2021 рік запам’ятається українцям активізацією політичної діяльності після кризи 2020-го, коли більшість проектів довелося поставити “на паузу”.
Політичний сезон-2021 точно можна назвати спекотним – хоча б через те, що влада зайнялася виконанням обіцянок на політичній арені.
Додавало напруження на міжнародній арені й скупчення російських військ на українському кордоні, через яке Україна активізувала діалог із союзниками.
Факти ICTV розповідають про найбільші політичні події 2021 року та їхнє значення для життя України.
Активізація РНБО
Майже щотижневі засідання Ради національної безпеки та оборони стали нормою у 2021 році, й ухвалені на них рішення нерідко торкалися української політики.
Наприклад, у лютому санкції за підозру у фінансуванні тероризму ввели проти одного з народних депутатів. А обмеження проти ще одного нардепа стосувалися питання пропаганди та дезінформації.
– Найбільше наше досягнення і всього українського народу – це створення РНБО. Як ми й обіцяли, як нас просили наші українці, коли нас обирали парламент: коли ви будете саджати? Ось, ми починаємо цю стратегію – саджати будемо, – висловився нардеп від Слуги народу Микола Тищенко.
Голова правління Центру прикладних політичних досліджень Пента Володимир Фесенко називає санкції РНБО найбільшою несподіванкою, яка стала відправною точкою для багатьох інших тенденцій 2021 року.
– Головна подія року – санкції РНБО. Вони суттєво підняли роль РНБО в системі влади і стали достатньо потужним та дієвим інструментом президента, втім, неоднозначним.
Вони, хоча й виходять за межі традиційного правового поля, стали ефективною “зброєю” в руках глави держави, – висловлює думку Фесенко.
Із наслідками діяльності РНБО нам доведеться жити ще не один рік, вважає політолог Ігор Рейтерович. Адже нині її рішення безпосередньо впливають на політичний “клімат” України.
– Усі ті рішення, які ухвалювали… вони серйозно змінили політичний, і частково навіть соціально-економічний ландшафт України. Наслідки (діяльності РНБО. – Ред.) ми бачитимемо й протягом наступних років, – прогнозує Рейтерович.
Звільнення Разумкова
Найбільшою подією для монобільшості стало звільнення Дмитра Разумкова з посади спікера Верховної Ради.
У Слузі народу заявили, що на момент голосування Разумков відступив від принципів президентської команди та більше не може бути її представником на такій відповідальній посаді.
Дуже швидко екс-спікер підтвердив побоювання колег фракції, анонсувавши власний політичний шлях – створення міжфракційного депутатського об’єднання та партії у майбутньому.
– Разумков протягом останнього року грав досить самостійну роль – дистанціювався від президента. Тому президентська команда вирішила поставити на 100% “свою” людину, щоб контролювати законодавчі процеси і ситуацію у парламенті, – пояснює Фесенко.
Дистанціювання від команди призвело й до того, що наразі Разумков став новим обличчям у боротьбі за посаду президента на виборах у 2024 році.
Хоча останні соцопитування й показують, що екс-спікер посідає лише 5-6 місця за симпатіями українців, нині очевидно, що він забрав частину прихильників Зеленського.
Закон про деолігархізацію
Так званий закон про деолігархізацію Верховна Рада ухвалила 23 вересня, попри значну критику з боку суспільства та експертів.
Його мета – зменшити вплив великих бізнесменів на політичні процеси в країні. Тобто, щоб партії банально не голосували за законопроекти в інтересах окремих осіб.
Закон набере чинності 7 травня 2022 року і діятиме впродовж 10 років. Він має стати тимчасовим запобіжником, який дозволить змінити правила гри для великого бізнесу.
– Ми пройшли Рубікон у боротьбі з олігархатом. У цих словах немає пафосу, адже ухвалення антиолігархічного закону, а за ним і змін до Податкового кодексу, які також б’ють по олігархах – це (законопроект. – Ред.) 5600, це було справжньою подією для всієї країни.
Той рівень супротиву, який досі чинять олігархи, той рівень розголосу і медійного негативу проти нас, який спеціально здійснюється з їхнього боку – безпрецедентний, – прокоментував Фактам ICTV народний депутат із фракції Слуга народу Данило Гетманцев.
Водночас експерти наголошують: аби так звані олігархи й надалі не впливали на українську політику, варто ухвалити дієві антитрастові закони та провести судову реформу.
Перед голосуванням за закон у другому читанні також з’явилося багато зауважень щодо його антиконституційного характеру. Дмитро Разумков, зокрема, вказував, що документ наділяє РНБО правом визначати хто є олігархом, хоча головний закон не передбачає такої норми.
Проти ухвалення закону виступала й уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова.
– Результати здійсненого нами аналізу положень законопроекту викликають занепокоєння, оскільки дають змогу зробити висновок, що його норми не відповідають Конституції України, а їх реалізація призведе до порушень прав і свобод людини та громадянина, – йдеться у її листі до тодішнього глави парламенту Дмитра Разумкова.
Денісова зауважувала, що крім наділення РНБО невластивими їй повноваженнями, законом про деолігархізацію обмежують права людини за майновим станом та опосередковано вводять цензуру у ЗМІ, що також суперечить Конституції України.
Через значну критику закон направили на розгляд Венеційської комісії, але все одно ухвалили у другому читанні, не дочекавшись відповідних висновків.
Українські юристи також стурбовані тим, що документ створює не лише привід для звернення у Конституційний суд, а й у міжнародні суди.
– Я вважаю, що Конституційний суд визнає його (законопроект про олігархів, – Ред.) неконституційним, коли той потрапить на розгляд. Але якщо його до того часу ухвалять і виконуватимуть, то окремі особи матимуть змогу оскаржувати свої звільнення чи притягнення до відповідальності в Європейському суді з прав людини, – пояснював юрист Ростислав Кравець перед голосуванням у першому читанні.
Міжнародні оглядачі сумніваються, що у його нинішньому вигляді закон дозволить зробити крок до справжньої деолігархізації України. Вони побоюються, що “правосуддя” чинитиметься тільки проти кількох олігархів. А дехто каже про те, що закон – лише початок концепції, яку неможливо реалізувати без додаткових механізмів.
– Повний провал у боротьбі з олігархами. Наприймали щось незрозуміле, замість того, щоб ухвалювати нормальні зміни в антимонопольне законодавство, корпоративне законодавство тощо, – наголошує народний депутат із фракції Голос Ярослав Железняк.
Зеленський і Байден
Для Зеленського 2021 рік ознаменувався серединою його каденції, підсумок якої підбили під час прес-конференції, що більше запам’яталася своїми скандалами, аніж наповненням.
Найбільшою подією у політичному житті президента України стала його зустріч з главою США Джо Байденом, яка посилила позиції співпраці зі Сполученими Штатами. Зокрема у питанні оборони.
– Візит поставив на системну базу фундамент двосторонніх відносин України та Сполучених Штатів. Особливо в оборонній сфері – була підписана нехай рамкова, але угода співпраці у цій галузі. Ми бачимо, що вона розвивається навіть з точки зору інституційних контактів…
Друге – оновлення хартій стратегічного партнерства. Фактично, відновлення інституції та оновлення самого документу – це важливий крок вперед, – переконаний глава центру Пента.
Водночас Рейтерович вважає, що між президентами України та США не виникло якоїсь “хімії” і їхні стосунки залишаються виключно на робочому рівні.
– У мене враження, що США вірять в Україну, в український народ, але не вірять у президента Зеленського. Це дуже добре було видно під час останньої телефонної розмови (з Байденом. – Ред.) за відсутністю коментарів.
Складається враження, що вони намагаються максимально дистанціюватися від прямих контактів. Не діяти по лінії президентів, а дипломатичних відомств, – розмірковує політолог.
Кримська платформа
Коли йдеться про міжнародну дипломатію, не можна не згадати й про саміт Кримської платформи. Вперше за останні роки питання деокупації Криму вивели на найвищий міжнародний рівень.
Він зібрав делегації 43 країн світу, а також представників Європейської ради, Європейської комісії, НАТО, Ради Європи та ГУАМ, які вкотре підтвердили підтримку України у її прагненні деокупувати півострів.
Фактично, вперше за сім років у нас з’явився сталий інструмент для деокупації півострова та координації із союзниками у цьому питанні.
Рейтерович визнає, що створення Кримської платформи справді зіграло значну роль у питанні деокупації Криму, але нині її розвиток викликає сумніви.
– Це була подія, яка дозволила подивитися на проблему під іншим кутом, вчергове затвердила світову підтримку України, яка виступає проти окупації Криму.
Але після цього ми не побачили жодних конкретних кроків, спрямованих на розвиток Кримської платформи… Навіть коли після засідання затримали кримських татар за надуманими звинуваченнями, ми не побачили категоричних звернень країн-учасницьКримської платформи, – пояснює він.
Вагнергейт
Найбільшим політичним скандалом цього року можна сміливо назвати спецоперацію із затримання членів ПВК Вагнер, яка у народі отримала назву Вагнергейт. Про нібито її зрив та причетність до нього вищих посадових осіб України почали писати ще минулого року.
У 2021-му історія отримала продовження, зокрема завдяки підготовці розслідування Bellingcat. Опублікували його лише у листопаді, але в ньому не підтвердилися численні звинувачення опозиції.
За версією журналістів Bellingcat, спецоперація справді була, і планувалася ще за часів п’ятого президента Петра Порошенка, хоча її формат дещо й змінили.
Зеленський знав про неї, але рішення про початок ухвалював глава Офісу президента Андрій Єрмак, оскільки глава держави тоді був зайнятий. Єрмак вирішив посунути її на тиждень, адже вдалося досягнути домовленості про нове перемир’я на сході України, яке також не хотіли зірвати.
Як все завершилося, ми чудово знаємо – затриманням вагнерівців у Білорусі та їхньою подальшою екстрадицією до РФ.
Проте жодного підтвердження зливу інформації спецслужбам Білорусі або Росії Bellingcat не опублікував, тому навряд чи цей скандал продовжать роздувати.
Підозра п’ятому президенту
20 грудня, вже коли здавалося, що політичний сезон 2021 року не відзначиться новими сюрпризами, Державне бюро розслідувань повідомило про підозру у державній зраді (ч. 1 ст. 111 ККУ) та створенні терористичної організації (ч. 1 ст. 258-3 ККУ) п’ятому президенту України, нардепу Петру Порошенку.
Хоча ДБР і викликало його на допит 23 грудня, Порошенко заявив у відеозверненні, що перебуває з візитом у Польщі і повернеться лише у січні наступного року.
Діяльність правоохоронних органів – не політична площина, проте від опозиційного табору постійно лунають заяви про те, що справа має політичний характер.
Але публікація так званих “плівок Медведчука” не могла не привернути увагу правоохоронних органів. А в них неодноразово згадувався п’ятий президент, тому було б щонайменше дивно, якби він не фігурував у розслідуванні.
– Це не перша і, можливо, не остання справа проти Петра Порошенка, але найбільш серйозна, з потенційними ризиками. Поки що ця подія має символічне значення…
Це не подія, яка щось визначає. Подивимось, що буде наступного року. Вона є наслідком “плівок Медведчука”, – зауважує Фесенко.
Утім, ця історія жодним чином не впливає на українську політику цього року. Це – такий собі погляд у політичне життя 2022 року.
І стане продовженням історії справ проти Порошенка, фінал якої ми навряд чи побачимо до наступних виборів президента.
