхів, її оперували два роки тому, — ділиться жінка. — У лютому цього року ми мали лягти в лікарню, зробити рентген сечового міхура та нирок, щоб знати, як діяти далі. Але дитина захворіла на пневмонію. А коли одужала, лікарня вже не приймала “планових” хворих через ковід.
У лікарню ми потрапили вже з гострим станом (через пієлонефрит), у травні, і аж тоді лікарі провели обстеження. Медики писали службові записки, звертались до керівництва, аби дозволили провести операцію. Який жах ми пережили! На щастя, операцію таки зробили. Триває реабілітація, але у дитини тепер — хронічна ниркова недостатність”.
Нині самі пацієнти кажуть: іншого виходу, як “домовлятись” з лікарями, у них немає.
“Лікарі змушені (і так, часто за доплату від пацієнта) писати, що випадок ургентний, аби таки провести операцію, — розповідають нам самі ж медики. — Багато дітей мають серйозні форми тонзилітів, які треба оперувати, але через цю заборону їх доліковують антибіотиками, і на операційний стіл потрапляють одиниці, яким вдалося записатись під “ургенцію”. Інші ризикують набути ревматизму або інших ускладнень. Те саме з аденоїдами. Діти потерпають від ускладнень — отитів, мучаться від болю, п’ють антибіотики. І мусять чекати на операцію.
Із каменями в жовчевому міхурі, грижами — така ж історія. Їх можна розцінити як неургентний стан. Так, людина може якийсь час жити з болем, але при цьому нищитиме своє здоров’я, доки потрапить на операційний стіл”.
Тим часом юристи кажуть: Конституція України гарантує кожному право на охорону здоров’я. “Обмеження на лікування можуть запроваджуватися тільки під час оголошення у країні надзвичайного або воєнного стану, — пояснює адвокат Ростислав Кравець. — Якщо вам відмовляють у плановій операції — вимагайте письмової відмови. З цим папірцем уже можна йти до суду — і навіть притягти лікарів до відповідальності через ненадання медичної допомоги”.
