На цьому тижні порадувала креативом не тільки Велика палата, а й Конституційний суд України з шістьома обраними іноземцями під себе суддями. Випадкові люди вирішили що для витребування з незаконного володіння недійсність чи нікчемність договору де підроблено підпис та який нотаріально посвідчений встановлювати не потрібно і усувати перешкоди не потрібно, а потрібно просто брати та витребовувати. А судді КСУ своєю софістикою призвели до досить вільного трактування прав ФОПів, при цьому поклавши на фізичних осіб повну відповідальність за ведення підприємницької діяльності.
Також до огляду включено практика ВС-КГС, рішення про незаконність заборони виїзду за кордон й багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 204/8017/17
Велика палата знову все перевернули з ніг на голову. Фактично віндикаційний позов перетворено на негаторний, але замість усунення перешкод вирішили без визнання правочинів недійсними витребовувати майно у добросовісного набувача. Суд зазначив:
232. Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення – зовнішньої об’єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
233. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов’язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.
234. Таким чином, неукладеність договору у зв’язку з недотриманням встановленої для нього законом обов’язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
235. Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв’язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України – договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
236. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.
237. Правовий наслідок, передбачений частиною першою статті 220 ЦК України, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору у виді нікчемності такого правочину застосовується лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 ЦК України, зокрема щодо його форми, що включає в себе його підписання сторонами.
238. Факт нотаріального посвідчення такого правочину не свідчить про дотримання сторонами письмової форми правочину, невід’ємним реквізитом якої є підписи сторін, та не змінює правового наслідку неузгодження сторонами правочину його істотних умов у виді його неукладеності.
239. Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред’явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).
240. Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином.
Справа № 336/3796/15-к
Саме рішення дуже цікаво низкою висновків ВП ВС щодо дотримання вимог КПК при розслідуванні та розгляді справи у суді. Окремо Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо застосування норм ст. 204 КК.
195. Алкогольний напій може бути предметом кримінальних правопорушень, передбачених ст. 204 КК, за таких умов:
1) виготовлення на основі спиртів, вміст яких визначається згідно з нормами, встановленими ПК в редакції, чинній на момент вчинення правопорушення;
2) протиправного поводження з ним як із визначеним законом підакцизним товаром.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-КГС за вересень – жовтень 2024 року
В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції.
✅ Зокрема, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо:
▪️фраудаторності правочину в межах справи про банкрутство та неефективність способів захисту прав;
▪️закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи та принцип добросовісності;
▪️права податкового органу, який не набув статусу учасника справи, на оскарження судових рішень у справі про банкрутство, відкритій у загальному порядку за заявою кредитора.
✅ У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про:
▪️підтвердження форс-мажорних обставин у спорі про дострокове припинення дії свідоцтва на торговельну марку внаслідок її невикористання;
▪️недопустимість ототожнення різних видів антиконкурентних узгоджених дій.
✅ У постановах у справах щодо корпоративних спорів та корпоративних прав містяться висновки про:
▪️визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства за позовом спадкоємиці мажоритарного учасника товариства;
▪️виключну компетенцію загальних зборів учасників ТОВ на затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства та неприпустимість втручання суду в господарсько-управлінську діяльність товариства;
▪️застосування норми п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП у випадку звільнення голови ОСББ.
✅ У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки щодо:
▪️визначення підсудності спору за позовом іноземної компанії про визнання права власності на морське судно;
▪️виключного права співвласників будинку розпоряджатися прибудинковою територією багатоквартирного будинку;
▪️правової природи договору з біологічного очищення (біомеліорації) каналу.
✅ У постановах у справах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, сформульовано правові висновки стосовно:
▪️поширення арбітражного застереження, передбаченого основним зовнішньоекономічним договором, на відносини з переуступки боргу;
▪️стягнення шкоди з морського порту.
✅ Також в огляді висвітлено правові висновки з процесуальних питань про:
▪️правову природу третейської / арбітражної угоди та порядок, у якому має вирішуватися питання щодо дійсності такої угоди;
▪️обов’язок скаржника надсилати копію апеляційної скарги в паперовій формі іншим учасникам справи у разі подання скарги через свій електронний кабінет;
▪️зміну статусу учасника справи з третьої особи на співвідповідача (відповідача). Застосування позовної давності до позовних вимог прокурора.
Рішення КСУ 11-р(ІІ)/2024 щодо конституційних гарантій незалежності прокурора
Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Панченка Богдана Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 51 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора) від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 та:
– визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), підпункт „в“ підпункту 1 пункту 51 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами.
– визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами.
– закрив конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів „а“, „б“ та абзацу п’ятого підпункту 1 пункту 51 розділу ХІІІ „Перехідні положення“ Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697–VІІ зі змінами на підставі пункту 4 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України“ – неприйнятність конституційної скарги.
Рішення КСУ 12-р(ІІ)/2024 щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців
Згідно зі статтею 51 Кодексу „до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин“.
Суд дійшовши висновку, що приписи статті 51 ЦК відповідають Конституції України (є конституційними), водночас акцентував, що основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність, її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Відтак юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.
Конституційний Суд України наголосив також, що дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення державного бюджету, а й також для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України як демократія та правовладдя (верховенство права).
На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що тлумачення та застосування приписів статті 51 ЦК мають бути сутнісно узгодженими з принципами та нормами Конституції України (конституційно-конформний спосіб) задля того, щоб рівень конституційних гарантій прав і свобод людини в умовах реалізації нею права на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (частина перша статті 42 Конституції України), не було знижено.
Рішення ЛОАС про протиправність відмови у виїзді на ПМП за кордон у зв’язку з його необґрунтованістю
Справа № 380/16046/24
Суд в чергове зазначив:
В оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, та постанову Кабінету Міністрів України № 57, якою визначаються порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв’язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв’язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону №3857-XII, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Рішення відповідача не містить правової оцінки поданим позивачем документів на підтвердження підстави для виїзду за кордон.
Тому, оскільки в рішенні відповідача всупереч затвердженій формі не зазначено підстав відмови в перетині державного кордону України громадянину України, то таке рішення має ознаки протиправності.
З огляду на зазначене, рішення від 22.06.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
