За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ щодо перегляду рішень стосовно протиправної заборони грального бізнесу
Справа № 2а-0770/791/12
Замість прийняття нового рішення, що могла зробити Велика палата, позивача направили на новий круг. Така вона доброчесність та ефективність захисту прав громадян.
Суд зазначив, що якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань: мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; не торкаються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; мають відношення лише до тривалості розгляду певної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).
Велика Палата вважає, що оскільки у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 перелічених випадків немає, то немає фактичних та юридичних передумов, які б унеможливлювали застосування такого заходу індивідуального характеру на виконання Рішення, як перегляд судових рішень.
Також Велика Палата вважає, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті фактичних обстави цієї справи можуть бути усунуті шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду задовольняє вимоги заяви позивачки лише в частині скасування рішень судів попередніх та касаційної інстанцій, але не знаходить підстав для задоволення доводів цієї заяви в частині постановлення нового судового рішення на користь заявлених вимог.
Справа № 2а-7273/10/2670
В цьому випадку Велика палата вирішила не направляти справу на новий розгляд, а залишити в силі рішення ОАСК.
Суд також зазначив, що якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань: мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру; не торкаються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень; не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява; мають відношення лише до тривалості розгляду певної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).
Велика Палата вважає, що оскільки у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 перелічених випадків немає, то немає фактичних та юридичних передумов, які б унеможливлювали застосування такого заходу індивідуального характеру на виконання Рішення ЄСПЛ, як перегляд судових рішень.
Велика Палата вважає, що констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи може бути усунуто шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Справа № 638/22396/14-ц
Велика палата в черговий раз зазначила, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.
Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ТОВ «Арма Факторинг» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_1 бути не міг.
Враховуючи викладене, Велика Палата вважає, що оспорюваний договір відступлення прав від 28 листопада 2014 року укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відтак правильно визнаний судом першої інстанції недійсним.
Постанова ВП-ВС про недотримання новим ВС прав особи та необхідність перегляду після ЄСПЛ
Справа № 826/18177/15
Велика палата зазначила, що як установлено у Рішенні ЄСПЛ та підтверджується матеріалами справи, суд касаційної інстанції не повідомив позивача ОСОБА_1 про відкриття касаційного провадження у справі, не направив копію касаційної скарги ДСА для реалізації права позивача на подання своїх заперечень. Отже, оскаржувану постанову належить визнати прийнятою з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства, зокрема вимоги про розгляд справи з дотриманням передбаченого статтями 7 і 10 КАС принципу рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Характер установлених ЄСПЛ процедурних порушень під час касаційного перегляду справи за позовом ОСОБА_1 , які лягли в основу його висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 розділу І Конвенції через недотримання принципу рівності сторін, ставлять під сумнів результат такого касаційного перегляду.
Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного, засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
З огляду на наведені правові норми, висновки ЄСПЛ та відсутність у Великої Палати процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог у справі, що розглядається, можна усунути шляхом скасування постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року та передачі справи на новий касаційний розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.
Справа № 922/88/20
Велика палата заплутавши всіх та заплутавшись сама зазначила, що у цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «Спецпроект» від 26 липня 2018 року, який підтверджує факт відчуження (продажу) ОСОБА_6 власних корпоративних прав ТОВ «Спецпроект» на користь ОСОБА_3 , який, на думку позивачки, не відповідає положенням статті 203 Цивільного кодексу України щодо наявності вільного волевиявлення учасника правочину. ОСОБА_1 просить визнати недійсними і наступні договори купівлі-продажу 100 % частки в статутному капіталі цього товариства та відповідні рішення загальних зборів учасників ТОВ «Спецпроект», а також скасувати записи в Реєстрі щодо ТОВ «Спецпроект».
За таких обставин, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним договору щодо відчуження (продажу) ОСОБА_6 100 % частки в статутному капіталі ТОВ «Спецпроект» на користь ОСОБА_3 , усіх наступних правочинів щодо цієї частки, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Спецпроект», а також про скасування записів в Реєстрі, позивачка прагне змінити розподіл часток у статутному капіталі ТОВ «Спецпроект» для відновлення становища, яке існувало до виконання спірних договорів. Звідси у цій справі існує спір, що виник з правочинів щодо часток у ТОВ «Спецпроект».
Велика Палата звертає увагу на те, що між сторонами оспорюваних правочинів – ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відповідно не існувало сімейних чи спадкових правовідносин. Отже, як оскаржуваний договір, укладений ОСОБА_6 з ОСОБА_3 , так і наступні договори щодо подальшого відчуження частки в статутному капіталі ТОВ «Спецпроект», не є правочинами у сімейних чи спадкових правовідносинах.
Тому, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними правочинів щодо часток у товаристві, визнання недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Спецпроект», а також про скасування записів в Реєстрі згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України мають розглядатися господарським судом.
Справа № 916/3146/17
Це рішення демонструє як безкарно ФГВФО та його уповноважені особи витрачають мільйони гривень на судовий збір замість виплат грошей вкладникам.
Рішення дуже цікаве і говорить про можливість невиконання рішення суду про стягнення заборгованості у разі подальшого позасудового стягнення на предмет іпотеки.
Велика палата зазначила, що спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість. Потім суди у цій же справі встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня, отже стягненню не підлягає.
Таким чином, заявлені ПАТ «Імексбанк» у цій справі № 916/3146/17 вимоги про відновлення реєстрації іпотеки, яка забезпечувала основне зобов`язання, фактично є спробою ревізії судових рішень в іншій справі № 916/1387/15-г.
Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду із цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.
Справа № 916/617/17
Чергове рішення з доволі вільною трактовкою законодавства та неврахуванням дії Закону України “Про відновлення кредитування” у часі. Відразу по рішенню розумієш, що особа зовсім не враховує наслідки того, що прийняла.
Велика палата зробила наступні висновки:
1. На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 Господарського процесуального кодексу України. У цьому випадку приписи статті 334 Господарського процесуального кодексу України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
2. У разі смерті фізичної особи – сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні.
Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника.
3. Наявність у спадкодавця статусу фізичної особи – підприємця не впливає на можливість заміни боржника (як сторони у справі, так і сторони виконавчого провадження) його правонаступником – фізичною особою.
4. При вирішенні питання про заміну учасника справи та заміну сторони виконавчого провадження судам необхідно встановити коло всіх спадкоємців померлого боржника, які прийняли спадщину (за законом або за заповітом).
5. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (частини друга та третя статті 1281 Цивільного кодексу України). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті 1281 Кодексу).
6. При вирішенні питання заміни учасника справи правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України та заміни сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 цього ж Кодексу у разі смерті фізичної особи (боржника, відповідача) судам перш за все необхідно з`ясувати коло всіх спадкоємців померлої особи, а також встановити, чи пред`явлено кредитором вимоги до спадкоємців боржника.
7. Не визначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 Цивільного кодексу України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
8. Вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження в порядку статті 334 Господарського процесуального кодексу України суд може лише після виконання кредитором вимог, встановлених статтею 1281 Цивільного кодексу України. Водночас стаття 1281 Цивільного кодексу України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц).
Звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема, із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження слід розглядати як пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 Цивільного кодексу України.
10. Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов`язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
Справа № 695/2665/16-ц
Приємно читати рішення, що підготовлені професійними суддями з досвідом, які не змінюються в залежності від температури та фази місяця.
Велика палата зазначила, що кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної у формі кооперативу, правовідносини з питань участі членів кооперативу в управлінні кооперативом та обранні органу управління належать до юрисдикції суду, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб`єктивних прав та обов`язків як членів кооперативу з управління юридичною особою, так і органів управління юридичної особи, тому такі питання не є внутрішньостатутною діяльністю.
Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини – це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Відповідно до пункту 4 статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Справа № 683/351/16-ц
Велика палата зазначила, що кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної у формі кооперативу, правовідносини з питань участі членів кооперативу в управлінні кооперативом та обранні органу управління належать до юрисдикції суду, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб`єктивних прав та обов`язків як членів кооперативу з управління юридичною особою, так і органів управління юридичної особи, тому такі питання не є внутрішньостатутною діяльністю.
Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини – це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Відповідно до пункту 4 статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Відповідний правовий висновок викладений у декількох постановах Великої Палати Верховного Суду, наприклад, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 922/80/18 та інших.
Відповідно до статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України.
За таких обставин можна зробити висновок, що споживча кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної товариством у формі кооперативу. Правовідносини зі звільнення, припинення повноважень голови правління споживчого товариства підпадають під юрисдикцію суду і не є внутрішньою діяльністю кооперативу.
Якщо Статутом передбачено підстави звільнення, усунення від виконання своїх повноважень одним з органів управління кооперативом, такі спори мають розглядати в залежності від причини звільнення, зазначеної у відповідному рішенні компетентного (уповноваженого) органу.
З урахуванням висновку Конституційного Суду України, наданого у вказаному рішенні у справі №1-2/2010, можна зробити висновок, що посилання компетентного органу у рішенні про звільнення на статтю 99 ЦК України, як на підставу звільнення чи зазначення інших підстав, які передбачені у Статуті, може свідчити про реалізацію органом управління своїх корпоративних прав. Зазначення в рішенні про звільнення органу управління кооперативом, на якого поширюються у повному обсязі гарантії трудового законодавства, конкретної підстави, передбаченої КЗпП України, крім посилання на пункт 5 статті 41 КЗпП України, свідчить про цивільну юрисдикцію спору відповідно до вимог статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, чи статті 19 ЦПК України в чинній редакції.
Щодо звільнення позивача під час тимчасової непрацездатності, то вказані вимоги не можуть бути розглянуті Великою Палатою Верховного Суду, оскільки вона в цьому випадку діє як касаційний суд цивільної юрисдикції. Разом з тим вказаний спір має розглядатися за правилами господарського судочинства і по суті спору висновок повинен зробити належний суд, яким є господарський суд.
Постанова ВП-ВС про можливість припиненим права користування житлом бувшого члена сім`ї
Справа № 447/455/17
Саме з таких рішень суддям з трирічним стажем треба брати приклад і розуміти, що в Україні не існує і не може існувати прецедентного права, кожна справа індивідуальна і повинна саме так вирішуватись вивчаючи всі аспекти спору. Також в цій справі дуже виважено застосована й практика ЄСПЛ на відміну від більшості інших справ.
Велика палата зазначила, що спір виник з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких – ОСОБА_1 житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя – ОСОБА_2 вселився до цього будинку як член сім`ї власника і продовжує користуватися ним і після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та припинення сімейних відносин, що унеможливлює користування житлом його власницею – ОСОБА_1 та малолітньою дитиною, яка залишилася проживати разом із матір`ю.
Велика Палата врахувала вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненим права користування спірним будинком на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції. Вважає, що припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, ОСОБА_2 має постійне зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , спірний житловий будинок має дві житлові кімнати, в одній з яких проживає син сторін, якому на час перегляду справи у касаційному порядку виповнилося 13 років, вона з дитиною змушена проживати у батьків, оскільки окрім спірного житлового будинку іншого житла не має, однак змушена забезпечити належні житлові умови не лише для себе, але і для малолітнього сина, який проживає разом з нею.
Разом із тим, встановивши, що права позивачки порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права, як власниці житлового приміщення, гарантовані також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати син, тому відповідач як колишній член її сім`ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім`ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку.
Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.
Справа № 917/1964/19
Велика палата в чергове позбавила зацікавлену сторону судового захисту. Сторона навела в чому полягає порушення її права, однак судді вважають, що цим повинен займатись уповноважений орган і саме його бездіяльність потрібно оскаржити. Кінець кінцем така позиція суддів призводить до повного нехтування правами громадян і неможливості їх захисту.
Велика палата зазначила, що повідомлення про планову діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля, не є актом господарюючого суб`єкта, а є документом виключно інформаційного характеру про намір суб`єкта господарювання провадити плановану діяльність та оцінку її впливу на довкілля.
Отже, Велика Палата зазначає, що встановлена правова природа повідомлення про планову діяльність унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів; суб`єктивне бачення позивачем порушення свого цивільного права внаслідок оприлюднення (повторного) повідомлення відповідача про планову діяльність не може свідчити про наявність фактичного спору між сторонами справи, а відтак і самостійного цивільного права позивача, яке потребує захисту шляхом звернення з позовом у такий спосіб.
Питання належного виконання відповідачем вимог закону щодо дотримання процедури з оцінки впливу на довкілля планової діяльності знаходяться поза зобов`язальними відносинами сторін справи і підлягають державному контролю зі сторони уповноваженого органу в порядку, визначеному чинним законодавством. Позаяк позивач не позбавлений права на оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності уповноваженого органу державної влади у процесі здійснення оцінки впливу на довкілля за таким повідомленням відповідача про планову діяльність.
З огляду на викладене Велика Палата дійшла висновку, що заявлені у справі вимоги не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду, адже зі змісту вимог не вбачається наявності між сторонами справи юридичного спору в розумінні статті 124 Конституції України.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд рішень ЄСПЛ за жовтень 2020 року
Серед іншого, практика ЄСПЛ містить відповіді на питання, чи було порушено Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, якщо:
✅ особу тримали під вартою після того, як її виправдав суд першої інстанції (I.S. v. Switzerland);
✅ працівники поліції спровокували осіб до вчинення злочину, а отримані в такий спосіб докази не були визнані недопустимими (AKBAY AND OTHERS v. Germany);
✅ розглядаючи справу про визначення опіки між батьками, суд не з’ясував думку дитини і не призначив представника для захисту її інтересів (C v. Croatia);
✅ у школі було проведено релігійний обряд освячення класу, один із учнів якого сповідував іншу релігію (PEROVY v. Russia);
✅ заявницю звільнили за те, що вона розповіла про корупцію в органах прокуратури у своєму відкритому листі до Генеральної прокуратури (GORYAYNOVA v. Ukraine);
✅ суддя, розкритикувавши звіт про свою роботу, складений іншим суддею, був притягнутий до дисциплінарної відповідальності (GUZ v. Poland);
✅ поліція перевищила межі своїх повноважень під час обшуку організації із захисту прав представників ЛГБТ-спільноти (AGHDGOMELASHVILI AND JAPARIDZE v. Georgia);
✅ заявницю відкликали з посади дипломатичного представника за кордоном у зв’язку із вагітністю (NAPOTNIK v. Romania).
Окремо в огляді наведено коротку інформацію щодо всіх рішень, ухвалених у справах щодо України.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Рада адвокатів України
- та в Instagram: АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
