Если запрещено, но очень хочется, то можно. Почти по такому правилу сегодня увольняют судей, которые по тем или другим причинам неудачно прошли процедуру квалификационного оценивания. В ответ законники находят новые аргументы и зацепки, чтобы остаться в мантиях.
Сумнівна підстава
За 5 місяців цього року Вища рада правосуддя звільнила тільки 8 суддів з посиланням на пп.4 п.161 розд.ХV Конституції. Усі не склали іспиту, не були допущені до другого етапу кваліфоцінювання та не з’явилися на засідання ВРП з різних причин. Хоча таких рекомендацій надійшло від Вищої кваліфікаційної комісії суддів у рази більше.
Щоправда, 9 суддів залишили посади добровільно, тож матеріали про їх звільнення з аналогічних підстав повернули ВККС. Утім, ті, хто боровся за місце під сонцем, поки що уникли звільнення. І це дозволяє говорити про певні стратегії захисту.
Нагадаємо: одна зі стратегій полягає в доведенні неправомірності використання пп.4 п.161 розд.ХV Конституції як самостійної підстави для звільнення судді. Адже її не зазначено в ст.126 Основного Закону.
Інші правники вважають, що не можна звільняти за перше нескладання іспиту — потрібно направити суддю на підвищення кваліфікації. І тільки після повторного оцінювання слід вирішувати його долю. Вочевидь, у такому разі його можна буде звільнити за вчинення істотного дисциплінарного проступку (п.3 ч.6 ст.126 Конституції).
Під час чергового засідання Ради був озвучений ще один шлях для спротиву.
Регламент — не закон!
Річ у тім, що в згаданому пп.4 п.161 розд.ХV є ще одне речення, яке чомусь намагаються не помічати. На це звернув увагу адвокат Ростислав Кравець, котрий представляв одну із суддів, яку рекомендували звільнити за цим пунктом.
Ідеться про те, що «порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом». Натомість у реформеному запалі такий особливий порядок геть випав із поля зору авторів нововведень. У гл.6 закону «Про Вищу раду правосуддя» його не визначено. Не знайдете відповідних положень й у гл.1 розд.VII закону «Про судоустрій і статус суддів».
Навіть у регламенті ВРП п.17.41 з’явився тільки 2.10.2018. Саме на це звернув увагу представник судді. Хоча до того часу Рада встигла звільнити 6 суддів за поданнями ВККС, не переймаючись неврегульованістю процедури.
Натомість, на думку адвоката, Рада є «судом» у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тож у світлі практики Європейського суду з прав людини на неї поширюються вимоги, аби спори розглядались у порядку, встановленому законом.
Так, цього разу розгляд питання його підзахисної, як і ще одного судді, Рада відклала, задовольнивши відповідні клопотання. Однак не стала деталізувати, які саме аргументи переконали членів ВРП не квапитися зі звільненням.
Тактика бездіяльності
До речі, у справі, що розглядалася, суддя успішно склала іспит, але комісія низько оцінила інші її якості. При цьому колегіальний орган послався на рішення Ради суддів щодо ситуації в Голосіївському районному суді м.Києва, яка встановила факти порушення Кодексу суддівської етики. Проте, за законом, такі оцінки може давати тільки дисциплінарна палата ВРП. Ні РСУ, ні ВККС не наділені повноваженнями проводити дисциплінарні провадження.
Також можна дійти висновку, що процедура звільнення за поданням ВККС є сумнівною з погляду як Конституції, так і європейських гарантій. Яку зі стратегій захисту обирати — особиста справа кожного судді. Бо є ще одна — домагатися поновлення на посаді через Страсбург. Це потребуватиме більше часу, утім, компенсації за вимушений прогул будуть значно більшими.
Що точно не принесе успіху, то це відсутність захисту або намагання ухилитися від участі в засіданні. Особисто або через свого представника. Адже тут ВРП керується нормою, що повторна неявка навіть із поважних причин, як-от перебування у відпустці по догляду за дитиною, не перешкоджає звільненню. Хоча це правило прописане знову ж таки в регламенті, а не законі.
Отже, аби власноруч не творити процедуру, Рада могла б обрати тактику бездіяльності та просто чекати, доки законодавець не врегулює цього питання. Адже в країні не так уже й багато суддів, аби додаткова пара рук виявилася зайвою.
Лев Семишоцкий, Закон и Бизнес
