Розлучення саме по собі – це досить емоційно виснажуючий для обох сторін процес. Коли ж в сім’ї є діти, цей процес вимагає вирішення важливого питання: з ким із батьків вони будуть проживати. Після розірвання шлюбу, дитина може залишитися лише з одним із батьків.
Питання про місце проживання неповнолітніх дітей, як правило, визначається в позовній заяві про розірвання шлюбу. Якщо між батьками існує згода щодо цього, то ніяких ускладнень не виникає. Проте, досить часто на фоні конфліктів і суперечок, що власне, і потягло за собою розлучення, кожен з батьків вважає, що дитина має проживати з ним. В таких випадках вирішення спору здійснюється в судовому порядку.
Перш за все, слід наголосити, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини (ст. 141 Сімейного кодексу України – далі – СК України). Незважаючи на законодавчо закріплену рівність прав батьків, судом в більшості випадків місце проживання дитини визначається з матір’ю. Така пріорітетність прав матері закріплюється Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 29.11.1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір’ю.
Проте, дану практику не можна вважати аксіомою.
При вирішення спорів у даній категорії справ суд має враховувати ряд факторів: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. Всі ці обставини в сукупності лягають в основу об’єктивного судового рішення.
Слід звернути особливу увагу на те, що батьки, які розпочали спір щодо місця проживання дитини, не дійшовши згоди поза судом, перебуваючи в тривалій конфліктній ситуації, намагаються довести кожен «свою правду», часто не звертаючи увагу на почуття та емоційний стан самої дитини. Складність полягає в тому, що суд має критично і об’єктивно сприймати та аналізувати надану йому інформацію.
Інтереси дитини – на першому місці
Важливим є те, що першочергове значення при ухваленні рішення надається інтересам дитини із врахуванням її думки. Пріорітетність прав дитини пронизує все національне законодавство, базуючись на основних нормах та принципах міжнародного права.
Стаття 3 Конвенції про права дитини проголошує: «в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.»
Питання забезпечення інтересів дитини базується на розумінні, що розлучення батьків для дітей – це завжди тяжке психологічне навантаження. Дорослі, поринаючи у свої власні проблеми, скуті взаємними образами, почуття дітей і їх переживання за інерцією відсовують на другий план. Тоді ж як в більшості випадків кардинально змінюється саме життя дитини: це і нове оточення, часто нове місце проживання, неможливість спілкування з обома батьками одночасно тощо. Тоді ж як кожній дитині необхідне емоційно комфортне середовище для нормального фізичного, духовного та морального розвитку.
Національні суди при визначенні інтересів дитини як фактору, що впливає на винесення рішення у справі, враховують законодавчо закріплене положення, а саме:
– місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
– якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ст. 160 СК України).
Тобто, дитина, яка досягла 10 років, має право висловити думку щодо місця свого проживання. Аналіз судової практики свідчить про реалізацію та забезпечення даного права дітей.
Разом з тим, суд, вислухавши думку самої дитини, повинен дати їй належну оцінку, правильно оцінити емоційний стан дитини та констатувати відсутність жодних сумнівів щодо розуміння дитиною ситуації та всіх обставин справи.
При цьому, необхідно враховувати той факт, що як стверджують психологи, адекватна реакція дітей на розлучення батьків, може бути віддалена в часі, і настати значно пізніше. Отже, у зв’язку з цим, суд повинен враховувати і ймовірність неправильного визначення пріорітетів дитиною, яка по суті травмована ситуацією щодо розлучення її батьків.
Ще одним важливим фактором при вирішенні даної категорії справ є ставлення батьків до виховання дитини.
Незважаючи на те, що більший відсоток рішень судів за результатом розгляду даної категорії справ все ж таки визначає місце проживання дитини за матір’ю, ряд спорів вирішуються на користь батька. Як правило, ключовими доказами при цьому є думка дитини та обставина неналежного ставлення матері до виховання дитини. Наявність таких конфліктів може стати підставою для визначення місця проживання дитини з батьком.
Участь третіх осіб при вирішенні спору
Відповідно до ч. ч. 4-5 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Враховуюче вищенаведені положення законодавства ще одним фактором, що впливає на винесення рішення у даних справах, є також висновок органу опіки і піклування, який, зокрема, проводить обстеження умов проживання батьків дитини, про що складається акт, який долучається до матеріалів справи і оцінюється судом. Звичайно, що рекомендації, надані даним органом не мають наперед установленої сили для суду, але слід відмітити, що в багатьох випадках, суд враховує рекомендації, надані у даному висновку.
Окремо необхідно зауважити, що слід уникати ситуацій, коли суд, виходячи із доказів наявності у одного з батьків значно більших матеріальних можливостей забезпечення дитини, помилково приходить до висновку, що це є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини із цим з батьків. Проте матеріальний аспект повинен бути нерозривно пов’язаний з духовним аспектом, щоб забезпечило повноцінний розвиток дитини.
Варто відзначити, що жоден з наведених факторів (вік, умови проживання, ступінь прихильності дитини до матері або батька і т. д.) не може бути визначальним при вирішенні питання про місце проживання дитини – суд повинен оцінювати ці фактори у сукупності.
Слід звернути особливу увагу на те, що дитина в жодному випадку не може проживати з тим із батьків, хто не має постійного доходу, зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами або моральна поведінка якої може завдати шкоди розвитку дитині. При цьому, зловживання особою алкогольними напоями чи наркотичними засобами повинно бут підтверджене належними доказами.
Висновок
Підсумовуючи вищевикладене необхідно зазначити, що шляхи врегулювання спорів колишнього подружжя щодо місця проживання та подальшого виховання дітей можуть бути зовсім різними. Вони можуть як добровільно дійти згоди, так і регулювати подальші відносини з дитиною рішенням суду. Та все ж головним фактором є саме духовний стан дитини.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Таким чином, забезпечення інтересів дитини, недопущення порушення її прав є головним фактором при визначенні місця проживання дитини.
Юрист Адвокатської компанії Кравець і партнери
Яна Бабенко
