Надання працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України. Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток визначають Кодекс законів про працю України та Закон України «Про відпустки».
Відпустка – це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.
Відпустки надаються всім особам, які працюють за трудовим договором, з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Тим, хто працює за договором підряду, відпустки не надаються, оскільки цей договір належить до договорів цивільно-правового характеру.
Закон України «Про відпустки» передбачає, що відпустки можуть бути наступних видів:
1) щорічні відпустки:
– основна відпустка (стаття 6 Закону);
– додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону);
– додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону);
– інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 Закону);
4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 Закону);
5) соціальні відпустки:
– відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (стаття 17 Закону);
– відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 Закону);
– відпустка у зв’язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 Закону);
– додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 Закону);
6) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 Закону).
Наведений перелік не є вичерпним, тому трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Щорічна основна відпустка – це час відпочинку мінімальною тривалістю 24 календарних дні, що надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку і не залежить від місця роботи, від виконуваної працівником трудової функції чи від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки достатнім є лише факт перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого законодавством часу
За загальним правилом щорічна основна відпустка у перший рік роботи надається працівнику після закінчення шести місяців безперервної роботи. При цьому враховується не календарний рік (який починається з 1-го січня), а робочий рік, який починає розраховуватися з дня, коли працівник приступив до виконання своїх трудових обов’язків.
Якщо ж працівник виявив бажання взяти відпустку до закінчення шестимісячного строку безперервної роботи і не має передбачених законодавством пільг, то тривалість його відпуски визначається пропорційно до відпрацьованого часу.
Частина 10 ст. 10 Закону України «Про відпустки» передбачає, що черговість надання відпусток може визначатися графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні таких графіків повинні бути враховані інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Однак складання графіку не є обов’язковою передумовою надання відпусток і за його відсутності підставою для надання відпустки є заява працівника.
Нагадаємо, що щорічна основна відпустка за бажанням працівника може надаватись одночасно із щорічними додатковими відпустками або окремо від них. При цьому загальна тривалість цих відпусток не може перевищувати 59 календарних днів.
Щодо окремих категорій працівників законодавство може передбачати певні особливості надання відпусток. Так, при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, не враховуються святкові та неробочі дні (п. 2 ст. 5 Закону України «Про відпустки»). Багатьом категоріям працівників (наприклад, неповнолітнім, державним службовцям, інвалідам 1 та 2 груп, суддям) надаються відпустки тривалістю більш ніж 24 календарних дні.
Випадки перенесення щорічної відпустки на вимогу працівника у його інтересах, а також за ініціативою власника підприємства встановлені ст. 11 Закону України «Про відпустки».
Так, щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена (навіть без вимоги працівника) на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
Також законодавство надає можливість поділу відпусток. Так ст. 12 Закону України «Про відпустки» передбачає, що щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка
Розглянемо конкретний приклад. На підприємстві, де працює працівник тривалість основної щорічної відпустки – 24 календарних дні, проте передбачена ще й додаткова відпустка за ненормований робочий день тривалістю 7 календарних днів. У цьому разі працівник може за бажанням поділити відпустку на 18 і 13 календарних днів або на 14, 10 і 7 календарних днів і в першу чергу використати необхідну йому частину відпустки.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про відпустки», перенесення щорічної відпустки за ініціативою власника або уповноваженого ним органу є винятковим заходом. Так, щорічна відпустка може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону.
Стаття 11 Закону України «Про відпустки» передбачає заборону щодо ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Відкликання працівника із щорічної відпустки відповідно до ст. 12 Закону допускається, але лише у разі, якщо це необхідно для таких цілей: запобігання стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; запобігання нещасних випадків, простою, загибелі чи зіпсуття майна підприємства, установи, організації.
При цьому відкликання із відпустки допускається лише за таких умов: погодження працівника; основна безперервна частина відпустки (до відзиву чи після нього) має становити не менше ніж 14 календарних днів.
Надання невикористаних відпусток за попередні роки та грошових компенсацій за невикористані відпустки при звільненні.
Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівнику виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.
Тобто компенсації підлягають такі щорічні відпустки: основна відпустка, додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші щорічні додаткові відпустки, передбачені законодавством та додаткова соціальна відпустка працівникам, які мають дітей. Відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творчі відпустки не підлягають компенсації.
Отже, при проведенні розрахунку звільненому працівнику має виплачуватися компенсація за невикористану відпустку. Однак, на практиці бувають випадки, коли відпустка не надавалася працівнику, наприклад, протягом трьох років. У такому разі виникає запитання: за який період виплачувати компенсацію – за всі роки невикористаних відпусток чи за останні два роки (відповідно до ст. 11 Закону України «Про відпустки» забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд).
З огляду на те, що порядок надання відпустки погоджується між працівником і власником та враховуючи положення ст. 24 Закону, вбачається, що вірно буде виплатити працівнику грошову компенсацію за три не використані ним відпустки. При чому, при розрахунку суми компенсації повинна враховуватись середня заробітна плата за останні 12 місяців, що передують виплаті грошової компенсації.
Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної і додаткових відпусток можлива і при продовженні трудових відносин, проте лише у випадку, якщо на підприємстві встановлено відпустку понад 24 календарних дні.
Ст. 24 Закону передбачає, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки може замінятися грошовою компенсацією за умови, що тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою ніж 24 календарних дні. Отже, працівники не можуть використати частину відпустки, наприклад 10 або 14 днів, а за іншу частину отримати компенсацію за невикористану відпустку. Якщо у працівника відпустка 31 календарний день, то 24 календарних дні він повинен відпочити, а за решту 7 отримати грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Розрахунок суми компенсації за невикористану відпустку здійснюється відповідно до Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 8 лютого 1995 року, оскільки він аналогічний розрахунку сум відпускних.
У разі смерті працівника право отримання грошової компенсації за невикористані ним дні щорічних відпусток, та додаткових відпусток працівникам, що мають дітей переходить до спадкоємців.
Довідково:
Конституція України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР
«Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.» (статті 45).
Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР
«Установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка (стаття 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону);
4) соціальні відпустки:
відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);
відпустка у зв’язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону);
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.» (стаття 4).
«Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року» (ч. 4 статті 10).
«Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку» (ч. 10 статті 10).
«Тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та іншими нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону), не враховуються» (стаття 5).
«Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, – 69 календарних днів» (ч.ч. 2, 3 статті 10).
«Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці» (стаття 11).
«Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки» (стаття 12).
«У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей» (ч. 1 статті 24).
«За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні» (ч. 4 статті 24).
«У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям» (ч. 6 статті 24).
Юрій Бабенко
Адвокат, Адвокатська компанія “Кравець і партнери”
