За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 520/2098/19
Цю постанову Великої палати можна розбирати на цитати. Відразу видна рука професіонала, а не судді-трирічки з захмарними амбіціями й мінімумом практичного досвіду. Дуже хотілось, щоб саме так працювала Велика палата.
Суд зазначив, що Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 2015 року за № 4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону № 2262-XII наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами оскаржувані пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Така ж правова позиція була неодноразово викладена й у постановах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 537/5837/14-а, де суд зазначив, що, керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України, а закон.
Отже, з урахуванням вимог статті 7 КАС, а також того, що Верховний Суд постановою від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 встановив, що пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, суди у період чинності цих норм постанови Кабінету Міністрів України повинні застосовувати Закон № 2262-ХІІ (безвідносно до того, чи скасовані ці норми судом), хоч ці норми й не були скасовані на момент спірних правовідносин.
Справа № 1-693/2010
Чергове рішення яке доводить, що звертаючись до ЄСПЛ потрібно дуже уважно оцінювати всі аргументи і ще на стадії національних судів використовувати всі інструменти для захисту.
Суд зазначив, що ЄСПЛ хоч і констатував порушення статті 8 Конвенції щодо заявника на стадії досудового розслідування кримінальної справи, однак таке порушення не вплинуло на загальну справедливість судового розгляду, також Суд не встановив порушень вимог закону та статті 6 Конвенції національними судами під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 по суті, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання судових рішень щодо заявника незаконними та їх скасування.
31. Установлене ЄСПЛ порушення конвенційних прав заявника не є наслідком прийнятих судових рішень у його справі та не пов’язане з їх змістом чи процедурою ухвалення.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Постанова ВААС про незаконність відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди
Справа № 500/8395/21
Апеляційні суди також почали масово задовільняти позови незаконно відсторонених від роботи осіб.
Суд зазначив, що відсторонення державних службовців від виконання посадових обов`язків врегульоване статтею 72 Закону України «Про державну службу», згідно з якою, державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.
Отже, стаття 72 Закону України «Про державну службу» передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків, серед яких немає такої підстави, як відсутність щеплень.
Апеляційний суд встановив, що відповідач до спірних правовідносин застосував правову норму частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», згідно з якою, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом та відсторонив позивачку від виконання посадових обов`язків, на підставі норми статті 46 Кодексу Законів про працю України.
Проте, апеляційний суд вважає помилковим застосуванням до спірних правовідносин вищезгаданих норм, оскільки стаття 72 Закону України «Про державну службу» вичерпно регулює правовідносини щодо відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків і не містить бланкетних норм, що відсилають до інших нормативно-правових актів.
Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що відповідач безпідставно відсторонив позивачку, як державного службовця, від виконання посадових обов`язків.
Враховуючи спірні правовідносини, доводи позивачки, відсутність спростування заподіяння моральної шкоди збоку відповідача, апеляційний суд погоджується з оцінкою позивачкою розміру моральної шкодив в сумі 5000 грн.
Справа № 140/14848/21
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що як уже зазначалось вище у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом.
Згідно матеріалів справи, з чим погодився суд першої інстанції в своєму рішенні, підставою для відсторонення позивачки від роботи є Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від СОVID-19 від 08.11.2021, проте саме по собі таке Повідомлення не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, як то вимагає стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Як у наказі Головного управління «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » від 22.11.2021 № 506-к, так і в рішенні суду першої інстанції, не наведено доказів на підтвердження відмови чи ухилення позивачки здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 відстороненню від роботи (виконання робіт) підлягають лише ті працівники та державні службовці, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19, яких визначена переліком та які саме відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19.
Таким чином, за відсутності фактів та доказів що позивачка відмовляється або ухиляється від проведення щеплення проти СОVID-19, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржений наказ відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від роботи є протиправним та підлягає скасуванню.
Справа № 127/2572/22
Це наша справа. Суд дуже ретельно обгрунтував своє рішення, також послався і на практику ЄСПЛ та надав оцінку листу Бориса Гулька, такими суддями можна дійсно пишатись.
Суд зазначив, що сам наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує “Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням”.
Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише “Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням”.
Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним.
Отже, КЗ «Вінницький ліцей №13» перед видачою оскаржуваного наказу не було документально зафіксовано факту відмови чи ухилення позивача від щеплення та, відповідно, оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення щеплення, тобто не було дотримано порядку відсторонення від роботи на підставі наведених вище законодавчих актів, що є підставою для скасування такого наказу.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування Наказу Комунального закладу “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №13 Вінницької міської ради від 08.11.2021 року №170/к/тр “Про відсторонення від роботи ОСОБА_1”, із забезпеченням комунальним закладом “Вінницький ліцей №13” фактичного допуску ОСОБА_1 до роботи за посадою згідно укладеного договору є обґрунтованою та підлягає до задоволення судом.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
