За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20)
Велика палата підтримала рішення ВС-КАС у зразковій справі де зазначено, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, діяла та мала застосовуватися частина п`ята статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 367-XIV), а саме: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи – десять мінімальних пенсій за віком; II групи – вісім мінімальних пенсій за віком; III групи – сім мінімальних пенсій за віком».
Типове застосування норм матеріального права:
1) позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону № 3551-XII;
2) відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової грошової допомоги до 5 травня (управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат);
3) предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.
Судді Великої палати Прокопенко О. Б., Британчук В. В., Григор`єва І. В., Гудима Д. А., Золотніков О. С., Катеринчук Л. Й., Князєв В. С., Лобойко Л. М., Сімоненко В. М., вирішили, що пенсіонер сам винен, що Пенсійний фонд маючи у своєму розпорядженні інформацію про суми сплачених податків не несе відповідальність за правильне нарахування пенсії, а таку відповідальність буде нести виключно роботодавець у разі ненадання інформації, якою володіє Пенсійний фонд, для нарахування пенсії. А у разі, якщо він її надав, то відповідальність взагалі ніхто не несе.
Таким чином Пенсійний фонд буде нести відповідальність та перераховувати пенсію максимум за рік, а за інше пенсіонер повинен знову судитись до нескінченності. Це яскрава демонстрація того, для чого суддям Верховного суду (без України) встановили півмільйонні зарплати та пенсії по 200 000 на місяць.
Велика Палата вже відзначала, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17). Така пропорційність досягається, зокрема, можливістю отримати перерахунок пенсії за попередній період у разі подання до управління ПФУ нових документів, але за визначений частиною другою статті 98 Закону № 1788-ХІІ період.
Припис частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ характеризується юридичною визначеністю: він є доступним, чітким і зрозумілим та мав би бути зрозумілим для позивачки, якби вона помилково не керувалася частиною другою статті 87 Закону № 1788-ХІІ. Вину управління ПФУ у неодержанні пенсії позивачка у зв`язку з неподанням нею до цього управління документів, які вона подала аж 1 серпня 2016 року, не довела. Ніяких заперечень щодо розміру призначеної 17 липня 2009 року пенсії у позивачки не було ні на момент нарахування цієї пенсії, ні надалі. Між приписами частини другої статті 87 і частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ жодної суперечності, що могла би підривати юридичну визначеність, немає. Крім того, самостійно чи звернувшись за професійною правничою допомогою, позивачка могла би дізнатися про наведену вище усталену позицію Верховного Суду України щодо застосування частини другої статті 87 Закону № 1788-ХІІ тільки до нарахованих і не виплачених з вини органів ПФУ пенсій, а не до тієї, яка ще не була нарахована у бажаному для позивачки розмірі.
З огляду на чітке і однозначне обмеження Законом № 1788-ХІІ строку, за який можливий перерахунок пенсії за минулий період, легітимне очікування на такий перерахунок за весь період починаючи з 17 липня 2009 року, у позивачки не могло виникнути.
Водночас варто звернути увагу на положення частини другої статті 101 Закону № 1788-ХІІ, відповідно до якої підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
За таких обставин позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду цивільної юрисдикції з позовною вимогою про відшкодування їй шкоди, якщо вважає, що роботодавець несвоєчасно оформив або подав довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії, або видав недостовірну чи неповну довідку.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд практики ВС-КЦС щодо визнання односторонніх правочинів недійсними
В огляді відображено важливі правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, висловлені під час розгляду цивільних справ у спорах щодо визнання односторонніх правочинів недійсними, зокрема такі:
✅ включена до довіреності нікчемна умова щодо її безвідкличності не є підставою для визнання недійсною довіреності в цілому;
✅ підставою для визнання довіреності недійсною на підставі статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент учинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними;
✅ відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною на підставі статті 229 ЦК України, якщо буде доведено, що особа, яка вчинила такий правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення (природи правочину, своїх прав та обов’язків);
✅ визнання на підставі рішення суду нікчемного заповіту недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону;
✅ у справах про визнання недійсними односторонніх правочинів, як-от видача довіреності і прийняття спадщини, належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, й особа, яка прийняла спадщину, а не нотаріус чи нотаріальна контора.
Справа № 363/2337/19
Це наша справа. Суд дуже ретельно виписав рішення з посиланням на практику Верховного суду. Саме рішення цікаве тим, що суд задовільнив позов про протиправність перереєстрації квартири відразу по декількох підставах, а саме: відсутність окремого договору на задоволення вимог іпотекотримача, мораторій та захист прав дітей.
Витрати на правову допомогу буди стягнуті як зі стягувача, так і з реєстратора.
Зокрема суд зазначив, що як вбачається договору іпотеки сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.3 договору іпотеки).
Таким чином ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки, однозначно вказує на необхідність укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку у разі відсутності іпотечного застереження у договорі іпотеки.
При цьому законодавець фактично визначає іпотечне застереження окремим правочином за яким у сторін виникають певні права та обов`язки та який є підставою для вчинення дій щодо реєстрації права власності на заставне майно.
Проте, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.
Окремого застереження в іпотечному договорі, як підставу виникнення права власності у іпотекодержателя, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на момент укладання договору іпотеки не передбачала і в іпотечному договорі сторони про це не домовлялися.
Як вбачається із матеріалів справи, квартира, яка є предметом іпотеки, загальна площа якої становить 47.1 кв.м, використовується як місце постійного проживання позивача, а тому не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання іпотекодавцем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, згода іпотекодавця є обов`язковою.
Суд вважає, що мораторій також розповсюджується на позасудове звернення стягнення на спірне іпотечне майно за ст. 37 Закону України «Про іпотеку», згідно правового висновку Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року в справі №802/1340-18-а.
Таким чином, у відповідача Державного реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Рибалко В.М., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест».
Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи, реєстрацію права власності на вказану квартируза ТОВ «Фінансова компанія «Алькор Інвест» вчинено без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Справа № 758/11381/18
Це наша справа, суд відповідно до усталеної практики зазначив, що у порушення Закону України «Про нотаріат» нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та безспірності характеру правовідносин сторін, чим порушив зазначені норми чинного законодавства. Означене вказує на відсутність у напису сили виконавчого документу, через що напис підлягає визнанню судом таким, що не підлягає примусовому виконанню.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram: АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
