Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не може визнавати договори неплатоспроможних банків нікчемними. До такого висновку дійшли науковці Національної академії правових наук України та Національного юридичного університету ім.Ярослава Мудрого, повідомляє УНН.
Провівши правову експертизу, науковці дослідили, що Фонд гарантування вкладів фізосіб не є державним органом, а виконує лише функції юридичної особи публічного права, тож його акти не обов’язкові до виконання.
“Органи державної виконавчої влади можуть видавати обов’язкові до виконання нормативно-правові акти та правові акти індивідуальної дії. Тоді як юридичні особи, у т.ч. публічного права, не наділені такими повноваженнями. Дана теза може бути підтверджена тим, що суспільні відносини зазнали би хаотичності при наділенні усіх юридичних осіб публічного права повноваженнями видавати обов’язкові до виконання нормативно-правові акти. За такого підходу нівелювався б не лише поділ державної влади на три гілки, а й можливість забезпечення правопорядку взагалі.
Що ж стосується кола суб’єктів, на яких можливе розповсюдження дії актів юридичних осіб публічного права, то до них можна віднести: структурні підрозділи юридичної особи, її філії та відділення”, — йдеться у правовому висновку.
Такими чином, науковці констатували, що розпорядження ФГВФО можуть бути загальнообов’язковими лише після затвердження їх в суді.
“ФГВФО наділений лише правом встановлювати факт нікчемності правочину у разі наявності передбачених Законом підстав. В тому числі, Закон не наділяє ФГВФО правом визнавати правочини нікчемними”, — пояснили науковці.
Крім того, вони наголосили, що в разі визнання неконституційними положень Закону, який нині регулює діяльність ФГВФО, повноваження на виявлення нікчемних правочинів будуть також скасовані. А відтак, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями ФГВФО, буде відшкодована за рахунок держави.
Науковці також роз’яснили положення законодавства, яке по-різному трактується щодо договорів, укладених між неплатоспроможними банками з іншими компаніями.
Відповідно до експертизи, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Однак при цьому встановлюється презумпція правомірності правочину. Тобто, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
“Не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину”, — йдеться у правовому висновку.
Для наглядного прикладу експерти наводять ситуацію, яка склалася навколо роздрібного кредитного портфелю банку “Михайлівський”. Кредитний портфель було передано фінансовій компанії “Плеяда”, а згодом — “Фагору”.
Однак ФГВФО визнав правочин банку із “Плеядою” нікчемним, але фінансова компанія “Плеяда” звернулась із позовом до суду і виграла усі судові інстанції. Рішення на користь фінкомпанії остаточно затвердив Вищий адміністративний суд України у січні цього року. Він вказав на те, що банк не порушив законодавство й не мав обмежень на продаж активів, а відтак ФГВФО протиправно визнав цей договір нікчемним.
Однак ФГВФО, не погодившись і з рішенням ВАСУ, ініціював нове коло судових спорів. Першу інстанцію він програв, оскільки суд першої інстанції дотримався позиції та практики ВАСУ з цього приводу, а суд апеляційної інстанції виграв.
Таким чином судові баталії навколо кредитного портфелю банку “Михайлівський” тривають з рахунком 4:1 на користь “Плеяди”.
При цьому, договір між “Плеядою” та “Фагором” є чинним, не існує жодного рішення суду чи компетентного державного органу щодо його недійсності.
Більш того, на сьогоднішній день “Фагор” є власником оригіналів кредитних договорів, а це, за словами експертів, є вагомою підставою вважати саме їх розпорядником кредитного портфелю банку “Михайлівський”.
“У разі переуступки заборгованості, разом із цим договором новому кредитору передають всі документи, які підтверджують фактично право вимоги до боржника.
Тобто в першу чергу це: всі квитанції, оригінали і документи кредитних договорів. У разі якщо в ФГВФО цих оригіналів договорів немає — то будь-яких підстав для сплати заборгованості за цими договорами саме безпосередньо ФГВФО чи банку „Михайлівський“, уповноваженій особі фонду фактично у позичальників немає”, — зауважив юрист Ростислав Кравець.
Джерело: УНН
