Судова реформа в Україні принесла низку оцінювань суддів, які власне тривають роками і частина суддів перебуває в невизначеному становищі всі ці роки, Верховний Суд при цьому вирішив узаконити таке становище.
Мова в цій статті буде присвячена постановам Великої Палати Верховного суду у змісті яких є наступні висновки:
«…Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною кваліфікаційного провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах кваліфікаційного провадження ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Отже, визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП…»
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах по справі №990/127/24 від 27.02.2025 року, №990/36/25 від 23.10.2025 року, однак такі висновки містять в собі набагато більше ризиків, ніж блага у формі процесуальної економії.
По-перше, жодна норма національного законодавства не містить такого поняття як «кваліфікаційне провадження», жоден закон не передбачає ні його етапів, ні його процедури, ні його змісту, тому вжите ВП ВС формулювання «кваліфікаційне провадження» не узгоджується з національним законодавством, це виключно придумана судом конструкція.
По-друге, Закон України «Про судоустрій та статус суддів» містить чіткий та виключний перелік рішень ВККС про рекомендацію, які визначені в ст. 79-5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», в той час, як відповідно до ст. 88 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за наслідками оцінювання ВККС приймає саме рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, і знову ж таки жодна інша норма законодавства не передбачає, що рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді є рекомендацією, вказаний висновок про рекомендаційний характер зроблено безвідносно до конкретно визначеної норми законодавства.
По-третє, жодна норма національного законодавства навіть з урахуванням законодавчих змін від 30.12.2023 року не вказує на те, що рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення після перегляду ВРП, тобто такі висновки суду не мають під собою правових підстав.
Крім того, такі висновки суду здійснено без врахування вже існуючих випадків, коли після рішення ВРП, ВККС було прийнято повторно рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, де якраз і вбачається, що ВККС враховує свої ж висновки по попередньому рішенню, тобто сама ВККС не вважає, що її рішення втрачають юридичну силу, але лише оцінює їх по-іншому або враховує додаткові відомості, які виникли вже навіть після перегляду ВРП, тобто збільшується додатково період оцінювання.
Мало того, якщо ВРП приймає негативне рішення за наслідками розгляду рішення ВККС, а рішення ВККС при цьому залишається чинним, то тоді особа взагалі позбавляється можливості оскаржити таке рішення ВККС до суду, адже за логікою ВП ВС оскаржити рішення ВККС можна лише разом з рішенням ВРП, однак якщо особа вважає, що рішення ВРП є законним і правильним, а рішення ВККС – протиправним, то особа позбавлена можливості його оскаржити, бо не матиме ні підстав, ні вимог до ВРП.
При цьому, саме через те, що первинне рішення ВККС не було скасоване і за ним ВРП приняла негативне рішення суддя потрапляє у вічне оцінювання, яке спричинене саме первинним рішенням ВККС, адже ВРП не має повноважень визнати рішення ВККС протиправним чи навіть таким, що не має юридичної сили, рішення ВРП лише повертає суддю на черговий етап оцінювання, де ВККС має право вчергове зазначити одні й ті ж мотиви (що власне вже має місце бути), тобто усі негативні наслідки породжує для судді саме рішення ВККС і ВРП при цьому не може це припинити.
Мало того, це все несе в собі і підрив довіри до судової влади, адже кожен сторонній спостерігач може взяти рішення ВККС про невідповідність судді, яке є чинним, ніхто його не скасовує і не визнає протиправним, і з цих підстав може заявити судді відвід як некомпетентному, при цьому суддя не має жодних засобів захисту від таких звинувачень, адже рішення – чинне, тобто суддя потрапляє не лише у вічне оцінювання, а й у вічне недовіру із загрозою нормального здійснення правосуддя.
На жаль, всі ці фактичні реалії сьогодення не були враховані ВП ВС ймовірно виключно через небажання потрапити в немилість ВККС.
По-четверте, норма ч. 3 ст. 88 Закон України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене, дана норма перш за все є спеціальною по відношенню до всіх інших видів рішень ВККС, крім того дана норма чітко передбачає право на оскарження такого рішення без будь-яких умовностей, в тому числі і щодо перегляду у ВРП.
В даному розрізі варто нагадати, що не так давно 06.02.2025 року ЄСПЛ у справі «Укркава проти України» вже вказувало про те, що не відповідає принципу правової визначеності поведінка ВП ВС, яка в своїх рішеннях перетлумачує чіткі норми національного законодавства.
В даному випадку, має місце схожа ситуація, коли ВП ВС перетлумачує норми права щодо того коли ВККС приймає рішення про рекомендацію, щодо того яке рішення ВККС втрачає юридичне значення, щодо того чи може бути оскаржене рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді, а тому це суперечить правовій визначеності та не може слугувати виправданим обмеженням у праві на справедливий суд.
По-п’яте, наостанок варто відмітити, що ВП ВС проявляє суперечливу поведінку, адже до прикладу в постановах ВП ВС у справі №990/62/24 від 20.02.2025 року, у справі № 990/51/24 від 11.07.2024 року було вказано на зовсім інші висновки, де ВП ВС таки переглядала по суті рішення ВККС, однак будь-яких пояснень відступу ВП ВС у постановах по справі №990/127/24 від 27.02.2025 року, №990/36/25 від 23.10.2025 року не наводить.
Також ВП ВС у постановах по справі №990/127/24 від 27.02.2025 року, №990/36/25 від 23.10.2025 року робить посилання на постанови від 26.02.2020 року у справі № 9901/637/18, від 09.02.2022 року у справі № 9901/23/19, однак ВП ВС у справі №990/51/24 від 11.07.2024 року вже встановила, що ці висновки є нерелевантними, бо відбулись законодавчі зміни від 30.12.2013 року, однак ВП ВС у справі №990/127/24 від 27.02.2025 року, №990/36/25 від 23.10.2025 року, не наводить мотивів, чому вказані висновки знову стали релевантними, що свідчить виключно про суперечність самої ВП ВС.
Ось такі вони наслідки реформ у їх багатогранності, де вічне оцінювання суддів призвело до шалених витрат з бюджету воюючої країни, де діючі судді не можуть здійснювати правосуддя через вічне оцінювання, а ВП ВС більше дбає про процесуальну економію, ніж про бажання вирішити проблему, хоч вона і має політичний контекст, але все ж таки варто відмітити, що у ВП ВС є зерно надії, бо є окремі думки, а ще є чарівне від ВП ВС per incuriam, яким ніколи не пізно скористатись.
Анна Мартиненко
Адвокат, партнер АО Кравець і партнери
Ростислав Кравець
Адвокат, старший партнер АО Кравець і партнери
