За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 310/2950/18
Верховний суд погодився з судами попередніх інстанцій, які зазначили, що відповідачі не підлягають виселенню без надання іншого житла, оскільки спірна квартира передавалась в іпотеку, була придбана як за кредитні, так і за власні кошти іпотекодавця, про що зазначено у договорі купівлі-продажу квартири.
Постанова ВП-ВС про скасування рішення ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності
Провадження № 11-253сап20
Це наша справа. Суддя, що оформив постанову дуже ретельно підійшов до її виготовлення й аргументування. У разі б залишення в силі цього рішення ВРП, будь-якого суддю можна було б притягнути до дисциплінарної відповідальності за суддівську помилку. Сподіваюсь це рішення дасть змогу ВРП переглянути свій підхід.
Суд зазначив, що оцінивши порушення ОСОБА_1 норм процесуального права як грубе, ВРП не навела мотивів відповідної оцінки дій судді, не врахувала всіх обставин, які мали істотне значення для цього, а відтак зазначені висновки відповідача не можуть вважатися обґрунтованими.
ВРП, констатуючи грубу недбалість судді, обмежилася посиланням на очевидність і зрозумілість правових норм, що підлягали застосуванню, безспірність допущених ОСОБА_1 порушень, а також його значний досвід роботи в галузі права й на посаді судді.
Однак, по-перше, очевидність та зрозумілість правових норм не є ознакою, за якою їх порушення автоматично стає грубим.
По-друге, мотивування цієї ознаки лише безспірністю факту недотримання закону є явно недостатнім, оскільки залишається поза увагою характер порушення (тяжкість, ступінь потенційного негативного впливу на права та свободи людини тощо).
По-третє, вести мову про грубу недбалість як ознаку суб`єктивної сторони дисциплінарного проступку можна лише після встановлення ознаки об`єктивної сторони, тобто грубого порушення закону в поєднанні з його наслідками.
74. Велика Палата раніше в своєму рішенні зазначала, що істотні негативні наслідки мають полягати не в самому по собі неправильному застосуванні суддею положень закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні в результаті цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди. Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі (див. постанову від 21 січня 2021 року? ?у провадженні № 11-260сап20).
75. В актах ВРП також наголошується на необхідності встановлення причинового зв`язку між порушеннями і завданою шкодою. Так, у рішенні Першої Дисциплінарної палати ВРП № 33/1дп/15-21 від 13 січня 2021 року «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_7 » правильно зазначено, що такий зв`язок має бути прямим, неминучим та самостійно зумовленим порушенням норм процесуального права.
87. З огляду на зазначене ВРП, оцінивши порушення у зв`язку з проведенням експертизи попереднього стану земельної ділянки як істотний негативний наслідок дій ОСОБА_1 , мала аргументувати власний висновок про те, що невиконання чи неналежне виконання експертами вимог закону й ухвали слідчого судді в частині способу дослідження є необхідним, прямим і безпосереднім результатом прийняття суддею цього рішення за межами своїх визначених законом повноважень. Адже за відсутності такого зв`язку дисциплінарна відповідальність скаржника за проступок, поставлений йому за провину, виключається. Оспорюваний акт відповідних аргументів не містить, як і обґрунтування того, що за умови призначення експертизи не слідчим суддею, а слідчим у межах власної компетенції, застосований метод дослідження був би сприятливішим для збереження об`єкта, негативні наслідки для власниці земельної ділянки/родовища не настали б або гарантії захисту прав і законних інтересів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від їх настання були б вищими.
Справа № 2-4237/12
Дуже цікаве рішення. З самого початку варто звернути увагу, що ЄСПЛ встановив неналежний розгляд справи вже новими суддями, що буди відібрані активістами та USAID (Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Штелик С. П. https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/76349812). З огляду на те як вони карають суддів за помилки, в цьому випадку ВРП має можливість також притягнути їх до відповідальності за істотний дисциплінарний проступок. Але це все на совісті ВРП, активістів-смоктунів та самих суддів, яким варто було б негайно подати у відставку, а іншим суддям відновити слухання в ВС-КЦС за участю сторін, щоб більше такого не було ганебного повторення, на мій погляд.
Саму справу варто прочитати. Не дивлячись на невиконання рішення суду, яке зараз, після рішення ЄСПЛ, скасовано Великою палатою, суд в цьому не побачив проблеми, тільки зафіксувавши цей факт і не звернув уваги на ухвали Верховного суду у цій справі.
При перегляді і скасуванні рішення ВС-КЦС, суд зазначив, що враховуючи вказане, зміст рішення ЄСПЛ, факти, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, докази, які дослідили ці суди, а також пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який не взяв до уваги відповідні доводи відповідачки, не є належно обґрунтованими. У контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, досліджені судами у цій справі належні та допустимі докази є достатніми для підтвердження заперечень відповідачки проти повернення дитини до Сполученого Королівства. Висновки судів першої й апеляційної інстанцій ухвалені на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу їхніх вимог і заперечень, підтверджених відповідними доказами.
51. Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 ЄКПЛ. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає легітимним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Справа № 580/2371/20
Велика палата погодилась з ВС-КАС який зазначив, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.
Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.
Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
Справа № 906/1174/18
Черговий суддя трирічка уточнюючи позицію щодо договорів факторингу обґрунтував це вже не академічним тлумачним словником, а історичною довідкою звідки взявся факторинг і припустив, що не такий то вже і факторинг зараз, як був колись. Сором й стид за такий суд і такі рішення, що здійснені, на мій погляд, в інтересах грабування вкладників банків, коли активи розпродаються за безцінь.
Суддя так і не зміг, як і у більшості випадків сформулювати правовий висновок. Вся недолуга та суперечлива аргументація полягає у наступному:
51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
61. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.
З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Справа № 263/4637/18
Велика палата зазначила, що з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
14. За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
16. З урахуванням наведеного й обставин цієї справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).
17. Оскільки Велика Палата Верховного Суду встановила, що суд апеляційної інстанції помилково постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження одноособово, поважність наведених позивачкою підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження має оцінити суд апеляційної інстанції у складі колегії суддів у складі трьох суддів. Тому Велика Палата Верховного Суду відповідні доводи касаційної скарги не оцінює.
34. Слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).
Справа № 635/4741/17
Велика палата зазначила, що спір, що стосується наслідків реалізації майна боржника у процедурі банкрутства, суд не може вирішувати в порядку позовного провадження окремо від провадження у справі про банкрутство. Такий спір слід розглядати у межах останньої з метою реалізації принципу судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства задля ефективнішого захисту прав та законних інтересів кредиторів (аналогічні висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі №908/4057/14, а також у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 25 лютого 2019 року у справі № 906/864/17). Отже, спір щодо правомірності вчинення правочину про відчуження майна боржника у процедурі банкрутства треба розглядати за правилами господарського судочинства у межах провадження у відповідній справі про банкрутство.
Справа № 906/1308/19
Чергове рішення судді Рогач, яке демонструє, що заради захисту права не має значення який суд користувався нормами матеріального права й фактично підтверджує зловживання Верховним судом й позбавленням права на ефективний захист ц разі скасування рішень, що були розглянуті по суті, але не тим судом, як собі виснувала Велика палата.
Щодо суті спору та визначення юрисдикції, то Велика плата в черговий раз перевертає все з ніг на голову. Не дивлячись на те, що спір стосується діяльності ОСББ, ініційований членом ОСББ, стосується порушення статуту при укладені договору, то зараз такі спори належать до цивільної юрисдикції.
Справа № 800/162/14
Це рішення, на мій погляд, є вінцем політичного пристосування та повного знищення незалежності Конституційного суду України особами, що прямо впливають на Велику палату Верховного суду (без України) та які на мій погляд, скоріше всього й готували це рішення. Останнім часом стиль рішень судді-доповідача значно змінився у кращу сторону, але в цьому випадку, ці зміни дивним чином пішли проти правової визначеності, верховенства права, прав людини та громадянина, незалежності судової гілки влади в цілому й окремо повного знищення незалежності суддів Конституційного суду України.
Суд протирічить сам собі, говорячи про народовладдя, він дає змогу безкарно узурпувати це народовладдя парламентом, ще й надаючи йому якусь підтримку у цій узурпації і порушенні Конституції й надалі.
Вважаю, що зараз, у Конституційного суду є всі підстави для скасування незаконних змін до Конституції України в частині правосуддя та скасування Верховного суду (без України).
З цим рішенням варто ознайомитись всім.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Актуальність пропонованої тематики дайджесту зумовлена соціальною й економічною важливістю правового забезпечення ефективного функціонування житлово-комунальної сфери для десятків мільйонів споживачів і держави.
Серед кола різноманітних правових питань звертаємо вашу увагу, зокрема, на:
✅ особливості договірних відносин у сфері ЖКП за участю різних категорій споживачів;
✅ особливості правового статусу ОСББ як учасника спорів щодо надання ЖКП;
✅ проблемні питання визначення обсягу спожитих послуг (ресурсів) під час здійснення розрахунків за поставлені ЖКП;
✅ акценти предмета доказування у справах щодо несанкціонованого втручання в роботу приладів обліку ЖКП, щодо їх періодичної повірки, обслуговування і ремонту;
✅ тарифне регулювання;
✅ питання правомірності відключення від мереж постачання ЖКП;
✅ роль органів соціального захисту, а також органів, що здійснюють державний контроль і нагляд у правовідносинах, пов’язаних з наданням ЖКП;
✅ спори щодо надання субсидій на оплату ЖКП та обігу цільових коштів;
✅ особливості відшкодування шкоди, застосування строків та обрання способів захисту в цій сфері;
✅ проблемні питання визначення юрисдикції спорів, пов’язаних з наданням ЖКП тощо.
Матеріал дайджесту, який уміщує понад 60 правових позицій Верховного Суду, систематизованих за тематичний критерієм, стане в пригоді споживачам ЖКП та широкому колу правників.
Справа «Джодай проти Албанії» (XHOXHAJ v. ALBANIA) Заява № 15227/19
Справа «Джоджай проти Албанії» стосується звільнення заявниці з посади судді після того, як вона пропрацювала на різних судових посадах протягом майже чверті століття (остання посада була в Конституційному суді) за рішенням Незалежної кваліфікаційної комісії (НКК), а згодом після апеляції – Спеціальної апеляційної палати (Апеляційна палата) на підставі Закону про перехідне повторне оцінювання суддів і прокурорів – Закону про перевірку, на основі яких було оскаржено її фінансову спроможність набувати певних статків.
Це рішення є джерелом інформації щодо стандартів, застосовних щодо перевірки суддів і прокурорів на етичність або доброчесність.
Заявниця стверджувала, що:
– всупереч вимогам, викладеним у низці міжнародних документів, як-от Європейська хартія про статус суддів і Велика хартія суддів, органи перевірки складалися (майже повністю) з членів, які не є працівниками судової системи;
– жоден із членів органів перевірки не володів необхідним юридичним і/або судовим досвідом і вміннями для вивчення складних питань фактів і права;
– члени органів перевірки були повністю обрані Парламентом після процедури попереднього відбору, проведеної Спеціальним парламентським комітетом без участі судової влади;
– у процесі відбору членів комісії з перевірки була відсутня прозорість, оскільки кандидати не розкривали дані про свою професійну кваліфікацію та компетенцію;
– термін повноважень членів органів перевірки був обмежений п’ятьма роками для членів НКК і дев’ятьма роками – для членів Апеляційної палати. За словами заявниці, цей обмежений термін повноважень зробив їх уразливими до зовнішнього впливу, що поставило під сумнів їх незалежність. У законі не було формально визнано їх незмінюваність;
– тягар доведення наявності джерел набуття майна автоматично й виключно лягав на неї;
– Уряд почав прямі й жорсткі атаки на судову систему, часто публічно звинувачуючи суддів у корупції та некомпетентності, а також називаючи їх «злочинцями».
Європейський суд з прав людини визнав, що, беручи до уваги процес оцінювання особистих або сімейних статків, накопичених протягом професійного життя судді, пом’якшувальні обставини, передбачені в Законі про перевірку, неподання заявницею документів, що підтверджують об’єктивну неможливість продемонструвати законний характер доходу її партнера та її власне неповідомлення про майно в момент його придбання, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо стверджуваного порушення принципу правової визначеності не було.
Порушення статті 8 ЄКПЛ також визнано не було.
Справа Геленідзе проти Грузії (Заява № 72916/10)
Справа «Геленідзе проти Грузії» стосувалась притягнення судді до кримінальної відповідальності за постановлення неправосудного рішення. Рішення про кримінальну відповідальність було постановлено заочно, а згодом злочин був декриміналізований. Парламент визнав, що недоліки судового процесу мають виправлятись в ході судового розгляду вищими інстанціями, а інститут кримінальної відповідальності судді за неправосудне рішення може поставити під сумнів незалежність суддів.
В ході перегляду заочного рішення заявниці сторона обвинуваченні перекваліфікувала склад злочину за іншою статтею у спосіб, який позбавив заявницю можливості мати час та можливість підготувати свій захист. Відповідно мало місце порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
Огляд судової практики розгляду ВС-КГС справ щодо корпоративних спорів за 2020 рік
Огляд містить висновки Верховного Суду, які сприятимуть сталості та єдності судової практики у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, зокрема, стосовно таких питань:
✅ юрисдикційність корпоративних спорів та спорів щодо цінних паперів;
✅ належність та ефективність способів захисту в корпоративних спорах і спорах про цінні папери;
✅ захист права учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні юридичною особою;
✅ захист права учасника (акціонера) товариства на отримання частини прибутку товариства (дивідендів);
✅ розмежування права учасника (акціонера) юридичної особи вимагати проведення аудиторської перевірки діяльності юридичної особи та права на отримання інформації про діяльність юридичної особи;
✅ вирішення спорів, що виникають із правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі;
✅ оскарження правочинів, укладених виконавчим органом юридичної особи з третіми особами;
✅ вирішення спорів між юридичною особою та її посадовою особою про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим у її інтересах;
✅ вирішення спорів, що виникають у процесі реалізації процедури «squeeze-out»;
✅ вирішення спорів, пов’язаних із виходом (виключенням) учасника (члена) зі складу юридичної особи.
Систематизований огляд правових висновків Верховного Суду стане в пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, діяльність яких пов’язана зі сферою корпоративних правовідносин та правовідносин у сфері обігу цінних паперів, а також учасникам таких правовідносин.
Огляд містить висновки Верховного Суду, які сприятимуть сталості та єдності судової практики у справах щодо спорів зазначеної категорії, зокрема, з таких питань:
✅ звернення стягнення на предмет іпотеки;
✅ припинення іпотеки;
✅ виникнення прав іпотекодержателя за договором іпотеки;
✅ набуття предмета іпотеки у власність;
✅ зміна іпотекодавця;
✅ продаж іпотечного майна;
✅ виконання поручителем зобов’язань за кредитним договором;
✅ визнання недійсною банківської гарантії;
✅ невиконання зобов’язань за гарантією щодо сплати грошової суми;
✅ визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.
Систематизований огляд правових висновків Верховного Суду стане в пригоді суддям, адвокатам, юристам, науковцям, а також усім, хто застосовує у своїй професійній діяльності банківське законодавство та бажає бути в курсі останньої судової практики щодо спорів, які виникають із виконання договорів застави (іпотеки), поруки, гарантії.
Справа № 761/44725/19
Це наша справа. Суд дуже ретельно підійшов до вивчення ситуації, що склалась, та зазначив, що матеріали справи свідчать про те, що відповідачем не обґрунтовано тяжкості обраного виду стягнення у вигляді звільнення, при тому, що безперервний стаж роботи ОСОБА_3 у роботодавця складає близько 30 років. Окрім того, відповідачем не враховано, що позивач є особою передпенсійного віку, має на утриманні хвору матір та не враховано відсутність реальної шкоди, що заподіяна відповідачу.
Також, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б містили негативну характеристику ОСОБА_3 . Навпаки, в матеріалах справи містяться подяки пацієнтів і позитивні відгуки колег, які просили відповідача не звільняти ОСОБА_3 .
Суд враховує, що за період трудового стажу до позивача було застосовано лише одне дисциплінарне стягнення, поряд з цим, за 30 років роботи на позивача не надійшло жодної скарги від пацієнтів щодо якості надання нею стоматологічних послуг, натомість, позивач є лікарем вищої категорії.
Оцінюючи рішення Профспілкової організації про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, суд зазначає про те, що воно містить достатньо аргументації та посилання на неврахування відповідачем фактичних обставин, за яких звільнення позивача є порушенням її законних прав. У висновку містяться дані щодо фактичних обставин і підстав звільнення позивача, її ділових і професійних якостей.
Суд вважає, що при звільненні позивача з посади не було враховано відмову Профспілкової організації та відсутність таких умов: ступінь тяжкості вчиненого проступку; заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок; попередню роботу працівника, що є безумовними підставами для скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі.
Справа № 761/19527/20
Це наша справа, а штраф безпосередньо був мій. На жаль перша інстанція мені відмовила й зазначила про необхідність доведення саме мною доказів невинуватості всупереч прямим нормам КАСУ. Апеляція виправила цю помилку.
Суд зазначив, що наявні у матеріалах справи копії фотофіксації автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 не є неналежним доказом порушення позивачем п.п.15.9 (и) ПДР України, оскільки не містить інформації щодо предмету доказування, зокрема, з даних копій фотофіксації не вбачається, що автомобіль позивача розміщений на відстані менше ніж 10 метрів до виїзду з прилеглої території.
Не доведення відповідачем факту порушення позивачем п.п.15.9 (и) ПДР України відповідно свідчить про не доведення факту створення транспортним засобом позивача суттєвих перешкод дорожньому руху або загрози безпеці руху.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного порушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 122 КУпАП.
При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими зауваження апелянта про помилковість висновку суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки з аналізу наведених вище норм законодавства слідує, що у відповідних категоріях справ обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення покладається саме на суб`єкта владних повноважень, який в даному випадку відповідачем не виконаний.
Cправа № 753/13205/18
Це наша справа. Суд ретельно вивчив документи та зазначив, що пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
При цьому, положеннями ЗУ “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.
Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб`єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram: АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
