У понеділок, 20 червня, Верховна Рада України 259-ма голосами ратифікувала Стамбульську конвенцію, яку підписали вже понад 40 країн. Вона ж – Конвенція Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнього насильства. Експерти пояснили виданню “Коментарі”, що це означає – і чому у наших депутатів раніше не доходили руки.
Немає жодних проблем у ратифікації Стамбульської конвенції – тим більше у тому вигляді, в якому це зробила Рада
Ростислав Кравець, адвокат, голова профспілки Українська незалежна фундація юристів, голова АТ “Кравець і партнери” вважає, що раніше щодо цієї конвенції у нас створювали видимість дебатів у громадському полі. Причому часто – партіями та організаціями, які, як показав час, є проросійськими.
“Не бачу жодних проблем у ратифікації Стамбульської конвенції – тим більше у тому вигляді, в якому це зробила Рада. З певними обмеженнями. Із вказівкою на те, що Україна не змінюватиме Конституцію під цю конвенцію, як і переписуватиме під неї сімейний кодекс. Тобто врахували моменти, яких дехто побоювався, а саме – узаконення одностатевих шлюбів, якихось властивих Україні взаємовідносин між чоловіками, жінками”, – пояснює Ростислав Кравець.
Він акцентує, що ця конвенція досі не ратифікована низкою країн Європи. І навіть Туреччина, яка в березні 2012-го ратифікувала її першою (нагадаю, що відкрито конвенцію для підписання було з 11 травня 2011 року в Стамбулі) першою ж із неї і вийшло 2021-го.
“Об’єктивно – ратифікація цієї конвенції була предметом політичних торгів усередині України, ніж якимось істотним інструментом, який міг би вплинути на гендерну, сімейну політику в нашій країні”, – резюмує експерт.
Війна розставила все на свої місця: “русский мир” зазнав краху, а Україна стала ближчою до Європейського Союзу
На думку Петра Бурковського, аналітика Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, тема ратифікації Стамбульської конвенції – це яскравий приклад того, як зазнала поразки російська пропаганда.
“У попередні роки саме з Росії йшов потік дезінформації про те, що внаслідок ратифікації цього документа Україну захоплять гейпаради та феміністки, а традиційні цінності зникнуть. Війна розставила все на свої місця: “російський світ” зазнав краху, а Україна стала ближчою до Європейського Союзу”, – наголошує аналітик.
Петро Бурковський акцентує, що справжньою метою Конвенції Ради Європи є запобігання насильству проти жінок, зокрема підтримуваного релігійними чи традиційними уявленнями про різну природу жінки та чоловіка.
Найпоширеніша маніпуляція – ратифікація Стамбульської конвенції автоматично відкриває шлях до легалізації одностатевих шлюбів
Керівник політико-правових програм в Українському центрі у суспільному розвиткові Ігор Рейтерович пояснює:
“Раніше в Україні були питання щодо ратифікації цієї конвенції з боку багатьох організацій, насамперед релігійних. Так Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій, у серпні 2020-го зверталася до керівництва країни із закликом відмовитися від ратифікації Стамбульської конвенції через поняття “гендер”, яке, на думку авторів документа, означає не біологічну стать, а самоідентифікацію людини. Але тут треба розуміти, що Україна – світська держава. І прийняття подібних рішень, що стосуються права і свободи людини, не повинно узгоджуватися з представниками релігійних організацій. Їхня думка можуть взяти до уваги. Але не більше”.
Не варто забувати, продовжує експерт, що ратифікація цієї конвенції – це важлива, бажана, хоч і не обов’язкова умова для набуття Україною статусу кандидата у члени ЄС.
“Справді, більшість держав Євросоюзу ратифікували Стамбульську конвенцію. Але не всі. Що показово, серед відмовників – ті члени ЄС, у яких спостерігаються певні проблеми з верховенством права, свободою слова, трудовими відносинами, захистом прав та свобод громадян. Наприклад, Болгарія, Румунія, Угорщина. Та сама Польща конвенцію ратифікувала, але зараз веде розмову про вихід із неї”, – зазначає Ігор Рейтерович.
За його словами, коли та чи інша держава ратифікує Стамбульську конвенцію, то має вносити певні зміни до чинного законодавства. У тому числі – до трудового. Наприклад, щодо неприпустимості обмежень прав представників сексуальних меншин прийому працювати і перебувати на даній роботі.
“Але на подібне готові далеко не всі країни навіть у ЄС. У результаті деякі, ратифікувавши конвенцію, не довели тих чи інших її моментів до реалізації на практиці”, – наголошує експерт.
Він зазначає, що навколо цього документа багато маніпуляцій. Найпоширеніша – що ратифікація автоматично відкриває дорогу до легалізації одностатевих шлюбів.
“Хоча це не так, – запевняє Ігор Рейтерович. – Що, втім, не заважає деяким громадянам країн, котрі ратифікували конвенцію, висувати державі певні претензії. І тут справді є протиріччя. Тому що певні положення конвенції (наприклад, кожен може сам визначати для себе “гендер”) не узгоджуються із законодавством, де прописано, що шлюб є союзом між чоловіком і жінкою. Але, наголошую, насамперед ця конвенція – про захист права і свободи людини і громадянина, про неприпустимість їх переслідування за деякими специфічними ознаками”.
Експерт закликає зрозуміти – якщо ми хочемо інтегруватися до ЄС, то доведеться вносити багато змін до чинного законодавства. Ну а ратифікація цієї конвенції просто дозволяє заявити, що ми виконали певну умову. Реалізації ж тих чи інших положень практично може розтягнутися на роки. Чому приклад – низка країн самого ЄС.
“Резюмуючи. Ратифікація – крок правильний. Він добрий для іміджу України як демократичної держави, як наше позиціонування себе як європейської держави. І буде певним бонусом напередодні ухвалення рішення щодо надання нам статусу кандидата у члени ЄС”, – наголошує Ігор Рейтерович.
