До певного періоду часу адвокатура в Україні була дружньою. Якихось явних конфліктів не спостерігалось. Проте, з введенням монополії адвокатури, адвокатська спільнота — розділилась.
І юристи, які до того працювали на підприємствах самі по собі, або правозахисники, що виступали в інтересах активістів в судах, до цього розподілу не мали і не мають жодного відношення.
Монополія: обіцяння блага?
Україна загалом є дивною країною, де багато хто вважає себе хитрішим за інших і все, про що мріє, — отримати можливість обкласти певну кількість людей поборами. Це відбувається в різних галузях економіки та напрямках діяльності. Колись Табачник, створивши сайт, змушував певні навчальні заклади лише на ньому отримувати за кошти потрібні матеріали, а в енергетиці таку схему запровадив Ахметов. Але як змусити інших щось платити, коли вони не дуже хочуть? Відповідь проста: створити монополію на послуги, чи щось інше.
Коли лише почали говорити про створення адвокатської монополії, велика кількість адвокатів вже тоді наголосила, що до наведення порядку це не має жодного відношення. Як і до захисту прав адвокатів. А ось до бажання отримати додаткові кошти певним особам — так. Згодом, в середині адвокатури почались непорозуміння, які виливались у незадоволення та певні конфлікти, а в адвокатурі почали говорити про те, що все ж основною метою створення адвокатської монополії було не стільки бажання отримувати кошти з адвокатів, скільки створення механізму контролю над адвокатами та адвокатською спільнотою. І, як стверджують деякі адвокати, вже сьогодні практика довела, що при існуванні адвокатської монополії адвокат автоматично стає керованим, адже знаходиться під загрозою потрапити в немилість керівництва НААУ.
І хоча на самому сайті Національної асоціації адвокатів України вказано, що ця структура є «недержавною, некомерційною і неприбутковою професійною організацією, яка об’єднує всіх адвокатів України з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування і створена на засадах професійної належності», деякі адвокати нині говорять про високу ймовірність позбавлення адвоката права на зайняття адвокатською діяльністю через конфлікт з керівництвом НААУ.
Проте, найвагомішим аргументом ЗА існування монополії адвокатів наводили приклади інших країн як систем правосуддя, так і більш якісного надання послуг громадянам. Що ж до юристів, правозахисників та юристконсультів, то констатувалось, що для усіх бажаючих отримати адвокатське посвідчення передбачався перехідний період, протягом якого вони, якщо забажають, зможуть отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Батіг без печива?
Створивши монополію адвокатури, її керівні органи чомусь не занадто стали перейматись тим, що до лав адвокатів пішли не так юристи та юристконсульти, як колишні слідчі, прокурори, а подекуди, як стверджують деякі адвокати, і певні судді. Особливо великий потік відбувся після реформування поліції та прокуратури. І було незрозумілим: чи може той, кого попросили з прокуратури чи поліції через корупцію чи професійну непридатність бути гарним адвокатом? Та й як бути з адвокатською етикою? Так, наприклад, нинішній народний депутат і колишній прокурор Кузьмін, який у проміжку між цими етапами був і у розшуку і адвокатом, – він зі своєю поведінкою підпадає під етичність норм? Особливо в реаліях сьогодення, коли українці з американських судів дізнаються про багато дивних фактів щодо правосуддя того часу, коли Кузьмін був заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (з 4 жовтня 2013 до 2014) та першим заступником Генерального прокурора України (2010–2013)?
Однак адвокатську монополію було введено, і нині вже можна говорити про те, чи призвела вона до покращення надання послуг і порядку, чи все ж більше призвела до хаосу?
Поділені «за» та «проти» юристи стали один одному доводити правоту своєї думки. Особливо тішило те, що подекуди сперечались у цьому питанні колишні однокурсники, що закінчили один і той самий ВУЗ і отримали однакову спеціальність. Тільки одні обрали адвокатуру, а інші — пішли в юристи і до введення адвокатської монополії кожен працював на своїй ниві. Аж враз виявилось, що юристи, які не мають адвокатського посвідчення, але мають виграні справи навіть в ЄСПЛ, не такі розумні, як люди, які мають корочку адвоката, але навіть серед когорти своїх колег відомі як адвокати-рєшали.
А на додачу(так збіглося!), виявилось, що не згідні з позицією Національної асоціації адвокатів України адвокати, що мали і мають і посвідчення і клієнтуру, почали отримувати «підвищення своєї фаховості та доказ незалежності адвокатури» у вигляді накладення на адвоката дисциплінарного стягнення через позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю. Як зазначив адвокат Ростислав Кравець, лише серед київських адвокатів, нині таких можна нарахувати близько тридцяти осіб. А яка ця цифра по Україні?
Думки — різні. У залежності від: «а який мені з цього зиск»?
Адвокати, у своїй більшості, погоджувались вести розмову на тему адвокатської монополії лише на умовах анонімності. – Ну, подивіться, – зазначав один з них, – на що перетворили адвокатуру? Нині ж це — повний СРСР, адже адвокатура стала схожою на безликий натовп, з якого ліплять дегенератів. На жаль, пан Фазикош та Лідія Павлівна, це — яскраві приклади усіх реформ адвокатури. Те, що сьогодні такий опір з боку керівних органів НААУ відносно відміни адвокатської монополії, я вважаю, пов’язаний з тим, що існування такого монстра – дуже гарний заробіток, який ніхто не бажає втрачати. Адже можна заробляти і на видачі адвокатських свідоцтв, і на розгляді дисциплінарних справ, і на підвищенні кваліфікації адвокатів. Так вийшло, що створили бізнес в бізнесі. Ну а підтримка керівних органів НААУ деякими адвокатами у вимозі залишення адвокатської монополії пов’язана з двома речами. Перша: вони певним чином мають відношення до керівних посад в органах адвокатського самоврядування, і друга — страх конкуренції. Вони бояться тих юристів, які будуть здійснювати свою діяльність незалежно, не підпорядковуючись органам адвокатського самоврядування. А як погоджуватись з деякими вимогами керівництва НААУ, які не мають здорового глузду? Так, подекуди, адвокатам потрібно наступати на горло власній пісні, аби виконувати, наприклад, таку умову, як підвищення кваліфікації, коли ти приходиш, витрачаєш свій час та ще й гроші за оплату «підвищення кваліфікації», а слухаєш повних невігласів у цій сфері, які мало орієнтуються в тому, про що вони говорять. А як розцінювати вимоги щодо заповнення ордерів? А електронні ордери? Загалом, видання ордерів органами адвокатського самоврядування — це знущання над адвокатами як над вільними та творчими людьми.
Недолугістю існуючу адвокатську монополію вважає і Ростислав Кравець, який постійно згадує її недоліки на своїй сторінці у ФБ: «З появою монополії адвокатів часто позбавляють свідоцтв не за неякісну роботу, або скарги клієнтів, а за просту незгоду з рішеннями органів адвокатського самоврядування та з керівництвом Національної асоціації адвокатів України. Однак все одно стоїть черга з юристів, які хочуть отримати свідоцтво, так як це – єдиний спосіб залишитися працювати в професії. Існує монополія, і якщо ти не адвокат, то позбавлений можливості повноцінно представляти інтереси роботодавця. Але не можна забувати: у 2019 році внесок на утримання органів адвокатського самоврядування від одного адвоката становить +1921 гривню, а в країні налічується, за запевненням НААУ, близько 50 тис. адвокатів. Можливо, ця сума – також важливий аргумент для збереження адвокатської монополії. Хоча адвокати можуть підвищувати свою кваліфікацію і без монополії», — писав він на своїй сторінці.
Юристи ж, які до виникнення монополії мали свою практику, своїх клієнтів та працювали, не думаючи ставати адвокатами, відміну монополії — вітають. Адже в результаті введення адвокатської монополії у них відібрали можливість представляти в суді інтереси клієнтів (як фізичних, так і юридичних). Також більшість з них не влаштовує, що їх змушують разом з отриманням адвокатського свідоцтва не лише платити внески, а ще й проходити підвищення кваліфікації подекуди у осіб, які у темі, яку викладають, працюють значно менше за юриста зі стажем. Та й вільним юристам не зрозуміло: чому на їхню діяльність повинні впливати органи адвокатського самоврядування, незгода з якими може призвести до ризику бути позбавленим права працювати в професії?
Багато колишніх юристів, яких змусили отримати адвокатський статус, констатують, що немає підстав вважати, що одразу після отримання адвокатського свідоцтва спеціаліст стає фаховішим. «Серед юристів, які не погодились йти на отримання адвокатського свідоцтва, велика кількість дуже фахових спеціалістів, котрі і без цього документа на голову вищі за деяких адвокатів, оскільки за багаторічний досвід своєї діяльності навчились не лише якісно вибудовувати юридичні стратегії, а ще й є акулами у своїй галузі. Тож, потрібно говорити чесно про те, що наявність адвокатського свідоцтва не є гарантією якості надання юридичних послуг» – розповідає ще один адвокат, що змушений був отримувати свідоцтво.
Як зазначив магістр права, практикуючий юрист, член Асоціації правників України, президент громадської організації «Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів» Ярослав Турчин, «аргументація прихильників так званої адвокатської монополії всім зацікавленим учасникам вже давно відома ще з 2016 року і вона за 3 роки чинності «часткової» імплементації монополії, на жаль, ані трохи не змінилась. Шкода, що, як це часто буває в нашій країні молодої демократії, «монополізація» певної сфери послуг, або ж підвищення тарифів – не дає громадянам обіцяного підвищення якості послуг. Так, на мій погляд, вийшло і з «адвокатською монополією». Відсутність сталого ринку юридичних послуг, спричинене як об’єктивними факторами, так і суб’єктивними, серед яких і складна економічна ситуація в державі, бідність населення, корупція, недовіра до судової гілки влади та влади в цілому, спричинили те, що ринок юридичних послуг в країні так і не з’явився. Поділяю аргументацію, висловлену в окремих думках суддів Конституційного Суду України до попереднього висновку КСУ, яким надавалася оцінка змінам до Конституції, які і ввели адвокатську монополію. Монопольне становище представництва інтересів в судах без належної правової культури, спеціалізації адвокатів, наявності економічних передумов – є, м’яко кажучи, передчасним і буцімто благі наміри її введення не виправдовують тих потенційних негативних наслідків, до яких може призвести введення монополії адвокатів у приватному та державному секторі.
Цікаво, що дану думку після 3-х років існування монополії поділяє і значна частина адвокатів, які не бояться конкуренції в ринкових умовах. Наостанок хочу застерегти основний аргумент, який використовується частиною адвокатської спільноти, виправдовуючи монополію адвокатури. Це те, що начебто послуги адвоката у судовому процесі є більш кваліфікованими. Спірна теза, оскільки, знову ж таки, за відсутності сталого ринку та визначеної законом спеціалізації адвокатів, часто-густо адвокати в пошуках заробітку беруться за справи будь-якого напряму – публічно-адміністративні, господарські, сімейні, трудові спори тощо. При цьому «конвеєрність» процесу надання правничої допомоги зумовлює часті помилки, пов’язані з необізнаністю адвоката з останніми змінами в законодавстві, що регулюють певні відносини, з практикою Верховного Суду, яка підлягає врахуванню судами в частині застосування норм матеріального або ж процесуального права при розгляді конкретної справи. От і виходить, що адвокат не знав, суддя забув… і судове рішення іменем України ухвалене та підтверджене в апеляційній інстанції із застосуванням норм права, не чинних вже більше 2-х років. І такі випадки «адвокатської професійної допомоги» траплялися в моїй практиці нерідко та їх доводилось виправляти в касаційній інстанції мені – не адвокату.
Знову ж таки, як юрист, що отримав магістерську ступінь у галузі права після вступу за результатами складання єдиного фахового вступного випробування (аналог ЗНО для магістрів), не вважаю, що, наприклад, мої знання та 5-річний досвід представництва інтересів громадян в судах до отримання повної юридичної освіти гірші, ніж, наприклад, адвоката, що здобув юридичну освіту в радянські часи, прихильно вивчаючи марксизм-ленінізм, а пізніше невідомо як отримав адвокатське свідоцтво від кваліфікаційних структур, очолюваних у 2000-ні роки Віктором Медведчуком. Досвід – це важливо, але сучасний людиноцентричний досвід, а не корупційний досвід чи знання в галузі права радянських часів».
Монополія: усі повинні бути за?
Щоправда, є адвокати, які точно не входять до керівних органів адвокатського самоврядування, проте підтримують існування адвокатської монополії. Частіш за все це ті, хто співпрацює з бюджетом, і їм вигідно. Та навіть вони визнають, що мантра «отримання свідоцтва — вищий рівень фаховості» – не відповідає дійсності, оскільки існують дуже фахові юристи, які не тільки деяких адвокатів, але й суддів з прокурорами можуть за пояс засунути за рівнем фаховості.
Проте на стороні адвокатської монополії стоять представники Національної асоціації адвокатів України, які вже також виклали президентові свої вимоги щодо непотрібності відміни адвокатської монополії. А пан Фазикош навіть записав відео, в якому наголосив, що монополія — не зовсім монополія, а «виключне право адвокатів на здійснення кваліфікованої правової допомоги в різних видах судочинства» і що існування монополії – це «здобуток України на шляху до європейських стандартів, де діє сила закону, а не закон сили». Хоча, так і не зрозуміло: тиск на адвокатів через загрозу позбавлення адвокатського посвідчення і права на професію, це точно сила закону, а не закон сили? Адже, як вже зазначалось вище, здивувало, що більшість адвокатів, з якими довелося спілкуватись на цю тему, не відмовлялись давати коментар, проте бажали лишитись анонімними. Чому? Як зазначив один з них: «Ви уявляєте, яка справжня незалежність серед адвокатів від НААУ, якщо адвокати, при коментуванні існування адвокатської монополії, бажають лишатись анонімними?» І як не погодитись, що більшість з адвокатів чудово розуміє, що незручне слово проти найфаховіших, найчесніших, найрозумніших і найдемократичніших керівних органів НААУ може вилитись у завуальовану, а подекуди і ні, незгоду керівництва на наявність у адвоката посвідчення на заняття адвокатською діяльністю?
Що ж до вищої фаховості адвокатів, аніж юристів, то, напевно, все ж це може довести лише конкуренція. Принаймні, це — чесно.
