В Україні щодня силові структури звітують про затримання людей за звинуваченням у роботі на росію. Їх можна розділити умовно на дві категорії: “колаборанти” та “держзмінники”. Перших звинувачують у співпраці із російськими військами, коли вони захоплювали українські населені пункти.
Другі, як правило, звинувачуються у роботі на російські спецслужби. І тих, і інших українська влада почала з недавніх пір утримувати у спеціалізованих зонах.
При цьому західні ЗМІ та правозахисники вже звертають увагу, що широке трактування поняття “колаборант”, що застосовується в Україні (коли в такі записують і тих, хто працював у комунальних службах під час окупації, і тих, хто роздавав гуманітарну допомогу) суперечить міжнародному гуманітарному праву.
Також надходять відомості про застосовуване насильство щодо засуджених у місцях позбавлення волі.
При цьому знущання з ув’язнених – це проблема не тільки “колаборантських” в’язниць, про що “Країна” нещодавно випустила докладний матеріал . Це проблема багатьох колоній України.
“Країна” розбиралася, кого в Україні заарештовують за “проросійськими” статтями і в яких в’язницях вони сидять.
Терміни для вчителів та електриків
Великий матеріал про людей, яких СБУ відправила до в’язниці за колабораціонізм, нещодавно випустила британська Бі-бі-сі.
Видання наводить історію Тетяни Потапенко, яка сидить у колонії неподалік Дніпра. Там 62 засуджені за співпрацю з РФ відокремлені від інших арештантів. Загалом засуджених за статтею за колабораціонізм в Україні близько двох тисяч. При цьому порушено близько дев’яти тисяч справ.
Тетяну звинуватили у роботі на РФ під час окупації Лимана на Донеччині. Жінка каже, що вона допомагала доставляти гуманітарку та дрова людям, які опинилися під владою російської армії.
“Зима закінчилася, у людей не було їжі, комусь треба було вступитися. Я не могла залишити цих людей похилого віку. Я виросла серед них”, – заявила вона.
“Я не співпрацювала з ними добровільно. Я пояснювала, що інваліди не мають доступу до ліків, яких вони потребують. Хтось зняв мене на відео і розмістив його в мережі, і українські прокурори використовували його, щоб стверджувати, ніби я працювала на них”, – розповідає Тетяна.
Як доказ її роботи на росіян прокурори навели підпис на російських документах, але жінка каже, що це було потрібно, щоб вижити. Провину в суді вона не визнала, хоча це допомогло б їй знизити строк до п’яти років ув’язнення.
У Центрі прав людини “Зміна” у Києві підтвердили виданню, що закон, який запроваджує покарання за колабораціонізм, складений так, щоб людина відповідала за будь-яку допомогу окупантам – навіть якщо вона ніяк не зашкодила національній безпеці України. Куди, виходить, підпадають і суто гуманітарні дії – наприклад, продаж ним товарів чи співробітництво для отримання гуманітарної допомоги.
Видання зазначає тенденцію, що за ґрати рідше потрапляють ті, хто чинить серйозніші злочини: наводить удари, зливає секретну військову інформацію або організовував “референдуми”. А ті, кому висуваються менш серйозні звинувачення, часто опиняються у в’язниці.
Ще одна схожа справа у шкільного директора, якого ув’язнили за те, що він прийняв російську навчальну програму. Адвокати підсудного заявляли, що російську програму він формально справді прийняв, але вчити за нею не став.
На Харківщині директора стадіону засудили до 12 років ув’язнення за те, що він продовжував влаштовувати там матчі під час російської окупації. Адвокати стверджують, що він організував лише два товариські матчі між місцевими командами.
З точки зору ООН, ці вироки порушують міжнародне гуманітарне законодавство. Як мінімум третина таких вироків, винесених в Україні з початку війни у лютому 2022 року до кінця 2023 року, позбавлена законних підстав, заявив голова наглядової місії ООН з прав людини в Україні Даніель Белл.
Белл стверджує, що спроба заробити на життя навіть в окупації є законним правом людини, і вона не завжди збігається з активним колабораціонізмом.
“Є безліч прикладів, коли люди діяли під тиском або виконували певні функції, щоб просто вижити”, – каже вона.
Схожа історія була з електриком із Лимана Дмитром Герасименком, який допомагав відновлювати електрику у місті після того, як туди увійшли російські війська.
“На той час люди жили без електрики вже два місяці”, – згадує він. А Дмитро вже 10 років працював електриком. І коли росіяни запропонували добровольцям відновити подачу електроенергії, він зголосився допомогти.
“Людям треба було якось виживати, — каже Дмитро. — Мені сказали: мовляв, або ця робота, або ніяка. Я побоявся відмовитися, щоб мене потім не переслідували”.
“Для Дмитра та Тетяни радість з нагоди звільнення міста виявилася недовгою. Коли Україна повернула Лиман під свій контроль, співробітники СБУ викликали їх на допит. Після того, як він зізнався в тому, що постачав електрику окупантам, Дмитро швидко отримав вирок із відстрочкою виконання та забороною працювати електриком у державному секторі на 12 років”, – пише видання.
Втім, українська влада не налаштована пом’якшувати закони.
“Ви або з нами або проти нас”, – наводить Бі-бі-сі слова одного з депутатів, який працював над проектами законів про відповідальність колаборантів.
Перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності Андрій Осадчук також категорично не згоден з тим, що цей закон порушує Женевську конвенцію, хоч і припустив, що він може потребувати доопрацювання.
“Наслідки надзвичайно суворі, але це і не звичайний злочин, ми говоримо про життя та смерть. Нам потрібно будувати Україну на звільнених територіях, а не догоджати комусь у зовнішньому світі”, – заявив він Бі-бі-сі.
Таємниці 101-ї зони
Друга основна стаття, за якою залучають за злочини, пов’язані із сприянням РФ, – це держзрада. Вона більш тяжка, ніж у колаборантів, і передбачає термін понад 10 років позбавлення волі.
Втім, засуджені за обома статтями, як дізналася “Країна”, часто потрапляють в одну й ту саму колонію – 101 у селищі Кам’яне на схід від Запоріжжя. Вона розташована лише за кілька десятків кілометрів від лінії фронту.
Цю колонію було вирішено передати під заселення тих, хто засуджений саме за “проросійськими” статтями. Раніше вона була в’язницею суворого режиму для тих, хто вчинив тяжкий злочин уперше. З початком війни її евакуювали, але від бомбардувань заклад не постраждав. І з грудня 2023 року колонію зробили спеціалізованою – для засуджених за статтями за колабораціонізм та держзраду (що дозволило не змінювати профіль в’язниці, оскільки ці злочини також вважаються тяжкими).
Зараз там утримується близько 200 осіб. У березні у зоні побували журналісти українських телеканалів, яким охорона дала зрозуміти, що ув’язнених за вказаними статтями в інших зонах били, тому було вирішено зібрати їх у окремій в’язниці.
Телеканал взяв інтерв’ю із трьома ув’язненими. Першим з них виявився одесит Олег Бєляєв, який вивісив російський прапор із написом “Одеса – російське місто” на одному з одеських дахів у серпні 2022 року. Також він ставився за вербування людей за завданням ФСБ.
Сам Бєляєв – учасник одеського Антимайдану з 2014 року – каже, що залишився в Одесі і не поїхав раніше, бо його “попросили залишитися”, щоб “нагоді в потрібний час”.
Розмовляючи з журналістом, Бєляєв заявив, що “каюсь у тому, що не встиг зробити більше”.
“Мені дуже шкода, що все почалося не 2014-го, а дуже пізно — 2022-го”, – додав він.
Другий співрозмовник – Вадим Джантеміров, який приїхав до Мелітополя і влаштувався там у російську “поліцію”. Він каже, що “виконував роботу з охорони правопорядку, нікого не катував, не бив” та не розуміє, за що його засудили. За словами Джантемірова, йому потрібна була робота, а росіяни платили в еквіваленті однієї тисячі доларів.
Він каже, що вбивств українців росіянами він не бачив, але визнає, що були випадки тортур. При цьому сам Джантеміров каже, що йому каятися нема в чому.
Третій ув’язнений – 18-річний Володимир із Бахмута. Затримали його ще у 16 років. Йому дали десять років колонії за звинуваченням у наведенні ракет та співпраці з ФСБ. Володимир каже, що працював не за гроші, а щиро чекав на прихід “ДНР”.
Також у репортажі розповідалося, що ув’язнених “перевиховують” на уроках української мови та історії, читають їм лекції про патріотизм.
У той же час люди, які побували в таборі, змалювали “Країні” дещо іншу картину. Вони розповідають, що у зоні практикуються регулярні побиття з боку адміністрації – у рамках примусу до співпраці.
Як правило, новоприбулих відправляють на найбрудніші роботи, які вважаються серед тюремного контингенту “ганебними”: прибирати туалети або чистити смітники. Ця та інша важка праця – візитна картка цієї зони, як заявляють співрозмовники.
Наприклад, зеків змушують по 12 годин на день без перерви плести руками колючий дріт. Люди скаржаться на те, що у них через це проблеми зі спиною та постійно поранені руки. Охоронці забороняють їм вставати та робити перерви.
Також зі старту новоприбулим заявляють, що вони зобов’язані робити все, що накаже тюремне начальство.
За відмову підкорятися йдуть побої – їх завдають підготовлені спортивного вигляду чоловіки, які, як стверджують співрозмовники, не є охоронцями зони, а залучаються спеціально для таких “заходів”. Побиття для “нетямущих” можуть проводитися не рідше ніж раз на два дні.
Крім побиття, ув’язнених у 101-й ставлять на “розтяжки”, змушуючи по кілька годин стояти обличчям до стіни з розставленими ногами і притиснутими до стіни та піднятими догори руками. Також можуть змушувати годинами стояти під сонцем, що палить, розповів співрозмовник.
Крім того, багато ув’язнених стверджують, що їх “підставили” силовики.
“Представники українських силових структур шукають у соцмережах тих, хто, на їхню думку, дотримувався проросійських чи антимайданівських поглядів, а потім виходять на них, представляючись нібито співробітниками російських спецслужб, і пропонують співпрацю за гроші – повідомляти місця розташування українських військ або знімати наслідки прильотів. Деякі недалекі люди на це ведуться. Спілкування документується, а потім, на якомусь етапі, “російських агентів” затримують та звітують про “викриття” чергової ворожої агентурної мережі”, – розповідає один із колишніх ув’язнених, який спілкувався з підозрюваними та звинуваченими в держзраді.
Які наслідки можуть мати тортури та насильство у в’язницях
Офіційно випадки побиття та тортур у 101-й колонії не підтверджувалися.
Проте правозахисники кажуть, що побиття та тортури загалом в українських колоніях поставлено на потік. Нещодавно великий скандал викликало викриття насильства над ув’язненими у Божківській виправній колонії Полтавської області, з приводу чого ГБР порушило кримінальну справу.
Але, як писала “Країна”, правозахисники та самі в’язні зазначають, що цей випадок – лише вершина айсберга. Проблема має масовий характер.
Причому найчастіше ув’язнених б’ють і катують для того, щоб вимагати з них гроші. У цьому сенсі українські в’язниці вже давно стали “дійними коровами”, які дають прибуток і криміналітету, і адміністрації.
З початком вторгнення, коли судова система стала “слухнянішою”, правоохоронці почали використовувати загрозу відправки до в’язниці, щоб вимагати гроші з бізнесу.
Все це, як вважають експерти, може дати додаткові аргументи європейським судам для відмови Україні в екстрадиції – хоча, як нещодавно зізнався Зеленський, Захід і так не видає Києву тих, кого звинувачують у різних злочинах.
Справді, за останній рік було вже багато випадків, коли європейські суди відмовляли Україні в запитах на екстрадицію.
“Випадки насильства в українських в’язницях поповнюють “скарбничку” НП, які змушують європейських правоохоронців ретельно зважувати всі за і проти, ухвалюючи рішення про екстрадицію на запит України. Це, безумовно, ще одна нагода замислитися для нашого міністра юстиції. Тому що якщо так піде далі, Україні взагалі не видаватимуть підозрюваних”, – говорить у коментарі “Країні” голова адвокатського об’єднання “Кравець та партнери” адвокат Ростислав Кравець.
Джерело: strana.today
