Київський окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області на суму 500 000,00 грн. за зберігання пального без відповідної ліцензії та стягнув з ДПС окрім судового збору, витрати на правову допомогу.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що спірне рішення прийняте за результатами фактичної перевірки позивача, якою встановлено порушення позивачем ст. 15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та застосовано до ТОВ «Козацький бекон» штрафні санкції в розмірі 500 000,00 грн. за зберігання пального без відповідної ліцензії.
Суд, дослідивши обставини справи зазначив, що жодних доказів, які би свідчили про наявність у податкового органу інформації про порушення ТОВ «Козацький бекон» вимог законодавства, а також про отримання її в установленому порядку, що створювало би достатні умови для проведення фактичної перевірки ТОВ «Козацький бекон» на підставі п.п.80.2.5. п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, відповідачем не надано.
Не містить такої інформації і наказ відповідача № 1081 від 31.08.2020 року «Про проведення фактичної перевірки». Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для проведення фактичної перевірки у ТОВ «Козацький бекон».
Що стосується, самої вимоги, суд прийшов до наступних висновків
Разом з тим, згідно частин тридцять дев`ять-сорок два статті 15 Закону № 481/95-BP для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
З аналізу вищезазначених положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.
Зазначене вбачається як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).
Разом із тим із дослідженого акту судом встановлено, що ревізори обмежились лише описом факту наявності ТОВ «Козацький бекон» дизельного пального, не встановивши факт його зберігання, місце зберігання, наявні на час перевірки залишки та порядок його використання.
Позивач не заперечує факту придбання пального, проте заперечує факт його зберігання на момент проведення перевірки, оскільки пальне було відразу ж використане у господарській діяльності позивача – для заправки сільськогосподарської техніки, що ним орендується, на підтвердження чого надано Акт виконаних робіт (надання послуг) від 21.04.2020 № 466.
Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності оспорюваного рішення, під час перевірки не з`ясував обставин фізичного зберігання позивачем пального у спірних правовідносинах, з врахуванням напрямків господарської діяльності підприємства і наявної у користуванні позивача техніки та допустив помилкове ототожнення господарської операції із придбання пального із фізичним зберіганням пального.
Вказаний Закон не містить вказівки на те, що пальне повинно зберігатися виключно у стаціонарних ємностях для зберігання пального; не визначає граничний об`єм пального чи обмежень по строку, з якого починається “зберігання пального”; саме по собі зберігання пального не є підставою для реєстрації акцизного складу, оскільки вимагає певного обсягу пального.
Крім того, у індивідуальній податковій консультації, наданій Державною фіскальною службою України від 15.08.2019 №3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, зазначено, що у розумінні Закону № 481 суб`єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію лише для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях, вказана податкова консультація не скасована.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується витрат на правову допомогу, суд прийшов до наступних висновків
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання професійної правничої допомоги від 21.10.2020 № 186, додаток № 1 до договору № 186 з описом виконаних робіт та вартістю наданих послуг; акт надання послуг від 30.10.2020; рахунок на оплату від 22.10.2020 № 598 на суму 10000 грн., рахунок на оплату від 19.01.2021 № 26 на суму 3000 грн. та рахунок на оплату від 02.02.2021 № 110 на суму 2000 грн.; платіжне доручення № 2096 про оплату адвокатських послуг на суму 10000, 00 грн., платіжне доручення № 2183 про оплату адвокатських послуг на суму 3000, 00 грн. та платіжне доручення № 2197 про оплату адвокатських послуг на суму 2000, 00 грн.
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони, а отже зазначені витрати підлягають стягененню з відповідача.
Інтереси позивача у цій справі представляли адвокати АО “Кравець і партнери”.
