Випадкові люди в ОЗУ ВП ВС не зупиняються, а, як відомо, стабільність це ознака майстерності. Думаю вже варто припинити приймати їм рішення заради того, щоб їх запам’ятали, змінюючі сталу судову практику та доводячи ситуації до абсурду й неможливості виконання рішень. Думаю, варто вже Законом та Конституцією України заборонити скасовувати рішення у зв’язку з ніби неефективним способом захисту, що вигадали судді-трирічки та інші, з єдиною метою, як на мене, скасувати повністю законне рішення, бо інших підстав не могли знайти.
До огляду такоє увійшла практика ЄСПЛ, практика ВП ВС та ВС-КГС щодо сільськогосподарських кооперативів, виправдовувальний вирок у зв’язку з відмовою від мобілізації за релігійними переконаннями, постанови ВС-КАС щодо застосування РРО та проведення перевірки, ВС-КЦС про законність звільнення у зв’язку з відсутністю на роботі понад 4 місяці, постанови КАС щодо стягнення за ст.625 ЦК коштів з Приватбанку та багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 523/14489/15-ц
Сама справа ще 2015 року. Швидкість розгляду справ після судової реформи вражає. Складається враження, що це ганебне рішення писав не суддя Ткачук, а суддя Гудима, який вже не працює у Великій палаті, чи його помічник, з огляду на стиль викладення. Випадкові люди в чергове підтвердили, що вони не розуміють того, що Верховний суд є судом права, а не судом факту, але факти в чергове переоцінили чим в чергове довели свій рівень компетентності. І знову ці непотрібні аргументи про ефективний спосіб захисту та зміни законного рішення, що в майбутньому призведе до тяжких наслідків у правозастосуванні й неможливості виконання рішення.
На самі висновки про застосування норм права судді Ткачука вже не вистачило, тому, судячи з рішення можна зробити наступні висновки:
40. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов’язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов’язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об’єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
96. Отже, факт проживання чоловіка та жінки однією сім’єю не пов’язаний з набранням законної сили рішенням суду, у якому встановлені відповідні обставини, а існує об’єктивно. Встановлення належності майна на праві спільної сумісної власності також не пов’язане з набранням законної сили рішенням суду, оскільки таке право виникає в силу закону, а не внаслідок ухвалення судового рішення.
107.2. Оскільки позивач пред’явив позов про поділ квартири АДРЕСА2 через визначення частки за кожним з подружжя з метою повернення майнових прав у спільному майні, то ефективним способом захисту його права буде визнання договору купівлі-продажу недійсним, а не компенсація вартості його частки в майні.
120. Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументом позивача про те, що презумпцію спільної сумісної власності доходу колишньої дружини від здійснення підприємницької діяльності має спростовувати саме вона. Натомість суди попередніх інстанцій установили, що дохід, отриманий колишньою дружиною саме під час перебування її у шлюбі з позивачем у період з липня 2014 року до вересня 2015 року, та зазначену презумпцію вона не спростувала. Отже, її дохід від здійснення підприємницької діяльності є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними.
121. Питання про те, чи підлягає поділу внесок позивача в організацію колишньою дружиною як фізичною особою підприємницької діяльності у цій справі, не є актуальним, оскільки позивач просить поділити лише дохід від здійснення нею господарської діяльності.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Сільське господарство – потужний сектор економіки нашої держави, який, на жаль, зазнав колосальних збитків через повномасштабне вторгнення. Водночас аналітики вважають, що сільськогосподарська кооперація здатна сприяти післявоєнному відновленню сільських територій.
З огляду на це ВС проаналізував правові позиції Касаційного господарського суду у складі ВС і Великої Палати ВС щодо земельних відносин, корпоративних спорів та корпоративних прав, договірних відносин, справ про банкрутство й процесуальних питань за участю сільськогосподарських кооперативів.
Огляд рішень ЄСПЛ за листопад – грудень 2023 року
Справа VUČKOVIĆ v. Croatia стосувалася заміни покарання кривднику заявниці, якого було визнано винним у сексуальному насильстві щодо неї, з позбавлення волі на громадські роботи. Заявниця вважала таке покарання непропорційно м’яким. ЄСПЛ вказав на широку свободу розсуду держав у питаннях кримінальної політики, втім констатував порушення статей 3 (заборона катування) та 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже апеляційний суд пом’якшив покарання кривднику без наведення достатніх підстав та врахування інтересів потерпілої особи. Серед іншого, ЄСПЛ наголосив, що такий підхід судів може свідчити про певну м’якість покарання за насильство щодо жінок, замість того щоб донести до суспільства чіткий сигнал про нетерпимість такого насильства.
Справа FIGURKA v. Ukraine стосувалася справи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП за відсутності прокурора. ЄСПЛ у цій справі не констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, адже не вбачив ознак того, що апеляційний суд, за відсутності сторони обвинувачення, взяв на себе її функції. Окрім того, заявник не був позбавлений свободи, на власний розсуд обрав собі захисника та мав повну можливість підготувати свій захист. ЄСПЛ також урахував предмет цієї справи – незначне порушення правил дорожнього руху, за яке не передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі, тобто це категорія правопорушень, до яких гарантії ст. 6 Конвенції в її кримінальному аспекті з повною суворістю не застосовуються.
У грудні 2023 року ЄСПЛ також надав консультативний висновок на запит Conseil d’État Бельгії (№ P16-2023-001) у порядку Протоколу № 16 до Конвенції. У цьому висновку ЄСПЛ висловився про умови, за яких відмова особі обіймати посаду охоронця чи офіцера з безпеки через її належність до радикального релігійного руху може бути правомірною, а саме вказав, що такий захід: (1) має доступну та передбачувану правову основу; (2) вжитий з огляду на поведінку або дії відповідної особи; (3) вжитий з урахуванням професійної діяльності особи з метою запобігання реальному та серйозному ризику для демократичного суспільства й переслідує одну або декілька законних цілей, передбачених п. 2 ст. 9 Конвенції; (4) є пропорційним ризику, якому він намагається запобігти, та законній меті або цілям, які він переслідує; (5) може бути переданий до судового органу для перегляду, який є незалежним, ефективним і супроводжується відповідними процесуальними гарантіями, такими як забезпечення дотримання вимог, перелічених вище.
Справа № 480/4300/22
Це наша справа. Клієнт звернувся до нас вже на стадії касаційного провадження. відверто вражає позиція судді першої та апеляційної інстанції та їх відношення до сумлінних платників податків які під час війни забезпечували декілька районів пальним.
Судді касаційного суду дуже ретельно розібрались у ситуації та звернули увагу не тільки на необгрунтованість штрафу, а й на відсутність підстав для проведення перевірки, оцінку яким не надали суди попередніх інстанцій. Саме така поведінка Верховного суду дає громадянам надію на правосуддя та мотивацію у дотриманні Закону.
Суд зазначив:
45. З урахуванням викладеного, колегія суддів критично оцінює висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для надання оцінки доводам апелянта про порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки визначеного нормами Податкового кодексу України з підстав, визначених частиною п’ятою статті 308 КАС України.
46. У цій справі позивач, хоча безпосередньо і не вказав у позові про порушення відповідачем зазначеного порушення, проте, враховуючи те, що ним було подано письмові пояснення до суду апеляційної інстанції, в яких, серед іншого, було акцентовано увагу на тому, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийнятий на підставі перевірки, яка проведена всупереч вимог чинного податкового законодавства, а також з огляду на завдання та основні принципи адміністративного судочинства, закріплені у статті 2 КАС України, повинен був надати таким доводам позивача відповідної належної правової оцінки, з урахуванням вказаних вимог процесуального законодавства, а також послідовних та усталених правових висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах.
47. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що посилання позивача на порушення контролюючим органом положень чинного податкового законодавства при призначенні та проведенні перевірки у письмових поясненнях наданих суду, не вважаються зміною підстав позову, оскільки зазначене є доповненням/зміною у обґрунтуванні застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, при збереженні первісних обставин. Подібні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 520/20064/21, у яких хоча й інший предмет спору, проте досліджувалися подібні спірні правовідносини та надавалася їм правова оцінка.
48. Окрім того, ні судом першої інстанцій, ні судом апеляційної інстанції не було надано оцінки негативності наслідків для “інтересів суспільства” у вигляді ухилення від сплати податків, неналежного обліку чи приховування даних про здійснення роздрібної торгівлі пальним через замінений РРО, з урахуванням доводів позивача про те, що усі податки були сплачені належним чином, всі операції відображені вірно, судами також не вирішено питання та не надано аргументів щодо дотримання пропорційності застосування стягнення у розмірі 11 611 773,04 грн. за вказаних обставин.
49. Отже, оцінюючи доводи касаційних скарг, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належну правову оцінку всім доводам, викладеним у позовній заяві, відзивах проти позову, апеляційної скарги та письмових поясненнях наведеними сторонами під час судового розгляду справи, що свідчить про порушення судами норм процесуального права, та в цілому призвело до ухвалення судових рішень, що не відповідають закону.
Справа № 698/459/21
Це наша справа. Тут клієнт також звернувся вже на стадії касаційного оскарження. В справі в чергове зазначено, що відсутність висновку профспілки не є безумовною підставою для скасування рішення про звільнення. Суд зазначив:
На день звільнення 24 травня 2021 року позивач був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд.
Також встановлено, що тимчасова непрацездатність ОСОБА1 не була пов’язана з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, та не давала права на більш тривалий строк збереження за ним робочого місця на час його непрацездатності.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно звільнено ОСОБА1 з посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату згідно пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України за нез’явлення працівника на роботу більше як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, його захворювання не є такими, що пов’язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз.
При цьому, застосовуючи положення пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України, роботодавець не зобов’язаний пов’язувати можливість звільнення працівника з виробничою необхідністю, обумовленою неможливістю тимчасового покладення обов’язків відсутнього працівника на іншу особу.
Також не має правового значення встановлення того, з причин наявності однієї або кількох хвороб/травм був відсутній працівник протягом чотирьох місяців підряд.
При цьому, посилання позивача на його звільнення в період його тимчасової непрацездатності є безпідставним, оскільки частина третя статті 40 КЗпП України у разі звільнення працівника за пунктом 5 цієї статті допускає таке звільнення і в період його тимчасової непрацездатності.
Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника.
Справа №757/23850/21
Це наша чергова справа. В цьому випадку ми вже стягували 3% за несвоєчасне виконання рішення суду. Суд зазначив:
У зв’язку із викладеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наведеного розрахунку 3% річних за невиконання відповідачем грошового зобов’язання за укладеними сторонами договорами банківського вкладу за період з 11 березня 2019 року по 11 лютого 2021 року, тобто за 673 дні з врахуванням суми вкладу та відсотків за договорами.
При цьому положення ст. 625 ЦК України передбачає, що зобов’язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов’язки можуть визначатися у рішенні суду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» трьох відсотків річних від суми вкладу та процентів на вклад, розрахованих в межах позовних вимог та з врахуванням загальних строків позовної давності до моменту виконання рішень суду, враховуючи, що у вказані періоди зобов’язання було невиконане та продовжувало існувати до моменту виконання відповідного рішення суду.
Справа № 359/6608/23
Такі рішення українських суддів викликають велику повагу до судді та судів, що їх приймають. Суд при прийняті рішення керується прямими нормами Конституції України та захищає права людини. Також суд послався і на відповідну практику ЄСПЛ та ще незалежного від іноземців ВССУ. Суд зазначив:
Під час розгляду справи встановлено, що обвинувачений ОСОБА4 не прибув 15.06.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до 184-го навчального центру ЗС України для проходження військової служби за мобілізацією умовах воєнного стану, мотивуючи тим, що він через свої релігійні переконання не може проходити військову службу.
Свою поведінку, щодо неможливості проходження ним військової служби обґрунтовував його релігійними переконаннями при цьому вказуючи, що повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_5 , Бориспільську обєднану територіальну громаду та орган досудового розслідування про наявність таких обставин та надав відповідні підтверджуючі документи, проявляючи при цьому бажання проходити альтернативну невійськову службу.
При цьому ОСОБА4 стверджував, що на його переконання, навіть в умовах воєнного стану, статтею 35 Конституції України та ряду інших Законів України, йому як особі, яка входить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, гарантовано право виконання військового обов’язку замінити альтернативною (невійськовою) службою.
Отже, право вірян на свободу світогляду і віросповідання, яке передбачене ст. 35 Конституції України, та включає в себе право на заміну виконання військового обов’язку альтернативною невійськовою службою, вищевказаним Указом Президента України необмежене. Наявність інших нормативно-правових актів, які б обмежували такі права навіть на теперішній час – в умовах воєнного стану, не існує.
Відтак враховуючи, наведене, ОСОБА4 підпадає під дію ч. 4 ст. 35 Конституції України, ч. 4 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», а тому на думку суду, має право на заміну альтернативною невійськовою службою відповідного військового обов’язку, в тому числі, військової служби за призовом під час мобілізації, оскільки належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
