Оренда сейфів для зберігання коштів і дорогоцінних речей — одна з послуг, яку надають українські банки. Та чи можна поцупити щось із такої скриньки і чи справедливо покладати відповідальність за злочин виключно на банк?
У лютому 2015-го директор одного з українських підприємств Валерій (ім’я змінено) орендував у відділенні Правекс Банку в Рівному індивідуальний сейф і, за його словами, поклав туди $1,78 млн, 1,23 млн євро та 230 тис. швейцарських франків. Як стверджував клієнт, він заробив ці кошти протягом життя, а згодом вказував, що він позичив такі великі суми.
Валерій користувався сейфом майже півтора роки. Та в грудні 2016-го виявив, що кошти зникли. Клієнт повідомив про це працівників банку й поліцію, було відкрито кримінальне провадження. А за три роки, у грудні 2019-го, Валерій подав до Печерського районного суду м. Києва позов про стягнення повної суми зниклих коштів з Правекс Банку. На думку позивача, крадіжка грошей із сейфа сталася через порушення банком своїх зобов’язань за умовами договору, а відтак банк зобов’язаний відшкодувати завдані клієнту збитки. Щоправда, скільки коштів насправді було у сейфі, та й чи були вони там взагалі?
Таємниця банківського сейфа
У ході слідства потерпілий заявляв про ще одну дійову особу цієї події. Невідомий чоловік за допомогою загубленого паспорта жителя Київської області став клієнтом Правекс Банку, відкрив платинову картку, отримав статус VIP-клієнта та ще ряд привілеїв. Й орендував індивідуальний сейф у тому ж відділенні Правекс Банку в Рівному, де тримав свої гроші Валерій. До того ж, сейф цей розташувався саме поряд із сейфом постраждалого. За версією слідства, цей невідомий із чужим паспортом пройшов до приміщення банку і, зламавши сейф, поцупив гроші Валерія.
На відсутності доказів існування такої особи наголошував захист банку в суді, однак суд на цю важливу деталь уваги не загострював. У межах процесу зазначалося, що саме банк не виконав свого облов’язку забезпечити цілісність сейфа й допустив до сховища особу за недійсним паспортом, що призвело до крадіжки грошей. Суд узяв до уваги й інші докази — результати трасологічної експертизи замка сейфа, результати слідчих експериментів і навіть психологічної експертизи, — постраждалий пройшов поліграф, який виявив у нього дивну реакцію на питання про поміщення грошей в скриньку. Докази доволі опосередковані, однак суд першої інстанції у листопаді 2021 р. ухвалив рішення задовольнити вимоги постраждалого й зобов’язав банк виплатити йому втрачені кошти.
Банк вирішив оскаржити рішення Печерського суду в апеляції. На засіданні представники банку зазначили, що банк дотримувався всіх вимог безпеки приміщення, у якому розташовувалися сейфи: там були сигналізація й кодовий замок, у банку встановлено 11 камер відеоспостереження. Попри це, досі невідомо, хто вкрав гроші. За словами представників банку, жодного доказу поміщення коштів у комірку немає, ніхто, крім потерпілого, не може підтвердити цього факту.
“У рішенні суду першої інстанції немає матеріалів доказів, як саме відбувалася нібито крадіжка, в яку дату, в який час. Досі навіть не встановлена особа, яка здійснила крадіжку, і їй не висунуто повідомлення про підозру”, — заявив на засіданні представник банку Артем Крикун-Труш.
Адвокати банку відзначають: розглянуті судом докази аж ніяк не підтверджують потребу стягнути кошти саме з банку. Та й розглядає суд лише одну версію події, тоді як їх може бути кілька. Утім, Апеляційний суд залишив рішення по справі без змін, і тепер банк оскаржуватиме його у Верховному Суді.
“За” і “проти” банківських скриньок
Оренда сейфа — традиційна послуга, яка надається банківськими установами. Вона актуальна для тих, хто хоче знайти надійне місце для зберігання коштів, дорогоцінних речей чи творів мистецтва. Клієнти зазвичай користуються нею, коли на довгий час залишають помешкання або ж готуються до великих покупок на зразок нерухомості чи автомобіля. Серед переваг оренди сейфа в банку називають:
- безпечність зберігання коштів у сховищі, що цілодобово охороняється;
- конфіденційність, адже про вміст сейфа знає лише клієнт;
- можливість звернутися до своєї скриньки будь-коли протягом робочого часу банку;
- можливість обрати потрібний розмір скриньки.
Наприклад, у Приватбанку оренда скриньки коштує від 9 до 25 грн за добу залежно від розміру скриньки. В Ощадбанку ця послуга коштує 10—38 грн/добу. У Правекс Банку можна винайняти сейф за 11—45 грн/добу. Вартість послуги залежить від розміру скриньки, тривалості оренди, наявності страхування, пакету послуги, регіону, в якому розташоване відділення банку, тощо.
Зазвичай під час користування орендованим сейфом діють стандартні правила. У скриньці не можна зберігати заборонені предмети (зброю, наркотики, легкозаймисті й отруйні речовини тощо). Щоб потрапити до сейфа клієнт має посвідчити свою особу, — відвідуваність ретельно реєструють. Клієнт розміщує своє майно в скриньці, не повідомляючи про це банк. Банк своєю чергою не бере на себе обов’язок зберігати майно клієнта, — він несе відповідальність тільки за зовнішню цілісність скриньки, а не за її вміст.
“Найкраще в банку зберігати гроші на рахунку: банк нараховуватиме 8—15% на гривню, 1,5—2% на долар, і клієнт буде знати, що ці гроші не тільки лежать у банку, але й працюють на нього й на державу, — каже колишній заступник голови НБУ Ярослав Солтис. — Банк не відповідає за суму, яка лежить у сейфі, — він лише надає скриньку для зберігання й дає ключі”.
Без прямих доказів
Однак Правекс Банку довелось відповідати саме за вміст сейфу. Цікаво, що потерпілий спочатку стверджував, що гроші заробив протягом життя, а потім, коли перед судом потрібно було підтвердити походження коштів, надав копію договору безпроцентної позики цих грошей, яку взяв під розписку. На думку захисту, сумнівним виглядало й те що потерпілий, будучи директором компанії та володіючи солідними коштами, орендував звичайну квартиру та не мав власного житла. Мовляв, його статус видається примарним.
Експерти відзначають, що рішення суду винесено за сумнівних і непрямих доказів, ще й без остаточних результатів слідства, — досі невідомо, чи були ці гроші, а якщо й були, то хто ж їх украв.
“Це особливо крупна крадіжка, вироку по кримінальній справі за фактом крадіжки немає, а це значить, що й відсутні встановленні судом обставини крадіжки як злочину, при цьому судове рішення в рамках цивільного провадження “протягнули” в суді по спрощеній процедурі, — коментує справу адвокат Анжела Василевська. — На мою суб’єктивну думку, рішення має ознаки сумнівно правосудного. Рішення про відшкодування шкоди клієнту банку прийнято без прямих доказів узагалі завданої йому шкоди лише на підставі слідчого експерименту, що в банківську скриньку можна помістити таку-то суму коштів. Банк правильно аргументував свою позицію: опису не було, банк не знав, що було в сейфі, але суд чомусь не взяв це до уваги, повіривши позивачу “на слово”. Цікавим є також факт, указаний в рішенні суду щодо джерела походження коштів позивача, — за договором позики. У сукупності такі факти можуть свідчити про не зовсім прозорі фінансові операції”.
Адвокат Ростислав Кравець зазначає, що подібні випадки, коли в орендованому банківському сейфі зникали кошти, уже були. Десятки банків постраждали або від дій професійних шахраїв, або від дій власних працівників, які крали кошти чи недобросовісно виконували свої обов’язки.
“Велика проблема стягнути з банку кошти, які містилися в депозитному сейфі, у судовому порядку, — каже Ростислав Кравець. — Деякі банки самостійно повертали кошти, коли особа доводила, що вони справді були у сейфі, і надавала документи про походження коштів. Однак це відбувалося в позасудовому порядку. Були випадки, коли знаходили шахраїв, вилучали кошти і банк компенсував збитки. Однак у більшості випадків клієнтам банків дуже важко стягнути такі вкрадені кошти, тому що вкрай проблематично довести, яка саме сума там містилась. У випадку з Правекс Банком позивач підійшов до справи креативно — оформив договір позики, була проведена психологічна експертиза. Суд прийняв за власним внутрішнім переконанням ці докази як належні й стягнув суму, яку позивач сам зазначив у своїй позивній заяві. На моїй пам’яті, мабуть, це перший випадок, коли так сталося”.
Справу Правекса тепер розглядатиме Верховний Суд України, — подібні випадки йому вже знайомі.
“Існує чотири постанови Верховного Суду щодо схожих кейсів, коли начебто зникло майно з банківської скриньки й особа намагалася стягнути шкоду з банку, — каже Артем Крикун-Труш. — Це практика за 2018 і 2019 рр. У кожному з випадків Верховний Суд дійшов того, що банк не відповідає за дії третіх осіб, не було прямих доказів, що кошти поміщалися в банк, і банк не може нести відповідальність, бо він, по суті, не знає, що зберігає особа”.
Виглядає на те, що суди попередніх інстанцій не особливо намагались підійти до справи із начебто зниклими грошима ретельно, розглянути достеменні докази й установити істину. Між тим, надійність судової системи — одна з запорук сприяння бізнесу й захисту іноземних інвестицій у будь-яку компанію.
“Може бути, що рішення суду на користь клієнта некоректне, — каже колишній заступник голови НБУ Ярослав Солтис. — Звичайно, це негативно впливає на інвестиційний клімат. Якщо в Україні ухвалюють такі рішення, то вони негативно впливають на тих, хто хоче мати у власності банк чи бути акціонером банку”.
100% акцій Правекс Банку належать провідній у Єврозоні банківській групі Intesa Sanpaolo. Зараз банку загрожує стягнення на суму в майже 3 млн в іноземній валюті за рішенням суду, яке спирається на опосередковані докази без чіткого встановлення подій. Усе це відбувається на тлі стриманого інвестиційного попиту та падіння прямих іноземних інвестицій в Україні. Євроінтеграційні ж перспективи для успішного втілення потребують справедливої судової системи. Натомість ситуація з Правекс Банком загрожує стати небезпечним прецедентом, — на такі проблеми може наразитися будь-який банк, тож іноземні банки, які хотіли б працювати в Україні, задумаються, чи варто на це йти.
