За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:
Справа № 496/3134/19
Саме рішення дуже цікаве і демонструє негативні наслідки реформ захисту прав споживачів, судової реформи, реформи адвокатури та їх негативний вплив на захист права людини в Україні.
Велика палата зазначила, що відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
31.33. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.6. Зміст пункту 3.2.4. кредитного договору контекстуально дублює положення пункту 1.4 кредитного договору в розрізі послуг щодо надання інформації за кредитом (розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості, тощо), але в пункті 3.2.4. кредитного договору безоплатно, а в пункті 1.4 кредитного договору – з оплатою наданих послуг.
32.7. Фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, мають оплатний характер, що суперечить як змісту пункту 3.2.4. кредитного договору, так і вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обгрунтовуючи своївимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового ріщення в якості обгрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
33.7. Таким чином позовні вимоги про визнання недійсними положень пунктів 1.4 та 6 кредитного договору не підлягають задоволенню саме у зв`язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності.
63. Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 тачастини третьої статті 141 ЦПК України.
Справа № 642/8107/14-ц
Дуже цікава справа в усіх аспектах, починаючи з предмета спору і закінчуючи розглядом не повноважним судом та встановленням офіційно порушень прав людини вже новими суддями, що буди відібрані до Верховного суду (без України). Раджу всім детально ознайомитись як з самим рішенням, так і з окремою думкою практично половині від складу Великої палати.
Крім цього, рекомендую звернути увагу на наступну судову практику і роз’яснення:
Огляд судової практики ВС-ККС за червень 2022 року
Зокрема, ККС ВС звернув увагу на такі питання кримінального права України:
✅ у яких випадках знівечення обличчя слід вважати непоправним (ст. 121 КК України);
✅ чи треба застосовувати під час кваліфікації дій медичного працівника за ст. 140 КК України положення про зворотну дію в часі законодавства України про кримінальну відповідальність у разі зміни на момент ухвалення вироку протоколу надання медичної допомоги в більш сприятливому напрямі порівняно з редакцією цього протоколу на момент надання медичної допомоги пацієнту;
✅ чи утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197 КК України, дії керівника сільськогосподарського підприємства, який після закінчення строку договору продовжив використовувати земельні ділянки та сплачував за них орендну плату, а держава не вживала жодних заходів із повернення цих земельних ділянок.
Окрім того, ККС ВС висловився щодо таких аспектів кримінального процесуального права України:
✅ чи є істотним порушенням кримінального процесуального закону відсутність в ухвалі апеляційного суду формулювання нового обвинувачення в разі перекваліфікації судом апеляційної інстанції дій особи на менш тяжкий злочин на підставі фактичних обставин провадження, встановлених судом першої інстанції;
✅ чи мають доказове значення самі по собі зразки, отримані для проведення експертного дослідження;
✅ що варто розуміти під матеріалами досудового розслідування, строк ознайомлення з якими визначено в ч. 5 ст. 219 КПК України, і чи належать до них матеріали, речові докази / їх частини, документи / копії з них, які подаються стороною захисту та долучаються до обвинувального акта.
Упродовж червня 2022 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики.
Справа № 752/1412/22
Це наша справа і чергове позитивне обгрунтоване рішення, яким можна пишатись.
Суд зазначив що, така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначена в оспорюваному наказі неспроможна, оскільки не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює такі правовідносини (ГРВІ COVID-19 не внесена в Календар щеплень, як хвороба проти якої обов`язково слід робити щеплення).
Обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, яка може призвести до зараження працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Із змісту оскаржуваного наказу не вбачається, що діяльність відповідача та відповідно позивача відноситься до діяльності, яка може призвести до зараження інших осіб.
Так само наказ МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність осіб, що перелічені в наказі може призвести до їх зараження та/або поширенню ними інфекційних хвороб.
Крім цього, під час винесення оскаржуваного наказу відповідачем порушена процедура відсторонення позивача від роботи. Тобто в данному випадку відсторонення позивача від роботи, за наказом роботодавця, мало б бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення).
Однак, в матеріалах справи такий документ відсутній, та стороною відповідача, останній, надано не було.
Відсторонення від роботи – це певна санкція, застосовуваня роботодавцем до працівника, за порушення ним трудової дисципліни, зумовлених певними (навмисними, свідомими) діями останнього. До того ж відсторонення від роботи не є обов`язковою мірою, а лише передбачає таку можливість.
За приписом частини 2 ст.28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування» та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим.
Відтак, в розумінні ст.ст. 3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.
Отже виходячи із наведених норм національного законодавства, актів міжнародного права та здорового глузду слід дійти висновку, що право працівника на працю є домінантним над не обов`язковою вакцинацією.
Враховуючи викладене, суд вважає, що підстав для відсторонення позивача від роботи, в розумінні статті 46 КЗпП України, немає, бо така підстава як: ухилення особи від вакцинація від ГРВІ COVID-19, яка до того ж не є обов`язковою – не передбачена чиним трудовим законодавством, а тому наказ про відсторонення № 2172 «к» від 19.11.2021 року, у частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи, є незаконним та підлягає скасуванню, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Цей огляд зроблений з використанням системи ZakonOnline.com.ua Рекомендую її через дуже дружній та зручний інтерфейс із зазначенням всіх процесуальних документів по конкретній справі і великої кількості корисних перехресних посилань, а також пошуку конкретної постанови і правової позиції.
‼ Не забудьте підключитись на наші канали з останніми новинами і оглядами судової практики. Разом з описом історичних подій й цитатами на кожен день.
- в YouTube: Немного о праве от Ростислава Кравца
- в Viber: Правники, адвокати, судді
- в Telegram:
- в Tumblr: Правові позиції Верховного суду
- в LinkedIn: Law Firm Kravets & Partners
- в Reddit: Правники, адвокати, судді
- та в Instagram:АО «Кравець і партнери»
‼ Книги з таблицями судових рішень неоднакового застосування норм права за кредитними, сімейним, страховим і зобов’язальних правовідносин, банкрутства. Правові висновки ЄСПЛ Ви можете придбати тут.
Також раджу звернути увагу на:
