Представитель Госпогранслужбы Украины Олег Слободян заявил, что 132 гектара приграничных земель уже вернули в государственную собственность, а сейчас в судах решается судьба еще 90 гектаров.
Юридические аспекты этих дел проанализировал в эфире радиостанции Голос Столицы старший партнер адвокатской компании «Кравец и партнеры» Ростислав Кравец.
Чи дійсно землі безпосередньо біля кордону віддали в оренду незаконно? Як це могли зробити?
— Насправді, як слідує з цих повідомлень, безпосередньо військового прокурора Анатолія Матіоса та Державної прикордонної служби, то такої кризової ситуації фактично немає. Тобто кордон чітко контрольований Державною прикордонною службою. Мова йде про землі, які так чи інакше впритул підходять до державного кордону. Фактично у зв’язку з тим, що місцеві органи, тобто місцеві адміністрації, районні, сільські адміністрації незаконно виділяли ці землі у власність громадянам без відповідних дозволів і відповідних узгоджень, то на сьогоднішній день, я так розумію, на разі існує дуже велика кількість судових справ, якими всі ці рішення щодо передачі громадянам цих земельних ділянок визнаються недійсними і, відповідно, визнаються недійсними свідоцтва про право власності на ці земельні ділянки.
Чи встановлено законом, на якій відстані від кордону взагалі не повинно бути приватної власності?
— Тут питання не те, що законом встановлено, тут питання в тому, що ці землі відносяться саме до державних земель, і ними не можуть розпоряджатись місцеві органи влади. Тобто фактично державний кордон є спеціальною територією. Є відповідний закон про державний кордон. Такі ж закони є відповідно і до водного фонду, коли землі біля водоймищ виділяють громадянам незаконно, тому на сьогоднішній день це можна було зробити виключно з дозволу тільки Кабінету міністрів. Однак це зроблено не було. І тому насправді, якщо подивитись реєстр судових рішень, то саме такі рішення скасовуються в зв’язку з тим, що у органів місцевої влади не було таких повноважень на виділення земельних ділянок.
Хто може виступати позивачем у цій справі? Держприкордонслужба чи приватні особи?
— Фактично тут буде виступати прокуратура позивачем в інтересах держави. Тобто позивачем буде безпосередньо прокуратура, яка наділена повноваженнями захищати в судах, представляти інтереси держави.
Якщо позивачем буде прокуратура, мабуть, є всі шанси у суді повернути ці земельні ділянки у державну власність?
— Я би не був так однозначно впевнений в цьому. Тому що тут можуть виникнути питання з огляду на існуючу судову практику, у зв’язку з тим, що пропущені терміни позовної давності і, відповідно, суд вже буде вирішувати чи є відповідні поважні причини на поновлення цих строків. Тому що, як я бачу з повідомлень того ж військового прокурора, хоча я не виключаю, що це можуть бути виключно такі піар-заяви, як зазвичай вони робляться, що ці земельні ділянки були виділені десять років тому. І за десять років так ніхто і не звертався з відповідними позовами. Хоча я не виключаю, що тут певним чином ситуація може просто нагнітатись та не відповідати безпосередній дійсності те, що насправді відбулося. Тому саме у разі пропущення термінів позовної давності у прокуратури, потрібно буде обґрунтувати це пропущення термінів.
Скільки у часі може розглядатися ця справа?
— Насправді, у зв’язку з цією судовою реформою, яка на разі відбувається в Україні, нестачею судів фактично, а деякі суди взагалі не працюють, то розгляд цієї справи може затягнутись навіть на шість років. Тому що, по-перше, немає судів, а, по-друге, як показує досвід, сама прокуратура не досить активно проявляє інтерес щодо повернення земельних ділянок у безпосередньо державну власність.
Чи повинен хтось відповідати за те, що землі віддали в оренду приватним власникам? І хто це має бути?
— Насправді, це було зроблено місцевими адміністраціями. Тобто це місцеві депутати, сільські депутати, районні депутати. Як показує досвід, їх ніколи не притягали до відповідальності. Тому я вважаю, що в першу чергу відповідальність повинна покладатись саме на прокуратуру, яка не проконтролювала, а також на обласні державні адміністрації, які фактично мали доступ до відповідних земельних реєстрів і бачили, що саме земельні ділянки вибувають з державної власності чи з земель запасу, чи взагалі біля державного кордону, змінюється власник земельної ділянки. Ця інформація була у місцевих адміністрацій, але, на жаль, вони на це закривали очі. Як показує досвід, з огляду на ті справи, які вже неодноразово розглядались в судах і доходили до Верховного Суду, я не бачив порушених кримінальних справ. Вірніше вони, однак, щоб когось притягли конкретно до відповідальності — таких випадків я не пригадую.
Прокуратура не проконтролювала та виходить, що вона винна. А з іншого боку, прокуратура виступатиме позивачем. Що це означає?
— В нас, на жаль, так і буває, якщо от подивитись на справи Майдану, коли суддів притягають до відповідальності за те, що вони задовольняли подання саме прокурорів про обрання запобіжних заходів. Прокурори у нас, виявляється, не винні, хоча вони просили обрати запобіжні заходи, та ж сама ситуація тут виникає, що, з одного боку, прокуратура не виконала покладених на себе обов’язків, з іншого боку, прокуратура робить з себе таку невинну вівцю, яка нічого не знала та не могла знати, та й не бачила, що саме відбувається в цих регіонах і районах. Хоча в це важко повірити. Тому я вважаю, що тут просто потрібно змінювати саму політику держави стосовно того, яким саме чином зберігати ці землі, зберігати державне майно та не давати зловживати ним. Тим більше, нещодавно була оприлюднена можливість передачі державного майна в оренду нерезидентам. Тому також можуть виникнути ті ж самі питання щодо недостатності контролю за використанням державної власності і земель.
