За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 819/3118/13-а
Ця справа дуже цікава з огляду на те, що ЄСПЛ об’єднав кримінальні та адміністративні справи зазначивши у справі «Кочура та інші проти України» що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень. Хоча в цьому випадку мова йде про адміністративний процес.
Велика палата зазначила, що у випадку, що розглядається, ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог розумності строку розгляду справ та відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, у зв`язку із чим ФГ «Трибухівське» було присуджено компенсацію на відшкодування моральної й матеріальної шкоди, судових та інших витрат в розмірі 500 євро.
При цьому Рішення не містить указівок на порушення національними судами при розгляді справи ФГ «Трибухівське» положень законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.
Зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухваленні Рішення, тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.
Наслідки судових рішень, про перегляд яких ставиться питання в заяві ФГ «Трибухівське», не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв`язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».
Таким чином, ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи не відновить порушеного права заявника на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
У цій справі обов`язок держави виплатити ФГ «Трибухівське» компенсацію в розмірі 500 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені Рішенням порушення Конвенції.
Справа № 662/397/15-ц
Дуже ретельно й професійно виписана постанова на відміну від суддів трьохрічок. Суду потрібно розуміти, що права потрібно ефективно захищати, а не вигадувати підстави для відмови у позові нібито у зв`язку з посиланням не на ті норми права.
Велика палата зазначила, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави – учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову – це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову – це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак – порушенням статті 6 Конвенції та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.
Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Справа № 550/936/18
В частині можливості касаційного оскарження я вважаю висновки вірні, а от в частині витрат на правову допомогу не можу погодитись. З таким підходом більшості суддів Верховного суду та й Великої палати взагалі не потрібно сплачувати заробітну плату. Просто немає за що. Неповага суддів до роботи адвокатів закінчиться дуже неприємно.
Велика Палата вважає, що якщо в касаційній скарзі оскаржується ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині стягнення судових витрат, після її перегляду в апеляційному порядку, така касаційна скарга є касаційною скаргою саме на ухвалу про закриття провадження у справі в частині її висновків щодо стягнення судових витрат, яка відповідно до пункту 15 частини першої статті 353 та пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України підлягає касаційному оскарженню.
У положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Задовольняючи частково апеляційну скаргу позивача та зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу з 8 500 до 1 000 грн, суд апеляційної інстанції виходив з принципів співмірності, розумності та справедливості, пославшись на те, що рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на те, що приватний нотаріусПолтавського районного нотаріального округу Лугова Л. П. усвідомлювала, що вона в цій справі є неналежним відповідачем, оскільки не здійснювала реєстрації змін до спірного статуту на підставі оспорюваного рішення, а посвідчення нею підписів учасників фермерського господарства є правомірним.
Вказане свідчить про те, що рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги, в тому числі такого обсягу часу, який зазначений адвокатом в акті виконаних робіт як витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Справа № 910/2388/20
Дуже цікаве рішення з огляду на те яким чином хотіли продати частку у товаристві та фактично її віддали за безцінь. Цікаво подивитись на тих юристів, які запропонували таку схему.
Велика палата зазначила, що те, що спір про недійсність договору виник між двома фізичними особами, не змінює його правової природи як спору з правочину щодо частки в статутному капіталі товариства, розгляд якого віднесено до юрисдикції господарських судів відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.
61. Для вирішення питання щодо юрисдикції таких спорів не має значення, чи набула особа, на користь якої відчужено частку, корпоративних прав в установленому законом порядку, як про це вказано в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 352/395/19.
62. Винятком із зазначеного правила є лише спори щодо правочинів у сімейних та спадкових правовідносин, тобто спори щодо дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
93. Учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі, якщо інше не передбачено корпоративним договором, стороною якого є такий учасник.
94. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Якщо статутом товариства з обмеженою відповідальністю не встановлено інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства, то відчуження частки товариства здійснюється з дотриманням порядку, визначеного у статтях 20, 21 Закону № 2275-VIII.
95. Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки на підставі частини п`ятої статті 20 Закону № 2275-VIII.
Справа № 925/929/19
Цікаве рішення, але не зрозуміло, чому суд не направив на новий розгляд для з`ясування виду використання земельної ділянки та підстав розірвання договору, про що просив прокурор. Не вірю, що це корупція, мабуть, суд все ж починає розуміти кого він повинен захищати.
Велика палата зазначила, що відповідно до статті 37 ЗК України приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.
36. Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33 – 37 ЗК України для такого виду використання.
37. Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.
39. Разом з тим, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.
Органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
52. Як установлено судом апеляційної інстанції, прокурор у 2018 році звертався до відділу у Жашківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, однак указаний орган не вчинив жодних дій щодо звернення до суду, тому прокурор правомірно подав позов до суду, проте позивачем мав зазначити відповідний орган Держгеокадастру.
Справа № 461/9578/15-ц
Велика палата зазначила, що відповідно до частини четвертої статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Проте нотаріальна форма згоди на отримання містобудівних умов та обмежень встановлена не законом, а локальними нормативними актами – рішеннями органів місцевого самоврядування. При цьому допускається засвідчення такої згоди директором комунального підприємства, що обслуговує житловий фонд. Сама по собі відсутність нотаріального посвідчення письмової згоди співвласника приміщення загального користування, а саме горища, не є підставою для скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень.
Справа № 914/1570/20
Чергове цікаве рішення. Велика палата зазначила, що положення ГПК України, ЦПК України, КАС України, які регулюють апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову, містять текстові розбіжності. Ці розбіжності не є такими, що зумовлюють різний зміст відповідної процесуальної дії залежно від юрисдикції спору, а застосування наведених вище процесуальних норм має бути однаковим як для господарського, так і для цивільного судочинства.
6.37. Сукупний аналіз наведених вище процесуальних норм вказує на те, що підлягають перегляду в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін.
6.38. Відповідно ухвали суду першої інстанції про відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову, а також постанови суду апеляційної інстанції, якими такі ухвали залишено без змін, касаційному оскарженню не підлягають.
6.44. Оскільки наведені в процесуальному законі критерії щодо можливості касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, не є чіткими та зрозумілими, при тому, що процесуальний інститут забезпечення позову має істотне значення для забезпечення можливості судового захисту та виконання судового рішення, то положення пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України слід тлумачити так, що постанова суду апеляційної інстанції, яка за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви містить висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
У касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.
Справа № 910/4998/20
Велика палата продовжує “уточнювати” свої фантастичні висновки та втручання в справи релігійних громад в Україні.
Суд зазначив, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
51. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
52. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
53. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.
Спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд рішень ЄСПЛ за квітень 2021 року
Серед інших справ ЄСПЛ з’ясував, чи буде дотримано вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо:
✅ припинити лікування особи, яка постійно перебуває у вегетативному стані без перспектив покращення її стану здоров’я (Parfitt v. the United Kingdom);
✅ звільнити від відбування покарання в порядку амністії особу за умови вчинення нею злочину проти життя і здоров’я іншої особи (E.G. v. The Republic of Moldova);
✅ відмовити дітям, яким не було проведено обов’язкових щеплень і які не мали протипоказань до вакцинації, в доступі до дошкільної освіти (VAVŘIČKA AND OTHERS v. The Czech Republic). З ґрунтовним аналізом як цього рішення, так і національної судової практики щодо обов’язковості вакцинації, здійсненим керівником департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, доктором юридичних наук Расімом Бабанли, можна ознайомитися за посиланням: cutt.ly/pmdy5sZ ;
✅ неналежно відреагувати на випадок булінгу учня вчителем у школі (F.O. v. Croatia);
✅ необґрунтовано засудити особу, яка використала пам’ятник для вираження своїх поглядів, не пошкодивши його (HANDZHIYSKI v. Bulgaria).
Окрім цього, як і зазвичай, огляд містить перелік рішень, ухвалених ЄСПЛ у справах щодо України.
Справа № 761/34739/20
Це наша справа. Дуже приємно, що суд апеляційної інстанції все ж дослухався до наших аргументі й захистив особу від неправомірних дій приватного нотаріуса та фінансової компанії.
Суд зазначив, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зупинення стягнення за виконавчим документом вирішує позовні вимоги по суті, оскільки такий вид забезпечення позову чітко передбачений цивільним процесуальним законом.
Так, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
У даній справі між сторонами виник спір щодо правомірності вчиненого приватним нотаріусом виконавчого напису щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Оскільки між заходом забезпечення позову і предметом позову існує безпосередній зв`язок, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, оскільки невжиття таких заходів може призвести до утруднення повернення сторін спору у попередній стан.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram: АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
