Десять років тому ці люди були серед найбільш поважних бізнесменів України. Вони входили до багатьох рейтингів ділової успішності та навіть очолювали деякі з них. Проте після «банкопаду» 2014–2017 років їхні імена в інформпросторі згадують дедалі рідше й у геть іншому контексті. Наприклад – у розрізі боргів перед держбюджетом України.
У розпорядженні Mind є перелік найбільших банків – боржників держави з часів банкопаду та список відповідних позовів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Це справи, які на сьогодні є відкритими судовими провадженнями на десятки тисяч сторінок. «Це відкриті справи з найбільшим розміром позовних вимог із 2012 року по сьогодні. В усіх них відповідачами виступають акціонери банків», – кажуть у ФГВФО. Mind проаналізував найвагоміші за сумами кейси.
Що поєднує ці справи? Йдеться про системні українські банки, які протягом довгого часу були найбільшими гравцями фінансового ринку України, але збанкрутували у 2014–2017 роках. Їхні власники, крім банків, мали інші великі підприємства, сформовані у фінансово-промислові групи, і банки були центрами цих ФПГ.
Після Революції гідності міжнародні партнери України, такі, як МВФ і Світовий банк, разом із НБУ почали велику ревізію банківського сектору, за результатами якої банкіри мали докапіталізувати підконтрольні їм установи. Можна припустити, що у власників були можливості врятувати банки за допомогою інших своїх активів, проте вони вирішили цього не робити. Результатом став славнозвісний «банкопад».
Звідки взялися багатомільйонні борги? Як пояснює економіст Данило Монін, банківська система України до революції 2014 року формувалася великими фінансово-промисловими групами, які залучали гроші вкладників і в такий спосіб фінансували розвиток власних бізнесів, а також використовували їх для розрахунків усередині групи. Коли ж у 2014–2015 роках населення почало знімати гроші з депозитів – їх не було чим перекрити, адже знімали надто масово. До того ж девальвація знецінила застави.
Відтак банки зіткнулися з гострою нестачею ліквідності, а коли були виведені з ринку, їхні зобов’язання перед вкладниками довелося покривати державі «в особі» ФГВФО.
Наскільки реально ці борги повернути? Після банкрутства фінустанов їхні власники виїхали з країни. Зараз ці люди знаходяться у розшуку, а Фонд гарантування активізував спроби стягнути з них боргові кошти.
«Шансів повернути борги практично немає. По-перше, тому що борги завищені. По-друге, у власників навряд чи є такі гроші. По-третє, у кризу ФПГ втратили дохід поза банківським сектором», – вважає Данило Монін. Його думку підтверджує юрист Ростислав Кравець. «Навряд чи держава Україна взагалі зможе повернути ці гроші, бо був втрачений час, а активи банків-банкротів були продані ФГВФО на торгах за заниженими цінами», – каже він.
Проте фонд продовжує судитися. Лише справа банку «Фінанси та кредит» налічує десятки тисяч сторінок. Тепер розглянемо п’ятірку банків і їхніх власників – відповідачів у судах перед ФГВФО.
На першому місці – банк «Фінанси та кредит». Це один із найстаріших українських банків, заснований 1991 року. Його власник Костянтин Жеваго до моменту банкрутства фінустанови також володів низкою промислових підприємств, одне з яких, Ferrexpo, котирувалося на Лондонській фондовій біржі.
Проблеми в банку почалися наприкінці 2014 року, коли він припинив виплати клієнтам і не повертав кошти вкладникам. У вересні 2015 року в банк ввели тимчасову адміністрацію. На той час активи становили понад 35 млрд грн, а кошти фізичних осіб на рахунках – понад 17 млрд грн.
Майже всі члени правління «Фініків», як називали банк у галузевій спільноті, виїхали за кордон через переслідування всередині країни. Проти топменеджерів банку були відкриті кримінальні справи. Тоді ініціатором переслідування був сам Костянтин Жеваго, який звинувачував топменеджмент у краху фінустанови. Проте Фонд гарантування вкладів висунув звинувачення самому Жеваго.
Згідно з даними ФГВФО, у справі №910/268/23 акціонерам банку виставлені претензії на суму понад 45,9 млрд грн.
Станом на 2021 рік Forbes оцінював статки Жеваго у $2,1 млрд. Бізнесмен перебував у міжнародному розшуку, проте 2023 року суд Франції відмовив Україні в його екстрадиції.
На другому місці – Дельта Банк Миколи Лагуна. Крім банківського бізнесу, у різні часи цей банкір контролював девелоперські проєкти та велику страхову компанію «Оранта». Дельта Банк більш ніж 10 років був одним із найуспішніших ритейлових банків України.
Напередодні Євромайдану банку пророкували успішне майбутнє: він конкурував з ПриватБанком Ігоря Коломойського, державним Ощадбанком та австрійським «Райффайзеном». Приріст активів і вкладів фізичних осіб у Дельта Банку протягом 2012–2013 років становив понад 80%.
Після початку війни на Донбасі Дельта Банк, як і більшість фінустанов з українським капіталом, натрапив на труднощі. Попри велику підтримку з боку тодішньої голови НБУ Валерії Гонтаревої, банк уже на початку 2015 року був визнаний банкрутом. У лютому 2015 року в банк ввели тимчасову адміністрацію. На той момент 94% вкладників, що підпадають під гарантію ФГВФО, мали вклади в межах гарантованої суми 200 000 грн.
Кількість таких вкладників становила 554 000 осіб. Загальна сума, що належала до виплати в межах гарантованого розміру відшкодування, становила 16,4 млрд грн. При цьому приблизно 13 млрд грн підлягали виплаті вкладникам протягом дії тимчасової адміністрації.
Фонд гарантування вкладів є позивачем у справах щодо банкрутства АТ «ДЕЛЬТА БАНК» №910/7338/19, №910/21280/21 – на загальну суму понад 23,6 млрд грн. Відповідачами є акціонери. Микола Лагун 2023 року оголошений у розшук.
На третьому місці – фінустанови латифундиста й колишнього «аграрного короля» України Олега Бахматюка. Центрами його ФПГ були великі банки «Фінансова ініціатива» та VAB Bank. Обидва 2014 року входили до 20 найбільших фінансових установ України, та обидва були визнані банкрутами під час «банкопаду» 2014–2017 років. Сам Бахматюк був номером 7 у рейтингу українського Forbes (статки на 2011 рік – $1 млрд).
Активи VAB Bank на момент введення тимчасової адміністрації становили 16 млрд грн, активи «Фінансової ініціативи» – приблизно 19 млрд грн.
У справі №910/7122/23 проти акціонерів «Фінансової ініціативи» подано позов на суму понад 13,8 млрд грн. Стосовно ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК» (справи №910/13024/22, №910/11128/23, №910/19524/23) загальна сума позову становить понад 13,1 млрд грн.
Четвертий у списку – Брокбізнесбанк, який належав «младоолігарху» часів президентства Віктора Януковича Сергієві Курченку. Банк входив до фінансово-промислової групи «Вітек». Усе керівництво ФПГ після Революції гідності виїхало за кордон, зокрема сам Сергій Курченко – до Москви. Влітку 2014 року його оголосили в міжнародний розшук.
У справі №910/9251/18 ФГВФО позивається до акціонерів Брокбізнесбанку на суму понад 8,9 млрд грн.
П’ятий із «найдорожчих» кейсів – великий одеський Імексбанк, що належав бізнесменові Леоніду Клімову, колишньому депутату-«регіоналу». Клімов керував фінансово-промисловою групою «Примор’є», банк входив до її складу.
На початку 2015 року Імексбанк збанкрутував. Активи фінустанови на час банкрутства становили більш ніж 14 млрд грн, депозити фізичних осіб – майже 4 млрд грн. У Фонді гарантування вкладів кажуть, що більш ніж половина портфелю банку була виведена через схемні кредити трьох десятків пов’язаних осіб. Головний акціонер Імексбанку, Леонід Клімов, був заявлений у розшук ще 2017 року.
Сума позову ФГВФО до акціонерів банку становить понад 8,4 млрд грн.
