За цей період Велика палата незаконно зареєстрованого Верховного суду (без України) видавила з себе лише три постанови. Ймовірно, з початку року, якщо порахувати, то постанов принято менше ніж суддів у складі Великої палати, але окремих думок, написано більше. Впевнено складається враження, що судді Великої палати, давно забули навіщо вони там і займаються тим, що змагаються у своїх недорозвинутих наукових теоріях та хизуванні перед громадськістю не створенням єдності практики та розв’язання спору по суті, а навпаки — якомога більше різноманіттям позицій і підходів у повністю ідентичних правовідносинах.
До огляду включені правові позиції щодо не можливості апеляційного оскарження ухвал про відмову у звільнені від судового збору, порядку укладання договору оренди транспортних засобів між ФОПами, юрисдикції трудових спорів директора з власником підприємства, огляд практики соціального захисту сімей з дітьми, практика ККС-ВС, низку рішень щодо незаконності відсторонення та відмови у виїзді за кордон, можливості стягнення коштів з банку-банкрута та припинення права вимоги після позасудового врегулювання спору й багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 125/1216/20
Цікава справа. Суд в частині стягнення вартості оренди пов’язаної з неможливістю внаслідок ДТП використовувати автомобіль та непотрібності нотаріального посвідчення такого договору зазначив:
Для вирішення питання, чи підлягає договір найму (оренди) транспортного засобу, стороною якого є ФОП, нотаріальному посвідченню згідно із частиною другою статті 799 ЦК України, слід виходити не лише із суб’єктного складу відповідних правовідносин, важливим у цьому випадку є також зміст самих правовідносин (у цьому разі договірних відносин оренди транспортного засобу) та чи є такі відносини господарськими.
Необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у цих правовідносинах – чи діє вона у власних інтересах, чи як суб’єкт господарювання, який орендує транспортний засіб з метою його використання у своїй господарській діяльності.
Оскільки підтверджено, що договір оренди транспортного засобу укладено ФОП ОСОБА4 та ФОП ОСОБА1 з метою використання орендарем транспортного засобу у своїй підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, то не можна вважати, що в цих договірних правовідносинах ОСОБА1 діяв як фізична особа, а тому відсутні підстави для висновку про необхідність нотаріального посвідчення такого договору оренди відповідно до вимог частини другої статті 709 ЦК України.
Суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за договором найму (оренди) транспортного засобу.
Щодо вартості майнової шкоди, то справа направлена на новий розгляд для встановлення дійсної вартості шкоди у зв’язку з ігноруванням судами відповідних клопотань відповідача та проведення судових засідань без його участі.
Справа № 607/23244/21
Велика палата вчергове відійшла від раніше встановленої практики і зазначила шо:
Застосовуючи пункт 10 частини першої статті 294 КАС України, який за змістом є тотожним пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви (заяви) без руху в частині визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду підлягає ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. В такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).
Справа № 448/362/22
Суддя-трирічка та володар нагороди золота малина, вчергове змінив судову практику, відступивши від правових позицій та виснувавши, що трудові спори повинні розглядатись у господарській юрисдикції.
Суд зазначив:
72. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).
73. За змістом цього припису перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, і охоплює зокрема спори, пов’язані з управлінням юридичною особою. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов’язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-КАС щодо соціального захисту сімей з дітьми в публічно-правових спорах
У цьому огляді наведені правові позиції про:
✅призначення допомоги при народженні дитини незалежно від пропуску строку звернення за призначенням такої допомоги одним із батьків;
✅реалізацію жінкою, яка має статус внутрішньо переміщеної особи, права на виплату допомоги по вагітності та пологах без обмеження строком, встановленим підзаконним нормативно-правовим актом;
✅забезпечення права дитини, позбавленої батьківського піклування, на отримання в належному розмірі одноразової грошової допомоги при випуску з навчального закладу, на забезпеченні якого така дитина перебувала;
✅забезпечення доступності дошкільної освіти органом місцевого самоврядування незалежно від місця реєстрації дитини;
✅умови, необхідні для надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
Огляд судової практики ВС-ККС за квітень 2023 року
Так, зокрема, у сфері кримінального права встановлено, що:
✅ обґрунтованим є призначене судом основне покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, особі, засудженій за колабораційну діяльність, яка на момент ухвалення вироку відповідного права не мала;
✅ потерпілим від порушення недоторканності житла або іншого володіння (ст. 162 КК України) може бути не лише його юридичний власник, а особа, яка фактично ним користується на законних підставах
✅ завершення строку дії контракту автоматично не позбавляє особу статусу військовослужбовця, а тому нез’явлення такого військовослужбовця на службу без поважних причин до військової частини, якщо його не було звільнено у встановленому законом порядку з військової служби, підлягає кваліфікації за
ст. 407 КК України.
У сфері кримінального процесуального права констатовано, що:
✅ суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, незалежно від того, чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
✅ рішення апеляційного суду про виключення з резолютивної частини вироку місцевого суду строку попереднього ув’язнення, зарахованого на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, має ухвалюватися у формі вироку.
Упродовж квітня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Постанова ШААС про скасування рішення КОАС щодо відмови у виїзді за кордон та задоволенні позову
Справа № 320/10801/22
Це наша справа. Фактично суд встановив відсутність сьогодні у законодавстві України заборон щодо виїзду за кордон під час дії воєнного стану з посиланням на норми Конституції України, Законів України, міжнародних актів ратифікованих Україною та практики ЄСПЛ. В цьому випадку суд не просто знає Закон, а він його прямо застосовує і захищає права українців.
Суд зазначив, що враховує міжнародні гарантії захисту права вільного пересування, що є основоположним правом людини.
Відповідно до статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно статті 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об’єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Також, в силу вимог ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», рішення від 2 липня 2009 року, заява № 50/02) зазначив, що стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції гарантує кожній особі право на вільне пересування в межах території, на якій вона перебуває, а також право залишати її та відповідно вирушати в країну за власним вибором за умови, що особі дозволено в’їжджати на її територію. Це означає, що дії, які можуть становити втручання або обмежувати здійснення цього права, відповідають вимогам статті 2 Протоколу № 4, тільки якщо вони передбачені законом, мають одну з легітимних цілей, згаданих у третьому пункті статті, і можуть бути «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених вище цілей.
Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній потребі» і, зокрема, якщо це пропорційно законній меті і якщо причини, наведені національними органами влади для його виправдання, є «відповідними та достатніми». Хоча національні органи влади мають зробити початкову оцінку в усіх цих аспектах, остаточна оцінка того, чи є втручання необхідним, залишається на розгляді Суду на відповідність вимогам Конвенції (Хлюстов проти Росії, 2013, §84). Питання, чи був досягнутий справедливий баланс між загальним інтересом і інтересами право заявника на свободу пересування має бути оцінено за всіма особливостями справи (Hajibeyli проти Азербайджану, 2008, § 63).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов’язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Справа №607/20853/21
Це наша справа. Після того, як Касаційний цивільний суд у складі незаконно зареєстрованого Верховного суду (без України) задовольнив наш позов, суд першої інстанції стягнув середній заробок за час вимушеного прогулу та витрати на правову допомогу.
Справа №757/63902/21
Це наша справа. Судді апеляційного суду як і суддя Печерського суду дуже ретельно розібрались у правовідносинах відсторонення та у нормативній базі, не піддались, як деякі судді зовнішньому впливу на листу голови Касаційного цивільного суду Бориса Гулька і прийняла законне рішення захистивши права людини.
Саме рішення досить ретельно прописано та його можна також розбирати на цитати.
Справа № 552/1811/15-ц
Це наша справа. Рішення суду повинно виконуватись, а не повертати документи без виконання у банку з тимчасовою адміністрацією. Тому примушуємо і далі державного виконавця здійснювати дії зі стягнення з банку, що знаходиться у процесі ліквідації відповідних сум, що встановлені у рішенні суду. В цій справі змушували виконавця розглянути наші заяви. Саме стягнення потрохи рухається і суми з банку Фінанси та кредит стягуються.
Справа № 380/15558/22
Це чергова наша справа про оскарження неправомірної заборони громадянам України перетинати державний кордон України. Перша та апеляційна інстанція задовольнили наш позов, а касаційна інстанція відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прикордонників.
Фактично, на сьогодні, у законодавстві України не існує заборони у перетині кордоні, а те що роблять посадові особи ДПСУ є кримінальним злочином за який вони понесуть відповідальність.
Справа № 752/4900/23
Це наша справа. В чергове довели, що навіть банкірам, хоча вони і носять хабарі у суди, закон потрібно виконувати і борги не можуть існувати вічно. Дотримання прямої норми Закону в чергове доведене на практиці з банком країни-агресора.
Суд зазначив, що:
Судом встановлено, що власником застовного майна наразі є АТ «СЕНС БАНК», вказане майно перейшло до відповідача шляхом завершення позасудового врегулювання вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов’язання.
Судом встановлено, що на підставі застереження про задоволення вимог банку, як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, відповідач зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки – земельну ділянку загальною площею 0,1000 гектара, що розташована за адресою: АДРЕСА1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5123755100:02:005:0200.
Відповідач самостійно обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору і оскільки банк звернув стягнення на предмет іпотеки відповідним позасудовим шляхом, то з урахуванням застереження, що міститься в іпотечному договорі та норм чинного законодавства, суд вважає наявними правові підстави для визнання припиненим зобов’язання за кредитним договором №800001539 від 23 серпня 2007 року.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравца
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
