В сьогоднішніх реаліях, із запровадженням Кабінетом Міністрів України заходів щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 постає питання захисту трудових прав працівників, адже вказані заходи вплинули на всі сфери життя, у тому числі щодо способу виконання посадових обов’язків.
Слід зазначити, що відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 установлено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) роботодавець може доручити працівникові, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку.
Однак, не завжди роботодавець йде на зустріч та вважає, що найкраще такого працівника звільнити, оскільки він не може прибувати до місця своєї роботи і під тиском звільняють таких працівників.
При цьому, ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) визначено виключний перелік підстав розірвання трудового договору.
Таким чином, підставами припинення трудового договору є:
1) угода сторін;
2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;
3) призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;
4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);
5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;
7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України “Про запобігання корупції”, встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;
7-2) з підстав, передбачених Законом України “Про очищення влади”;
7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках;
8) підстави, передбачені контрактом;
9) підстави, передбачені іншими законами.
Разом з цим, Стаття 40 КЗпП України визначає розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Отже, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;
10) призову або мобілізації власника – фізичної особи під час особливого періоду;
11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Таким чином, вбачається, що працівник може бути звільнений тільки з підстав передбачених КЗпП України і така підстава, як звільнення під час карантину у Кодексі відсутня.
У свою чергу, що ж робити з п. п. 4, 5 ст. 40 КЗпП України, якими передбачено, що працівника може бути звільнено через систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
То тут потрібно вказати, що законодавцем 30 березня 2020 року було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» № 540-IX.
Зазначеним Законом внесено зміни у низку нормативно-правових актів, в тому числі і у КЗпП України.
Таким чином, вказаним законом було запроваджено поняття гнучкого режиму робочого часу, а також дистанційної (надомної) роботи, які не тягнуть за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливають на обсяг трудових прав працівників.
Отже, відповідно до ст. 60 КЗпП України за погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом для працівника може встановлюватися гнучкий режим робочого часу на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом. На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.
При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.
Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.
Тому, буде доцільно написати заяву роботодавцю із проханням перевести вас на надомну роботу та ознайомитись із відповідним наказом (розпорядженням) про встановлення дистанційної роботи працівникам.
Слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» надано право піти у відпустку без збереження заробітної плати певним категоріям громадян, як приклад, для осіб, які мають дітей віком до 14 років. Термін перебування у такій відпустці не включається до загального терміну, встановленого законодавством, і може бути продовжений на такий період, на який буде запроваджено режим карантину. У разі наявності у працівника невикористаних днів щорічної відпустки, за його бажанням та за згодою роботодавця, можуть бути надані щорічна основна або додаткова відпустки, а також інші оплачувані відпустки, передбачені законодавством.
Тому, в будь-якому разі слід домовитись із роботодавцем щодо можливості дистанційної (надомної) роботи, що не позбавить вас можливості заробляти собі на життя і залишатися при роботі.
Зверніть увагу, що п. 4, 5 ст. 40 КЗпП України передбачено звільнення через систематичне невиконання працівником обов’язків, а також прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Хоч КЗпП України і не визначає поважні причини невиконання обов’язків працівником та його прогулу, однак якщо це не залежить від волі працівника, зокрема введення карантинних заходів щодо пересування громадян тощо, то у разі неможливості належного виконання посадових обов’язків, а також прибуття до місця своєї роботи працівником, то вказані причини можуть бути визнано поважними.
Що стосується зменшення заробітної плати під час карантину, то тут слід зазначити, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
Ст. 22 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Як вже зазначалось вище, ст. 60 КЗпП України передбачено, що дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше.
Таким чином, в односторонньому порядку роботодавець не має права зменшувати заробітну плату працівнику.
Отже, як звільнення працівника так і зменшення заробітної плати не може відбуватись в порушення КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», тому в будь-якому разі краще звернутись до роботодавця письмово щодо можливості виконання роботи дистанційно, для того щоб у разі відмови ви мали право офіційно захистити свої порушені трудові права та законні інтереси, адже якщо цього не зробити доведення порушених прав буде фактично не можливе без доказів.
Якщо ж так сталося, що ваші трудові права було порушене, радимо не затягувати і звернутися до кваліфікованого юриста, оскільки відповідно до ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору можна звернутися в тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Хоча цей строк і подовжено на час дії карантину, однак зволікати з захистом своїх прав не варто.
Тому, бережіть себе і будьте обачливі адже звернення до органів судової влади завжди забирає багато сил, коштів і здоров’я.
Автор консультації: Сергій Хребет
Юрист, АО Кравець і партнери для Протокола
