З кінця січня дев’ять категорій працівників мають пройти обов’язкову вакцинацію від коронавірусу. Небажання робити щеплення, якщо немає абсолютних протипоказань, – підстава усунути їх від роботи. Але усунення українці оскаржують у судах. Хоча із запровадження обов’язкової вакцинації минуло лише три місяці, вже є рішення судів як на користь, так і на користь відсторонених працівників.
Кого усувають?
Зараз вимога про обов’язкову вакцинацію є для працівників:
- органів державної виконавчої влади, місцевих адміністрацій, навчальних та наукових установ – з 8 листопада 2021 р.;
- підприємств, установ та організацій у сфері управління центральних органів влади, підприємств, які мають стратегічне значення, соцпрацівників – з 9 грудня 2021 р.;
- органів місцевого самоврядування, медустанов державної та комунальної власності, комунальних підприємств, установ та організацій – з 31 січня 2022 р.
Відбуватися відсторонення має виходячи з наказу керівництва підприємства, і роботодавцям залишили можливість відстороняти без виплати зарплати. Очікувано, що працівники пішли до судів. У першій хвилі вимог наймасовішою категорією були працівники освітніх установ. Зараз з’являються судові рішення щодо їхніх позовів. Подивимося на приклади аргументації щодо рішень.
Що вирішують суди?
Аргументи проти. Ратнівський районний суд Волинської області відмовив позивачу у визнанні наказу про його відсторонення незаконним та його скасуванні. У рішенні вказали, що усунення від роботи – це особливий захід у виняткових випадках. Там посилаються на ухвалу Верховного суду від 17.04.2019 року у справі №682/1692/17 (ВС розглядав справу про відмову у прийомі до дитячого садка невакцинованої дитини): вимога про обов’язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб є виправданою, а принцип важливості суспільних інтересів превалює над правами особи.
Любешівський районний суд у Волинській області відмовив позивачу, якого усунули від роботи у дитячому садку, в оскарженні наказу про відсторонення. Той посилався, зокрема на те, що обмеження права на працю може бути лише в умовах військового чи надзвичайного стану та на підставі закону. А постанова Кабміну №1236, яка запроваджує протиепідемічні заходи – це акт підзаконний. Але у суді вказали, що усунення від роботи за частиною 1 ст. 46 КЗпП відбувається у зв’язку з появою на роботі у нетверезому вигляді, ухиленням від обов’язкового медогляду та в інших передбачених законодавством випадках. І термін “законодавство” там трактують максимально широко, до нього належать також декрети та постанови Кабміну. Посилаються при цьому на рішення Конституційного суду від 9 липня 1998 р. №12-рп/09.
У Старокостянтинівському районному суді Хмельницької області зазначили, що усунення від роботи – це не порушення права позивача на працю, закріплене ст. 43 Конституції, оскільки робоче місце зберігається, трудовий договір не припиняється, а обмеження є правомірним, тому що відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя та здоров’я людини. Тут посилаються на рішення Європейського суду з прав людини у справі “Соломахін проти України” від 15 березня 2012 р. і пишуть, що “втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров’я та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань”.
Аргументи за. Деснянський районний суд Чернігова позов працівника задовольнив частково. Там констатували, що рішення про проведення обов’язкових щеплень від інфекційних хвороб, які не внесені до календаря обов’язкових, приймають головний санітарний лікар України, головний санлікар АР Крим та головні санлікарі областей, Києва та Севастополя. Це умова ст. 12 закону про захист від інфекційних хвороб. Наказ МОЗ та постанову Кабміну там називають підзаконними актами, тоді як втручання у право людини на працю та право заробляти працею на життя за Конституцією можливе лише на підставі законів. А єдиний орган законодавчої влади – Верховна Рада.
Ємельчинський районний суд Житомирської області задовольнив вимоги відстороненого працівника скасувати наказ про усунення, поновити виконання робочих обов’язків та виплатити зарплату за час усунення. У рішенні цікава така позиція. У наказі МОЗ немає положень про обов’язкові щеплення від ковіду, там є лише перелік професій та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням. За законом про захист від інфекційних хвороб (ч.1 ст.12) обов’язкові та включені в календар лише щеплення проти дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.
“З прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов’язковими, не змінилося, а усунення працівника, який і входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, є незаконним”.
Роз’яснення чи керівництво до дії?
До Верховного суду жоден із позовів поки що не дійшов і остаточного трактування суперечливі норми не отримали. Наприкінці грудня 2021 р. Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду дав роз’яснення. У ньому так позначив свою позицію:
- працівники окремих професій, виробництв та організацій підлягають обов’язковим профілактичним щепленням на додаток до тих, що зазначені у календарі;
- звільнення працівника через відмову вакцинуватися є незаконним;
- роботодавець, усуваючи працівника, повинен діяти у межах своїх повноважень, а у наказі про усунення вказувати підстави та терміни усунення. З наказом працівника необхідно ознайомити, і якщо він відмовляється, то скласти акт;
- законодавством не передбачений обов’язок роботодавця платити зарплату працівнику, який відмовився вакцинуватися;
- у ЄСПЛ немає правової позиції щодо відсторонення від роботи невакцинованого від ковіду працівника.
Це роз’яснення не є керівництвом до дії для судів і воно носить лише рекомендаційний характер. Але на практиці працює все по-іншому.
“Ті судді, які задовольняють позови працівників, посилаються на прямі норми Конституції, рішення Конституційного суду, на те, що обмеження основних прав та свобод можливе лише на підставі законів, а не підзаконних актів. Багато хто звертає увагу на те, що навіть у пояснювальній записці до наказу МОЗ прямо прописано, що він не впливає на громадське здоров’я і не бореться з коронавірусом. Ті судді, які відмовляють у задоволенні позовів, користуються методичними рекомендаціями голови Касаційного цивільного суду ВС, не аргументуючи своє рішення. Вони посилаються на загальні норми, не беручи до уваги Конституцію України та закони, що передбачають обов’язкову вакцинацію на основі епідеміологічних показників. Але ж потребу у вакцинації ніхто не встановив. Судді, які відмовляють, не звертають увагу на порядок та підстави усунення від роботи, а це мають встановити санітарні лікарі”, – каже адвокат Ростислав Кравець.
Він каже, що рішень на користь відсторонених працівників все ж таки виносять більше. Є приклади мирових угод з досудовим урегулюванням, є випадки виплати зарплат відстороненим, є рішення судів, де передбачено негайне виконання і люди відновилися на роботі. Якщо сторони не мають заперечень, то суди розглядають позови у порядку спрощеного судочинства. Але до шквалу рішень ще далеко.
“Є справи, що розглянуті вже до початку року. Є справи, розгляд яких призначено аж на травень. Деякі судді штучно затягують. Опустилися настільки низько, що бояться приймати рішення: чекають на судову практику чи на розгляд якоїсь зразкової справи, яку, я думаю, фальсифікуватимуть. Я вважаю, що в цьому випадку немає місця зразковим справам. Деякі люди вже три місяці перебувають без засобів для існування. Затягуючи розгляд справ, людей штовхають просто на голодну смерть, – резюмує адвокат. – Якщо узагальнити судову практику, яка сформувалася на цей момент, то є низка суддів, які виявляють свою лояльність до порушень основоположних прав та свобод людини та Конституції України. Ми вже почали складати список таких судів та суддів, щоб звернути на нього увагу за подальшої судової реформи. Люди платять суддям 50-200-тисячні зарплати та 100-тисячні пенсії не для того, щоб їхні права ігнорували”.
Дірка в законі
Роботодавці готують накази про усунення невакцинованих працівників під тягарем відповідальності: за порушення правил карантину людей передбачено штраф. За ст. 44-3 Кодексу про адміністративні правопорушення – від 34 тис. до 170 тис. грн. для посадових осіб. Але, як виявилося, з 1 січня в КУпАП утворилася діра: Нацполіція не має повноважень, щоб розглядати такі правопорушення.
Справа в тому, що 1 січня набув чинності закон про водний транспорт, який ВР ухвалила у грудні 2020 року. Він коригує і ст. 222 КУпАП – про повноваження органів Нацполіції. Хоча карантин на той момент, як ухвалювали закон, уже діяв, нардепи проґавили та погодили неактуальну норму. У переліку статей, справи за якими може розглядати Нацполіція, статті 44-3 зараз немає.
Як пояснює Ростислав Кравець, якщо зараз коп спробує когось оштрафувати за нею, то рішення оскаржується в суді, а самому правоохоронцю в цьому випадку загрожує кримінальна відповідальність за перевищення повноважень. Виправити ситуація може ВР, але до 15 лютого нардепи працюють у комітетах. Та й невідомо, як швидко закриють прогалину після повернення.
