В минулому огляді Велика палата встановила безграмотність Вищої ради правосуддя, в цьому Мін’юсту, схоже щось почалось відбуватись і поки вирішили за державні органи не робити роботу та приймати рішення відповідно до закону, не закриваючи очі на явні порушення чи недопрацювання та вигадуючи для них окремі норми та правила, як до цього це було. Крім того, Велика палата нарешті припинила нескінченні строки апеляційного та касаційного оскарження, чим ще нещодавно користувались активісти та всіляка антикорупційна шолупень.
Також до огляду включена практика ВС-ККС та ЄСПЛ, рішення КСУ щодо права на утримання від іншого з подружжя та рішення щодо скасування банком позасудової перереєстрації квартири на себе з грубими порушеннями Закону й багато іншого.
За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 490/9587/18
Велика палата зазначила, що:
168. Особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження.
Справа № 440/14216/23
Велика палата, на моє переконання, досить обгрунтовано закрила апеляційне провадження у зразковій справі за скаргами Мінфіну, КМУ та Мінсоцполітики у зв’язку з незазначенням, які самі їх права порушуються. Мін’юст, що їх представляв вчергове продемонстрував свій рівень. Хоча не всі судді з цим погодились, але питання не стільки в правах, бо тоді потрібно у всі пенсійні та соціальні справи залучати всі ці державні установи, а у безграмотності тих хто готував апеляційну скаргу. Суд зазначив:
Якщо скаржник лише зазначає, що оскаржуване судове рішення може вплинути на його права (інтереси, обов’язки), або лише зазначає (констатує), що судовим рішенням вирішено питання про його права (інтереси, обов’язки), то такі доводи, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою підставою для виникнення права на апеляційне оскарження судового рішення.
Особа, яка не була учасником справи, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов’язки. Такий зв’язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов’язки, та про які саме.
Як свідчить мотивувальна та резолютивна частини рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2024 року, суд першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та/або обов’язки Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України жодним чином не вирішував.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-ККС за вересень 2024 року
В огляді відображено найважливіші правові позиції і висновки з кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах ККС ВС, ухвалених у вересні 2024 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі.
У сфері кримінального права:
✅ зроблено висновок про те, що днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення триваючого кримінального правопорушення є день припинення або переривання вчинення особою відповідного триваючого суспільно небезпечного діяння. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, є триваючим злочином. Склад вказаного кримінального правопорушення є закінченим з початку ведення самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці, і з цього часу особа безперервно перебуває в злочинному стані до моменту припинення або переривання кримінального правопорушення;
✅ звернуто увагу на те, що заміна в диспозиції ст. 361 КК України терміна «електронно-обчислювальні машини (комп’ютери)» на термін «інформаційні (автоматизовані) системи» не свідчить про декриміналізацію несанкціонованого втручання в роботу комп’ютера, оскільки комп’ютер відповідає визначенню інформаційної (автоматизованої) системи;
✅ зазначено, що період утримання обвинуваченого в таборі для тримання військовополонених не є попереднім ув’язненням і не зараховується у строк відбування покарання.
У сфері кримінального процесуального права:
✅ вказано, що прокурори вищого рівня (Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури, їхні перші заступники та заступники) наділені повноваженнями скасувати постанову прокурора нижчого рівня про закриття кримінального провадження, у якому особі було повідомлено про підозру, у межах строків досудового розслідування, передбачених ст. 219 КПК України. Період з моменту прийняття прокурором постанови про закриття кримінального провадження, у якому особі було повідомлено про підозру, до моменту скасування такої постанови прокурором вищого рівня не зараховується до строку досудового розслідування;
✅ встановлено, що ухвала слідчого судді про встановлення строку для вчинення дій, необхідних для закінчення досудового розслідування, підлягає апеляційному оскарженню;
✅ констатовано, що застосування згідно з положеннями статей 96-1, 96-2 КК України судом апеляційної інстанції спеціальної конфіскації не є тим «іншим випадком», передбаченим ч. 1 ст. 421 КПК України, що погіршує становище обвинуваченого. Відповідно до статей 408, 420 та 421 КПК України рішення апеляційного суду, яким застосовується спеціальна конфіскація, постановляється у формі ухвали;
✅ акцентовано на тому, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі в разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію або є окремим епізодом кримінального правопорушення чи невизнання цивільного позову, та в такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК України.
Упродовж вересня 2024 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Огляд рішень ЄСПЛ за серпень 2024 року
В цьому огляді, зокрема, відображено низку рішень ЄСПЛ щодо дотримання Державами-учасницями вимог, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Ідеться про рішення:
✅ W.R. v. the Netherlands щодо справедливості кримінального провадження стосовно заявника, обвинуваченого у вбивстві своєї дружини, з огляду на відсутність адвоката під час початкових допитів, де ЄСПЛ не констатував порушення вимог ст. 6 Конвенції, адже відсутність вразливості заявника, можливість оскаржити правдивість доказів, їхня якість, оцінка вини професійними суддями, вагомість суспільного інтересу разом з іншими національними процесуальними гарантіями свідчили на користь висновку про те, що кримінальне провадження стосовно заявника було справедливим;
✅ BIELAU v. Austria щодо скарг заявника – лікаря загальної практики, на порушення його права на свободу вираження поглядів, захищеного ст. 10 Конвенції, з огляду на застосування до нього дисциплінарного стягнення за публікації на власному вебсайті, які містили категоричні твердження про неефективність вакцинації. ЄСПЛ констатував відсутність стверджуваного порушення, зауваживши, серед іншого, що метою оскаржуваного заходу був захист громадського здоров’я, та взявши до уваги експертні висновки, згідно з якими інформація, опублікована заявником, не відповідала сучасному стану медичної науки, а деякі твердження навіть не відповідали здоровому глузду.
✅ GANUSHCHAK v. Ukraine щодо незаконності та непропорційності покарання у вигляді конфіскації і штрафу, накладеного на заявника за порушення митних правил, а саме ввезення автомобіля в Україну через закритий пункт пропуску в Автономній Республіці Крим у 2015 році, що охоплювалося диспозицією ст. 482 Митного кодексу України – переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України поза митним контролем.
Як вказав ЄСПЛ, суди першої та другої інстанцій дійшли протилежних висновків стосовно питання, чи охоплювало поняття товарів у ст. 482 МК України транспортні засоби особистого користування і, таким чином, чи застосовувалася ця стаття до дій заявника, а наведені ним приклади постанов національних судів свідчили про розбіжності в судовій практиці при вирішенні справ цієї категорії, внаслідок чого заявник не міг передбачити оскаржуване втручання в його права за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Ураховуючи наведене, ЄСПЛ констатував порушення цього положення.
Рішення КСУ 1-р/2024 щодо неконституційності частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України
Конституційний Суд України вбачає невиправданим законодавчо обмежувати розміром прожиткового мінімуму межу, у разі недосягнення якої особу вважають такою, що потребує матеріальної допомоги іншого з подружжя, оскільки таке обмеження не може вважатися об’єктивно оціненим, обумовленим індивідуальними потребами одного з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, та є надмірним утручанням (регулюванням) держави у право на отримання матеріальної допомоги та забезпечення її у більшому розмірі, оскільки полягає в обмеженні реалізації такого права (звужує його реалізацію до кола осіб, що потребують матеріальної допомоги).
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина четверта статті 75 Кодексу суперечить частині першій статті 8 Конституції України у системному зв’язку з частинами першою, третьою статті 51 Конституції України.
Оспорювані приписи Кодексу, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Справа №760/6622/21
Це чергова наша виграшна справа про незаконне переоформлення майна банками на себе. В цій справі підставою скасування такого позасудового стягнення стало його здійснення під час ді мораторію на задоволення вимог кредиторів за споживчими валютними кредитами та відсутність оцінки майна на час такого переоформлення.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте приєднатися до наших каналів з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Трохи про право від Ростислава Кравця
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Tumblr:Правові позиції Верховного суду
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
Строки за якими були зміни у питаннях зняття та виключення з військового обліку
