Юристи вказують на неточність та суперечливість підозри бізнесмену Тимуру Міндічу, що може призвести до уникнення покарання підозрюваним.
У той час, коли Україна продовжує голосно декларувати боротьбу з корупцією, одна з найбільш резонансних підозр року – проти бізнесмена Тимура Міндіча – стрімко перетворюється на демонстрацію того, якими тендітними можуть бути інституції, коли вони стикаються з великим масивом даних, політичною вагою та слабкою юридичною конструкцією.
Упродовж тижня країна жила новинами про “злочинну організацію”, “відмиті сотні мільйонів доларів” та спецоперацію, яку, за словами антикорупціонерів, готували не один рік. Але коли текст підозри опинився у відкритому доступі, реальність виявилася куди менш героїчною й набагато більш незручною.
Документ, який мав би стати демонстративним ударом по корупції найвищого рівня, натомість приголомшив правничу спільноту, і не лише географічними ляпами на кшталт Женеви, “перенесеної” в Австрію. Для юристів ця деталь стала не анекдотом, а символом усього тону підозри: неточного, суперечливого й вражаюче недбалого.
І йдеться зовсім не про бажання захистити Міндіча. Навпаки, фахівці попереджають: із такими матеріалами він, найімовірніше, уникне будь-якого покарання не тому, що невинний, а тому, що антикорупційні органи знову виходять у бій із порожніми руками. Окрім аудіозаписів, які навряд чи витримають судовий контроль, у слідства, схоже, нічого немає. І саме це, а не підозрюваний, стає головною проблемою.
“Юридичний нігілізм”: реакція правової спільноти
Юристи, які проаналізували підозру, вживають формулювання, що рідко звучать у публічному просторі.
“Абсолютний юридичний нігілізм”, – пише адвокат Юрій Сухов, додаючи, що документ не містить ключових елементів складу злочину. Інші фахівці називають підозру “фантазією, вільною від будь-яких доказів”, та зазначають, що жодного первинного злочину, який би пояснював походження “брудних коштів”, слідство не показало.
Проблема, яка може обвалити справу: невідомо, що саме вкрали
У підозрі немає статті 191 – розтрати державних коштів. Це означає, що слідство на цьому етапі не може довести, що бодай долар був украдений з державних структур, зокрема з “Енергоатому”. Шум про “100 мільйонів” виявився інформаційною хвилею, яка не закріплена в тексті підозри. Оскільки там мова лише про 311 млн грн або приблизно 6 млн доларів, походження яких не встановлено, але які слідство пропонує вважати “злочинними”.
Підозра, зібрана з підслуханих розмов
Ключові “докази” – це розмови, записані у квартирі в центрі Києва, яку детективи назвали “офісом злочинної організації”. На думку критиків, це виглядає більше як атмосфера детективного роману, ніж справжнє розслідування.
“Цікаво, але по тексту підозри мова йде виключно про якесь переміщення коштів, але джерела цих коштів не зазначаються. Тому, що само вони цій групі без джерел і без самих коштів будуть в суді доводити, взагалі не зрозуміло”, – аналізує юрист, адвокат Ростислав Кравець.
А ще бізнесмен виїхав за кордон у день підготовки підозри, попри постійне спостереження НАБУ. Як йому це вдалося – питання, яке нині обговорюють голосніше, ніж зміст кримінальних статей. В державній прикордонній службі заявили, що команди затримати Міндича на кордоні від НАБУ не надходило.
Занадто маленькі цифри для занадто великого вибуху
Мабуть, найнеприємніший для влади висновок зробив журналіст Влад Сидоренко: залізобетонну політичну вертикаль президента Зеленського похитнула справа у 6 мільйонів доларів, причому з надзвичайно туманними підставами.
Справа, яка може розсипатися ще до суду
Якщо НАБУ не доведе джерело походження коштів, бюро може втратити підслідність, а справа, що вже встигла стати політичним землетрусом, може зникнути, не дійшовши до суду або залишитися без вироку – як це 10 років відбувається зі справою екс-нардепа Миколи Мартиненко. Ще 10 років тому його звинуватили у фінансових махінаціях на тому ж самому “Енергоатомі”. Що також свідчить про те, що десять років роботи антикорупціонрів довкола “Енергоатому” жодним чином не зупинило корупційні схеми на стратегічному державному підприємстві.
На сьогодні експерти погоджуються в одному: підозра Міндичу стала маркером системної проблеми в антикорупційній вертикалі. Справи, які повинні зміцнювати довіру суспільства, натомість демонструють тріщини у фундаменті.
І саме ці тріщини, а не “злочинна організація” з підозри, стали головною загрозою для держави, зокрема і на міжнародній арені.
Цим вакуумом довіри вже користуються міжнародні гравці, які просувають ідею “швидкого завершення війни” шляхом політичного компромісу з Кремлем. Тепер, коли українська влада виглядає ослабленою, тиск зростає. Від Зеленського вимагають відставки його ключової людини, зокрема і в міжнародних переговорах – Андрія Єрмака.
Закулісні дискусії в європейських столицях та за океаном невпинно повертаються до питання: чи може президент Зеленський дозволити собі відмовити, якщо союзники скажуть: “час сідати за стіл”, навіть якщо цей стіл накритий на чужих умовах?
Під виглядом “мирного врегулювання” Київ дедалі настирливіше схиляють до формули, яка передбачає фактичну втрату частини територій і різке скорочення армії – умови, що десятиліттями визначатимуть безпеку країни.
У західних столицях це подають як “раціональний компроміс”. У такій атмосфері крихка, юридично сумнівна справа проти Міндича стає не просто внутрішньою помилкою. Вона перетворюється на інструмент – небажаний, але ефективний – у руках тих, хто хоче показати світові: Україна нестабільна, влада похитнулася, і момент тиску настав.
Для країни, що воює за власне існування, цей сигнал не менш небезпечний, ніж будь-яка військова загроза. Бо коли союзники починають сумніватися – ворог, навпаки, починає діяти.
Джерело: unn.ua
