Аналізуємо підсумки 969-го дня війни в Україні. Ситуація на фронті.
За вихідні значно погіршилася для ЗСУ ситуація у районі двох міст Донецької області – Селидове та Гірника.
Вчора українські військові повідомили, що росіяни перерізали всі дороги постачання під Селидовим, крім однієї. Судячи з карт, мова про трасу на Покровськ. Тобто багато в чому повторюється ситуація з Вугледаром.
Сьогодні боєць із позивним “Мучною” повідомив, що в Селидовому росині змогли просунутися як на півночі, так і в східній частині міста, а також посилюють вогневий контроль над ключовою дорогою до Покровська. Російські паблік пишуть, що йдуть їхні спроби з півдня вийти на цю трасу в районі Вишневого. За картами українського паблика Deep State, до цього села їм ще далеко. Росіяни ж публікують карти, якими бої йдуть вже на підступах до Вишневого.
Військові паблики з обох сторін пишуть, що російські війська просуваються одноповерховою забудовою Селидово, тоді як основний укріпрайон ЗСУ в місті спирається на центральні квартали багатоповерхівок (з іншого боку, до повноцінного штурму багатоповерхівок у тому ж Вугледарі справа не дійшла, оскільки ВСУ залишили місто під загрозою оточення).
“Настала наступна фаза у боях за місто, не дуже проста для нас”, – оцінив ситуацію український офіцер із позивним “Алекс”.
На південний схід, у Гірнику росіяни також мали просування. Причому як у самому місті, про що писали українські військові, так і на південь від нього із боку Зоряного. Зазначимо, що раніше Гірник штурмували лише з півночі. А тепер почнуть і з південного напрямку, що ускладнює становище ЗСУ у місті.
Російські паблики стверджують, що їхні війська контролюють третину забудови Гірника, а бої охопили половину міста. Україна цього не коментувала.
Якщо буде захоплено Гірника, це зробить уразливішою Курахівку, яку почнуть штурмувати з півночі. З півдня селище вже “підпирають” позиції РФ в Островському (там є загроза охоплення Курахівки із західного боку), а зі сходу бої йдуть у сусідньому Зоряному.
Захоплення Курахівки дозволить РФ зрізати велике вклинення ЗСУ у цьому районі, вирівняти фронт, приступивши вже до штурму та оточення ще одного міста – Курахового.
Другий важливий напрямок фронту – на південь від Куп’янська. Там росіяни практично вийшли на лівий берег річки Оскол через північну половину села Кругляківка, яке до цього кілька днів зазнавало посилених механізованих штурмів.
Це підтверджують і українські військові, а також телеграм-канали, близькі до ЗСУ. 18 жовтня українська військова розвідка заявляла, що вибила російські війська з Кругляківки. Але буквально наступного дня з’явилися дані, що росіяни знову увійшли до села.
Вихід на берег Оскола було давнім стратегічним завданням російських військ. Крім того, сама Кругляківка знаходиться біля переправи на правий берег річки та залізничної станції в Сеньковому – тобто тут розташований важливий логістичний вузол ЗСУ на південь від Куп’янська. Який тепер буде в ще більшій досяжності польової артилерії та FPV-дронів.
До обстрілу. Росіяни останнім часом стали більш масовано запускати “Шахеди” Україною – часом їх кількість перевищує сто, як було сьогодні. Також дрони стали атакувати не лише вночі, а й з ранку – сьогодні дрони завдали в цей час удару по Сумах.
Практично щодня йдуть удари балістикою по портах в Одесі та області, а також по Кривому Розі, де з суботи щоденні прильоти часом по два рази на день. Також не припиняються удари КАБами по Запоріжжю. Сьогодні там загинули двоє людей та 15 отримали поранення.
Були прильоти й у росії. У Брянську на вихідних дрони вразили завод із виробництва мікроелектроніки “Кремній Ел”.
Спочатку про це повідомляли українські паблики. Сьогодні у компанії підтвердили, що були атаковані виробничі та адміністративні корпуси. На заводі порушено енергопостачання та перервано технологічні ланцюжки. На підприємстві заявили, що ставлять завдання щодо якнайшвидшого відновлення виробництва електроніки.
Це підприємство обслуговує військово-промисловий комплекс РФ, виробляючи зокрема чіпи для систем ППО.
Остін у Києві та “план перемоги”
Сьогодні до Києва з неоголошеним візитом приїхав голова Пентагону Ллойд Остін. Він привіз 400-мільйонний пакет воєнної допомоги. Але навряд це було метою приїзду.
Напередодні українська влада заявляла, що очікується візит до України представників американської адміністрації – для детальнішого обговорення “плану перемоги” Зеленського. Невідомо, чи план обговорювався. Але очевидно, що приїзд Остіну безпосередньо пов’язаний з перспективами війни – на тлі ймовірної зміни влади в США.
Минулого тижня Байден обговорював те саме питання у Берліні з лідерами інших найбільших країн НАТО – Німеччини, Франції та Британії. Там, як пише західна преса, обговорювався саме “план перемоги”, а саме, перший пункт – запрошення до Альянсу, яке потрібне Україною ще до закінчення війни.
Жодних офіційних заяв за підсумками цих зустрічей не було. Але французька газета Le Monde стверджує, що Британія та Франція згодні задовольнити цю вимогу, а США можуть погодитися на неї у разі перемоги на виборах Камали Харріс. Проти ж зараз виступає Німеччина.
Зазначимо, що у Києві паралельно побував міністр закордонних справ Франції, який підтвердив, що Париж не проти запрошення України. Але залишається незрозумілим, чи справді ключовий гравець у цьому питанні – американці – готові піти на видачу запрошення Україні у разі перемоги демократів на виборах президента США.
Справа в тому, що ніхто, окрім Le Monde, про таку гіпотетичну згоду Байдена більше не повідомляв.
Крім того, цьому дещо суперечить поведінка американського президента, який досить демонстративно вирішив не зустрічатися із Зеленським спочатку під час “Рамштайну” (у результаті цю зустріч довелося скасувати), а потім і під час візиту до Берліна (хоча український президент був порівняно недалеко – у Брюсселі).
Причому цей “ігнор” від Байдена відбувся відразу після поїздки Зеленського до США та презентації там “плану перемоги”. Що багато хто трактував як неприйняття плану, про що активно писала західна преса.
Таким чином, на даний момент США, принаймні публічно, виступають проти видачі запрошення Україні вступити до НАТО. І ніде, окрім Le Monde, зворотного не затверджувалося.
Складність цього рішення для Америки та Заходу загалом зрозуміла. Якщо зараз, до закінчення війни, запросити Україну до Альянсу, навіть не приймаючи її фактично, це ставить хрест на перспективах завершити війну дипломатичним шляхом. Оскільки офіційна мета росії у цій війні – нейтральний та позаблоковий статус Києва. Враховуючи, що зараз російські війська володіють ініціативою і на фронті, Москва вимагатиме перед будь-якими потенційними переговорами за участю Заходу відкликати запрошення до Києва. Що для держав НАТО без втрати особи зробити буде неможливо.
Тобто якщо зараз прийняти Україну в НАТО, то перспективи будь-яких домовленостей у трикутнику Україна-Захід-Росія про припинення війни якщо і не оновляться повністю, то будуть вкрай проблематичними.
Що, не виключено, і є головною метою тих, хто порушує тему запрошення України до НАТО ще до закінчення війни.
Детальніше про те, чи запросять Україну до НАТО, ми розбиралися в окремому матеріалі.
“Ніхто не хоче до армії”. Проблеми з мобілізацією
На вихідних командування ЗСУ визнало, що темпи мобілізації пішли на спад.
Наразі середня чисельність одночасної підготовки новобранців у навчальних центрах становить 20 тисяч осіб. Ще кілька місяців тому ця цифра сягала майже 35 тисяч, повідомив представник Генштабу ЗСУ Василь Румак.
“Думаю, що це не таємниця, дещо знизилася ця цифра, тому що знизилася чисельність мобілізаційного ресурсу, який потрапляє до навчальних центрів”, – сказав Румак.
І хоча, за словами міністра оборони Умерова, кількість мобілізованих зросла в 2,5 рази після ухвалення нового закону про мобілізацію, ці цифри, зважаючи на все, до осені почали йти на спад.
Раніше про те, що кількість мобілізованих падає, незважаючи на ухвалений навесні закон, повідомляв секретар оборонного комітету Ради Роман Костенко. Та й щодо нещодавніх рейдів ТЦК також було видно, що план набору до армії швидше за все не виконується.
Це помітно за заявами українських військових. Головна проблема ЗСУ зараз не в дефіциті зброї, а у нестачі людей, повідомив іспанській газеті El Pais анонімний представник Міноборони.
“Ніхто не хоче йти в армію. Бригади кажуть нам, що вони не можуть провокувати ротацію, що вони виснажені. Незабаром не буде людей, з якими можна було б воювати”, – заявив співрозмовник.
Про те ж журналістам відкрито заявили представники всіх чотирьох бригад, які захищають Курахове. Вони прогнозують швидке падіння міста і загалом похмуро оцінюють подальшу перспективу воєнних дій через брак поповнення.
“Чому ми йдемо назад? Тому що ми не маємо ротацій, ми не відпочиваємо, ми деморалізовані”, — каже офіцер Шкода з 46-ї бригади. Військові говорять про проблему СЗЧ та дезертирство. Наприклад, у Кураховому 116-а бригада ТРО відмовилася виконувати наказ та її перекинули до Сум.
Також солдати критикують насильницьку мобілізацію, яка, на їхню думку, відлякує потенційних добровольців, котрі не хочуть опинитися на передку без достатньої підготовки. За їх визнанням, багато хто примусово мобілізований відмовляється виконувати наказ або дуже швидко гине.
Через це військові проводять на позиціях без ротації та відпочинку по три місяці. Ще рік тому це був максимум місяць, а першого року війни були ротації кожні чотири дні. У росіян зараз перевага одна до трьох, вони “краще підготовлені та адаптовані до цієї війни, ніж раніше”.
Про катастрофічну кількість відмовників через те, що мобілізують людей, які насильно не бажають воювати, повідомив політтехнолог Гайдай.
“Мої знайомі, які перебувають зараз на фронті, і це в основному командири підрозділів, кажуть, що ті, хто прибуває завдяки такій мобілізації, це небоєздатний баланс для них. З 25 осіб у бій може піти лише один. Решта – це потенційні дезертири, це хлопці, які першими гинуть. Це ті, хто нашу обороноздатність не підвищує”, – розповів він.
Влада ж, схоже, не бачить іншого виходу як посилювати процес мобілізації. У суботу Сухопутні війська ЗСУ пригрозили медіа кримінальними справами за публікацію відео з примусовою мобілізацією.
“Спекулятивні дії в інформаційному просторі, які полягають у прямих звинуваченнях нібито незаконних діях представників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, перевірятимуть правоохоронні органи”, – заявили у Сухопутних силах.
Услід нардеп від “Слуги народу” Олександр Федієнко заявив, що в Україні заводитимуть кримінальні справи на користувачів телеграм-чатів, які повідомляють про місця роботи ТЦК. За його словами, правоохоронці будуть перебувати у таких чатах та обчислювати користувачів за номерами телефонів.
Ще один напрямок посилення мобілізації – фактична зупинка бронювання.
У додатку Дія до 15 листопада закрили послугу бронювання працівників від мобілізації. Повідомляється, що до цього моменту триватиме аудит заброньованих військовозобов’язаних.
Раніше ЗМІ писали, що Кабмін припиняє бронювання від мобілізації.
Але у Міноборони це спростовували. Перший заступник міністра оборони Іван Гаврилюк повідомляв, що до 15 листопада проводитимуть аудит “критичних” підприємств, але зупиняти бронювання працівників у цей час не будуть.
Але, як бачимо, де-факто бронювання припинили.
Тим часом адвокати повідомляють, що військовозобов’язані, які оновили, згідно з новим законом про мобілізацію, свої персональні дані до 17 липня, стали отримувати в додатку “Резерв+” повідомлення про те, що їм необхідно з’явитися в ТЦК, оскільки були виявлені порушення правил військового обліку.
Як заявляє адвокат Роман Симутін, його клієнтам, які встановили “Резерв+” та спочатку отримували повідомлення, що їх дані успішно оновлено, стали надходити повідомлення наступного змісту: “Виявлено порушення правил військового обліку. Будь ласка, зверніться до ТЦК за місцем реєстрації або проживання для уточнення даних”.
“Якщо чесно, то це найбільша афера ТЦК, яку тільки бачив, звичайно, після МММ, – пише адвокат, – Відправлення повідомлення до мобільного додатка “Резерв+” про виявлення порушення правил військового обліку, для усунення яких необхідно звернутися до ТЦК, відображається як у мобільному додатку, який чоловік показує працівникам ТЦК або поліцейським, так і в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів та в базі “Оберіг”, за якою працівники ТЦК у громадських місцях та на блокпостах перевіряють стан військово-облікових даних військовозобов’язаних. факт, що чоловік сумлінно і своєчасно уточнив свої персональні дані, вже не матиме значення. правил військового обліку, для усунення яких було необхідно звернутися до ТЦК, але він не звернувся. Наступний крок у цій афері – затримання та примусове доставлення чоловіка до ТЦК”.
Адвокат Ростислав Кравець підтвердив, що ТЦК масово мобілізують тих, хто своєчасно оновив дані, але не з’явився на ВВК.
У такому разі ТЦК відправляють військовозобов’язаних на медкомісію, а тих, що пройшли ВВК, далі у навчальні центри. За словами адвоката, у своїй практиці він все частіше стикається з ситуаціями, коли тільки прийшов порядок оновити дані, людина йде до ТЦК, де її одразу мобілізують.
Вибори у Молдові. Криза “євромагнетизму”
Учора у Молдові відбулися президентські вибори, а також пройшов референдум про те, чи потрібно включати до конституції країни пункт про прагнення Євросоюзу.
Результати цих голосувань виявилися несподівано поганими для чинного президента Майї Санду.
Головне – фактично провалився референдум на підтримку євроінтеграції. Санду була абсолютно впевнена в позитивному результаті і хотіла використати його, в тому числі і як піар-локомотив для власної передвиборчої кампанії.
Але сталося все зовсім інакше. За підсумком підрахунку 100% голосів прихильники євроінтеграції випереджають противників менш ніж на 1% – 50,46% за і 49,54% проти. Причому перевага з’явилася лише після обробки останніх кількох відсотків протоколів. До того попереду були супротивники ЄС.
Перевага на користь євроінтеграції вийшла лише за рахунок голосів діаспори. Більшість мешканців самої Молдови проголосували проти. А якщо брати Гагаузію, то там проти була переважна більшість (майже 95%).
Але, в будь-якому разі, вкрай невеликий відрив між так і ні підриває легітимність самого референдуму і, де-факто, не дозволяє говорити, що народ дав мандат на певний курс.
І тим більше його результати не можна трактувати як вотум довіри Санду. Скоріше це для неї провал і показник розчарування суспільства в її політиці.
Сама президент заявляє, що такі підсумки референдуму стали наслідком скуповування сотень тисяч голосів проросійськими силами. Але, по-перше, це ще треба довести (просто на слово Санду вірити мало хто буде, а опоненти вже трактують її звинувачення як спробу виправдати провал своєї ініціативи). А по-друге, виникає питання до самої команди президента – наскільки вона контролює ситуацію в країні, якщо така грандіозна купівля голосів взагалі стала можливою.
Вкрай непереконливий результат референдуму посилює негативний ефект для Санду і від другої проблеми – результатів президентських виборів. Санду не зуміла на них виконати своє основне завдання – перемогти у першому турі. Більше того, її головний суперник – кандидат від Соцпартії екс-генпрокурор Олександр Стояноглу, попри прогнози, набрав дуже пристойного результату. Що робить перемогу у другому турі 3 листопада для Санду непростим завданням.
Втім, розрив між нею та Стояноглу (42,45% проти 25,98%) все ж таки великий, а тому чинний президент, безумовно, має шанси на перемогу.
Проте, навіть у такому разі, як ми вже писали у нашому передвиборчому аналізі, вона отримає велику проблему на майбутніх наступних парламентських виборах, за підсумками яких визначиться, хто контролюватиме уряд країни.
Соціалісти, вивівши свого кандидата до другого туру, закріпилися як головна опозиційна сила. У тому числі головна і на проросійському політичному полі.
Відповідно, вони можуть стати центром тяжіння для більшості виборців цього спектру, консолідувавши їх та забезпечивши тим самим високу явку своїх прихильників на вибори.
Крім того, у виборах парламенту, найімовірніше, візьме участь і популярний мер Кишинева, колишній соціаліст Іон Чабан. Його партія може взяти значну частину центристського електорату, “відкусивши” його від нинішніх виборців Санду. І, за підсумками виборів, нову більшість зможуть сформувати соціалісти та партія Чабана. Плюс, можливо, й інші опозиційні політсили, які відбудуться до парламенту.
І якщо такий сценарій здійсниться, то Санду втратить контроль і над парламентом, і над урядом, який за Конституцією Молдови має більше повноважень, ніж президент.
Втім, на тлі важких для себе підсумків президентських виборів та референдуму, Санду може, заручившись підтримкою Заходу, “зіграти в Чапаєва” – звинуватити опозицію в роботі на Росію і просто заборонити чи не допустити до виборів найбільші опозиційні сили, налякавши їх лідерів кримінальними справами. Однак, для таких жорстких заходів Санду повинен мати повний контроль над ситуацією в країні та ефективний держапарат. Але наявність усього цього, судячи з того, як пройшов референдум, є великі сумніви.
У ширшому геополітичному контексті підсумки вчорашнього голосування у Молдові демонструє серйозне зниження для суспільств та еліт у пострадянських та східноєвропейських країнах привабливості ідеї інтеграції до ЄС, яка раніше сприймалася тут як великий приз та удача.
Молдова – лише один приклад. Є ще Грузія, влада якої увійшли до клінчу з євроструктурами і де чекають також дуже показові парламентські вибори наступної неділі.
В обох випадках на перебіг подій безумовно сильно впливає і росія, діючи через місцевих політиків. Причому такі політичні дії Москви значно ефективніші з погляду коригування курсу пострадянських країн, ніж військова сила, застосована в Україні, що максимально відштовхнуло країну від Росії.
При цьому фактор російсько-української війни також широко використовується лояльними Москві силами (особливо це яскраво видно в Грузії) для проведення лінії “якщо буде жорстко прозахідноєвропейський та антиросійський курс, то у нас буде війна як і в Україні”.
Експерти говорять про послаблення “європейського магнетизму”.
“Ми стали свідком важливого повороту на Сході Європи. При переході до демократії в Центральній та східній Європі у 90-ті тамтешні політично еліти виходили з того, що вони можуть боротися за владу та поступатися її один одному, але це суперництво відбувається на твердому фундаменті європейського. вибору більшості народу І справді, так було у Польщі, Чехії, Угорщині, Словенії, Румунії, Болгарії, навіть Хорватії, там зміна партій при владі не означала зміну генерального напряму розвитку. так у Туреччині, Сербії, Молдові, Грузії, Вірменії, Білорусі, і до війни та анексій 2014 року могло бути не так навіть в Україні. Ніде тут європейський вибір не є платформою, на якій іде політична боротьба. там, де, як у Грузії, він уже записаний у конституцію. Просто в Молдові, де він здавався само собою зрозумілим, це видно різкіше., що європейський політичний магнетизм, сила тяжіння європейського поля слабшає з часом та відстанню. Це привід для великої європейської рефлексії”, – пише експерт Берлінського центру Карнегі Олександр Баунов, коментуючи підсумки виборів та референдуму у Молдові.
Джерело: ctrana.news
