Конституційний суд і фінансовий омбудсмен навряд чи розв’яжуть проблему оманливих кидків банками своїх позичальників.
За останні три роки економічної кризи, закінчення якої у нашій країні ще не видно, дуже гостро постала проблема з укладеними раніше кредитними договорами та не можливістю їх повного виконання. За цей час банки, не бажаючи втрачати свої прибутки, так і не запропонували позичальникам більш-менш прийнятних умов і схем остаточного погашення кредитів. Продаючи іншим фінустановам борги позичальників з дисконтами від 70 до 85%, останнім такі пропозиції не озвучуються.
Попри рішення Конституційного суду
Окремої уваги заслуговують і самі кредитні угоди, що за уважного вивчення не витримують жодної критики з точки зору дотримання прав споживачів. Цього, до речі, не заперечують й самі фінустанови, але не поспішають виправляти ситуацію з огляду на повну бездіяльність Нацбанку у цьому питанні і посилаючись на свободу договору.
Наприкінці минулого року Конституційний суд України (КСУ) прийняв дуже важливе рішення (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), в якому послався на низку міжнародних резолюцій, директив та хартію захисту споживачів. Зокрема, у ньому зазначено: «держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об’єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача є ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів».
Та на практиці все відбувається з точністю до навпаки. Всі ми бачимо, які рішення КСУ викликають у чиновників інтерес. Зокрема, про заборону несанкціонованої зйомки та звукозапису, втручання в особисте життя, не внесення своїх статків у декларації тощо. За майже п’ять місяців існування рішення про захист прав споживачів фінпослуг, жодних рухів держави у цьому напрямку не здійснено. Навіть навпаки, прокуратура продовжує всупереч існуючого рішення КСУ ще від 8 квітня 1999 року та великої кількості рішень судів касаційних інстанцій представляти інтереси держбанків і просить суди виносити завідомо не правосудні рішення про звернення стягнення на квартири. Яскравим прикладом служить заочне рішення Сніжнянського міського суду Донецької області, де суд за позовом прокурора в інтересах ВАТ «Державний Ощадний банк України» звертає стягнення на квартиру за борг у 7293,10 грн.
Банкам «розв’язали руки»
Народні обранці теж не сидять на місці. З одного боку, вони нібито опікуються проблемами споживачів і приймають Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг». А на практиці це призводить до появи кримінальної відповідальності за псування заставного майна, узаконення (всупереч ст. 47 Конституції України) звернення стягнення на житло за виконавчим написом нотаріуса та у позасудовому порядку, збільшення дисконтів з 25% до 50% при продажу житла, узаконення валютних кредитів під виглядом плаваючої процентної ставки. При цьому цей закон так і не вирішив проблему з існуючою заборгованістю за кредитами, а навпаки ще більш розв’язав руки фінустановам.
До аналогічного висновку можна дійти і після ознайомлення з нещодавно прийнятим Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим документом, зокрема, встановлено механізм кредитування банків через Фонд гарантування вкладів фізосіб, пошук інвестора протягом трьох місяців (як за це час узагалі можна буде розібратись та когось знайти?), послідуюча ліквідація банку та виключення з закону гарантованої суми відшкодування, яка зараз буде встановлюватись адміністративною радою фонду і може бути змінена у будь-який момент. Тобто з прийняттям закону вкладники банку втратили гарантію на повернення вкладів.
Бракує знань і держконтролю
Окремої уваги заслуговує робота тієї ж прокуратури, органів Антимонопольного комітету та захисту прав споживачів, які всі запити, пов’язані з порушенням прав споживачів фінпослуг, антимонопольного законодавства тощо, пересилають у Нацбанк, а той у свою чергу замість здійснення впливу на банки рекомендує всім звертатись до суду, де добитись правди дуже важко.
Феміда все частіше визнає недійсними кредитні договори, бо виявляється що банки навмисно вказували значно нижчу реальну процентну ставку, ніж її визначають судові експерти під час судового розгляду. Тобто ще раз звертаємо увагу на наступні питання: що саме підписується при укладанні договору, яка інформація надається споживачу і хто контролює цей процес. Адже як вірно зазначив КСУ, споживачу об’єктивно бракує знань і цей процес потребує контролю з боку держави.
Останнім часом з’являються пропозиції, у тому числі і від Світового банку, запровадити посаду так званого фінансового омбудсмена, на якого буде покладено обов’язок з контролю за дотриманням прав споживачів фінустановами. Та, на мою думку, це не змінить ситуацію на краще. Гарним свідченням цьому є діяльність нині діючого омбудсмена з прав людини. Нова посада використовуватиметься лише номінально та у більшості випадків не зможе встановити паритету між споживачами і фінустановами через обмежені повноваження і рекомендаційних характер рішень. Водночас, якщо фінансовому омбудсмену надати повноваження з регулювання ринку, то дуже вірогідно, що ця посада у майбутньому стане дуже корумпованою. Тож, як на мене, громадянам не варто сподіватись на найближче розв’язання проблем з поверненням кредитів та захисту прав споживачів фінпослуг. Це питання таки доведеться вирішувати у суді.
Я неодноразово ставив собі питання – чому на відміну від розвинутих країн, де громадяни також звертаються у суди, останні такою кількістю справ не завалені? А відповідь на нього дуже проста – там просто не дають так масово і брутально порушувати закони, держава змушує їх виконувати. Тому доки держава сама не прийме рішення — зупинити ці порушення — на зміни у найближчому майбутньому сподіватись не доводиться.
Ростислав КРАВЕЦЬ, адвокат, для «Урядового кур’єра»
