Велика палата своїм судовим активіЗмом загнала себе в глухий кут і тепер взагалі незрозуміло як захистити своє право власності у разі накладання земельної ділянки на природоохоронну зону, землі оборони, Укрзалізниці, водного чи лісового фонду. Так буває коли відсутній досвід, є великі та невиправдані амбіції, а знання грунтують на досить сумнівних теоретичних викладках та двотижневих трускавецьких курсах.
Крім того, до огляду увійшла практика ЄСПЛ, ВС-КЦС та ВС-ККС, позиції по захисту честі й ділової репутації та рішення з оскарження розірвання ділових стосунків з банком й багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 723/3691/13-ц
Цікаве рішення, яке демонструє відсутність безумовного позбавлення права власності на земельні ділянки спеціального призначення у зв’язку з тривалим користуванням ними. Суд зазначив:
4. Основним висновком ЄСПЛ було те, що національні суди у цій справі, де відбулося втручання у право власності заявниці, не дослідили питання, зокрема, щодо пропорційності такого втручання у мирне володіння майном відповідачки.
5. ЄСПЛ як спосіб restitutio in integrum запропонував уряду України забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявниці права власності на відчужені земельні ділянки (і навіть шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні), або надання відшкодування у грошовій формі, або надання рівнозначного майна.
32. В оцінці питання законності ЄСПЛ зазначав, що хоча національні суди у своїх рішеннях посилалися на низку законодавчих приписів, одні і ті самі положення дозволили їм дійти різних висновків. Такі розбіжності у підходах зумовлені відсутністю чіткості та ясності у відповідному національному законодавстві.
33. Стосовно законної мети ЄСПЛ визнав, що в принципі, існує загальний інтерес у збереженні охоронних зон вздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, спрямованим на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту та захисту населення. Тим не менш, спірні земельні ділянки розташовані у безпосередній близькості до залізничних колій протягом десятиліть. Більше того, щодо ОСОБА1 , то земля була виділена її чоловікові вже після того, як була побудована залізнична колія. Очевидно, що ОСОБА1 та її чоловікові ніколи не чинилися перешкоди у користуванні цією землею до 2014 року.
34. ЄСПЛ звернув увагу на інформацію органів земельної реєстрації, надану урядом, яка свідчить про те, що ОСОБА1 все ще була зареєстрована як власниця земельних ділянок, про які йде мова. На думку ЄСПЛ, це скоріше свідчить про те, що насправді не було нагальної потреби у визнанні недійсним її права власності.
130. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції повинен врахувати висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Case of Drozdyk and Mikula v. Ukraine), заяви № 27849/15, 33358/15, що набуло статусу остаточного 24 січня 2025 року, і дослідити питання законності та пропорційності втручання у право ОСОБА1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами. До того ж суд першої інстанції має вирішити питання про правонаступництво третьої особи – Сторожинецького відділу Державного комітету України по земельних ресурсах.
131. Додатково в оцінці неодмінності направлення справи на розгляд саме до суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду враховує, що ЄСПЛ як спосіб restitutio in integrum запропонував Україні забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявниці права власності на відчужені земельні ділянки (у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні), або надання відшкодування у грошовій формі, або надання рівнозначного майна. Саме суд першої інстанції з урахуванням позиції обох сторін у цій справі та з’ясування нових обставин, визначених у рішенні міжнародної судової інституції, має вибрати найбільш прийнятний варіант restitutio in integrum, про здійснення якого наголосив ЄСПЛ у власному рішенні.
Справа № 990/72/25
Це наша справа і висновок, що був зроблений ВП ВС, як на мене, не відповідає Закону. Громадяни позбавлені можливості звертатись напряму до Конституційного суду України, тим більше в цій справі не оскаржується конституційність рішення, а лише порядок його прийняття. Крім того, інший склад суду по іншому місту відкрив провадження і відмовив у його закритті та розгляд продовжує. Суд зазначив:
36. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка оскаржує постанову Верховної Ради України з підстав, зокрема, регламентної процедури її прийняття, то перевірка Постанови № 3984-ІХ не може бути здійснена в порядку адміністративного судочинства.
37. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 800/400/16.
38. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є правильним, оскільки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-ККС за березень 2025 року
В огляді відображено важливі правові позиції та висновки з кримінального і кримінального процесуального права.
У сфері кримінального права акцентовано, що:
– передання інформації, відомостей, вчинення інших дій, які безпосередньо впливають на суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України в одній чи кількох формах, визначених диспозицією ст. 111 КК України, охоплюється складом державної зради. Суб’єктивні переконання особи щодо правильності надання допомоги державі-агресору через незгоду з політикою України як держави не виключають складу злочину державної зради;
– виконання законних вимог правоохоронців не є підставою для визнання порушення ПДР діянням, вчиненим у стані крайньої необхідності (ст. 39 ККУкраїни), оскільки нормативно-правові акти, які регулюють діяльність правоохоронних органів, не передбачають можливості порушення зазначених Правил водієм.
У сфері кримінального процесуального права вказано, що:
– положеннями ст. 335 КПК України передбачено зупинення судового провадження лише у випадках, коли для проходження військової служби під час мобілізації був призваний обвинувачений, однак це положення не поширюється на мобілізацію захисника;
– наданий потерпілою в ході дізнання відеозапис із камер спостереження, встановлених на фасаді будинку, розташованому неподалік від місця вчинення кримінального правопорушення, є допустимим доказом, якщо не встановлено, що він отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Упродовж березня 2025 року ККС ВС сформулював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Огляд судової практики ВС-КЦС за березень 2025 року
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
– у спорах, що виникають із питань захисту права власності, звернено увагу, що майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача, якщо воно було реалізоване на електронних торгах у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, законність проведення яких встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили;
– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, вказано, що передання майнових прав на торговельну марку за договором про передання виключних майнових прав потребує обов’язкової реєстрації в державному реєстрі для набуття юридичної сили. Відсутність реєстрації не скасовує дійсність договору, однак до моменту державної реєстрації майнові права інтелектуальної власності в набувача не виникають;
– у спорах, що виникають із трудових правовідносин, констатовано, що встановлення факту наявності трудових відносин можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення йому умов праці та виплати винагороди за виконану роботу;
– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, зазначено, що перебування особи в зареєстрованому шлюбі унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання з іншою особою однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Суди не вправі покладати в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставин справи;
при визначенні способів участі батька у вихованні дитини, яка перебуває за кордоном, суд може відстрочити виконання рішення в частині особистих зустрічей до закінчення воєнного стану, передбачивши спілкування в режимі відеозв’язку. Тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною, яке має реалізовуватися задля підтримки родинних зв’язків та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком;
– у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, констатовано, що факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та відсутність у законодавстві обмеження строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не свідчить про незастосування позовної давності до таких вимог. Видача свідоцтва про право на спадщину іншому спадкоємцю або особі, яка не є спадкоємцем, порушує права інших осіб, що мають право на спадщину;
якщо позивач не входить до кола спадкоємців, які прийняли спадщину, вона не є особою, за позовом якої можна надавати оцінку законності складеного заповіту, оскільки її права порушені не були;
– щодо застосування норм процесуального права звернено увагу на те, що відповідно до положень ЦПК України представники сторін не належать до складу учасників справи в позовному провадженні, проте наділені правом вчиняти процесуальні дії від імені особи, яку вони представляють. Процесуальні дії, зокрема подання апеляційної скарги, а також заяв щодо усунення її недоліків, можуть бути вчинені безпосередньо стороною у справі. Отже, подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги особисто стороною, а не її представником не є порушенням вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, навіть у випадку, якщо саму скаргу було подано представником;
– щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС вказано, що приватний виконавець має право відкрити виконавче провадження за місцезнаходженням майна боржника, яке зазначене у виконавчому документі та знаходиться у виконавчому окрузі, де здійснює свою діяльність виконавець, незалежно від того, чи перебуває це майно у власності боржника на момент відкриття виконавчого провадження.
Огляд рішень ЄСПЛ за січень 2025 року
В огляді відображено низку рішень та ухвал ЄСПЛ щодо дотримання Державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Ідеться, зокрема, про:
– рішення ЄСПЛ у справі CANNAVACCIUOLO AND OTHERS v. Italy (№51567/14 та ін.). Справа стосувалася скарги мешканців і асоціацій з регіону Кампанія (Італія), які заявили, що Держава не захистила їх від незаконного скидання, захоронення та спалювання небезпечних відходів, зокрема у відомій зоні «Terra dei Fuochi». ЄСПЛ підтвердив наявність серйозного, справжнього і достовірного ризику для життя заявників, які мешкали на забруднених територіях, і встановив порушення ст. 2 Конвенції. ЄСПЛ зауважив, що італійська влада не вжила своєчасних, адекватних заходів для ідентифікації, моніторингу і ліквідації наслідків забруднення, зокрема не діяла з належною ретельністю, не захистила громадян, не забезпечила прозорої інформації та не гарантувала епідеміологічного нагляду. У рішенні наголошено, що Державі слід розробити комплексну стратегію реагування, створити незалежний моніторинговий орган і забезпечити доступ до єдиної інформаційної платформи;
Огляд рішень ЄСПЛ за лютий 2025 року
В огляді відображено низку рішень та ухвал ЄСПЛ щодо дотримання Державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Ідеться, зокрема, про:
– рішення ЄСПЛ у справі DENYSYUK AND OTHERS v. Ukraine (№ 22790/19, № 23896/20, № 25803/20 та № 31352/20). Справа стосувалася скарг щодо здійснення негласних слідчих (розшукових) дій за заявниками, а також порушення конфіденційності комунікацій адвоката та клієнтів. ЄСПЛ констатував порушення ст. 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) та ст. 38 Конвенції (розгляд справи) через відмову Уряду надати запитувані документи, попри наявність обов’язку співпраці з ЄСПЛ. Зокрема, ЄСПЛ встановив, що не було доведено, що заходи спостереження вжиті на законних підставах, що комунікація заявників з їхніми адвокатами не була достатньо захищена від можливих зловживань, що гарантії були недостатніми, що заявники не мали доступу до достатньої інформації та документів для оскарження дозволів про проведення НСРД і що доступні засоби правового захисту в будь-якому разі були неефективними.
Справа № 758/8345/23
Це чергова наша справа про визнання незаконним розірвання ділових відносин з банком. Суд зазначив:
Повідомлення банку у листі від 24.05.2023 № КІЕ-50.5/133 про відмову від підтримання ділових відносин з ОСОБА1 та від проведення фінансових операцій, що здійснюються клієнтом чи на його користь у зв’язку з встановленням неприйнятно високого ризику ділових відносин за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є одностороннім правочином Банку про розірвання Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 09.11.2022, вчиненим АТ «ПУМБ», а тому позов в цій частині є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Разом із тим, право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Право банку, як суб’єкта первинного фінансового моніторингу, відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Однак, витяг з розпорядження АТ «ПУМБ» від 25.04.2023 № 169-ФМ не містить зазначення підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом – ОСОБА1 (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини ст. 15 Закону та обставини, які слугували прийняттю такого рішення банком).
АТ «ПУМБ» не надав суду і внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу суб’єкта первинного фінансового моніторингу, на підставі яких банком застосовано ризик-орієнтований підхід для визначення ризиків фінансових операцій відносно клієнта ОСОБА1 .
При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб’єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, а також рекомендації суб’єктів державного фінансового моніторингу.
Усупереч вимогам зазначеної норми закону, відповідач не надав суду достатнього обґрунтування та належних доказів в частині, які саме фінансові операції позивача є підозрілими, в чому полягає така підозра та на яких доказах вона ґрунтується.
Відповідач не довів обґрунтованість встановлення позивачу неприйнятно високого ризику ділових відносин та підстав припинення ділових відносин з ним, що є порушенням прав позивача.
Свого обов’язку продемонструвати суть процесу застосування ризик-орієнтованого підходу щодо позивача, банк не виконав, оскільки не надав суду навіть внутрішніх документів з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, у відповідності до яких було прийняте оскаржуване позивачем рішення (Пункт 61 Положення).
Відсутність висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ), як то передбачено Положенням, унеможливлює здійснення судом перевірки додержання відповідачем порядку прийняття рішення про припинення ділових відносин з позивачем.
Справа № 759/9966/22
Це чергова наша справ. Ця категорія справ є дуже складною. Разом з визначенням обсягу вимог, треба належним чином підготувати докази та визначитись з позивачем та порушеними правами. Якщо все це в сукупності не дотриматись, то відмова в позові буде найбільш ймовірною, як це сталось у цій справі.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
